Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Статика й динаміка психіки в ракурсі психоаналізу та психодинамічної теорії




У психоаналізі широко вживається термін „динаміка”. Як відомо, ще З.Фрейд говорив про динамічний підхід до психіатрії, який здійснюється “через посилення або послаблення компонентів взаємодії сил, що приховує багато взаємодій у перід нормального функціонування” [50, с.89]. Увага вченого зосереджена на взаємодії всіх важливих психічних процесів в аспекті виникнення психічних порушень. У численних дослідженнях психоаналітиків йдеться про те, що особистість людини, сформована в складних процесах взаємодії індивідуального й соціального, поєднує в собі властивості пластичності й стійкості. Так, К.Юнг стверджував, що динамічне прагнення психіки до збереження цілісності запобігає можливості одній з її сторін (інтравертованої або екстравертованої) підпорядкувати собі іншу. Психологічний тип, за Юнгом, – це загальна характеристика установки або фіксації. Юнг називає символічною установку, яка бере участь у сприйнятті суб’єктом будь-якого явища як символічного. «Характер свідомої установки визначає в решті-решт, що вважати символом, а що – ні, хоча сам по собі символ може впливати на людину» [16, с.202]. А.Адлер зосередив увагу на динаміці індивідуального стилю життя, вважаючи, що людина не народжується з готовими (даними, статичними) структурами особистості, а лише з їх праобразами динамічними тенденціями. Є прихована мета, до якої неусвідомлено прагне людина, яка визначає як спрямовуючі лінії, так і перспективу (картину світу) індивіда, діагностика якої потребує врахування варіативності поведінки суб’єкта [30, с.238]. Отже, наголошено на відносності статики у психіці як певній тенденції, хоч і доволі досить усталеній.

Поняття тенденції як такої використовується в літературі в єдності з поняттям руху, підкреслюється їх взаємопов’язаність, яка й відображає характерні ознаки динаміки як такої. Тенденція тлумачиться у психологічному словнику як напрям розвитку якогось явища, думки чи ідеї, здійснювання закону за внутрішньо притаманною йому логікою руху [37, с.687]. Стійку, тривалу тенденцію руху системи забезпечує сукупність взаємопов’язаних за змістом законів. Виходячи з новітніх фізичних досліджень концепції Хаосу, будь-якій системі (можемо припустити, що й психічній) властива самоорганізація, яка передбачає саморух. Саморух відповідно до філософських досліджень – іманентний, внутрішньо необхідний самовільний рух матерії, що здійснюється внаслідок властивих їй суперечностей (притягання – відштовхування, симетрія – асиметрія). Виходячи з цього, бачимо, що для будь-якої динамічної системи характерним є розвиток (із філософії відомо, що суперечності є рушійною силою розвитку), який є складовою динаміки як більш загального явища.

Психічна динаміка передбачає розвиток психіки, починаючи з дитинства, в "незавершених справах" якого, відповідно до психоаналізу, криються детермінанти невротичних симптомів і комплексів, які відносимо до статичних утворень психіки. Дитячий розвиток визначається, зокрема, як процес руху від стану нестабільності до стабільності (Р.Спітц). Будь-які зміни в дитячій психіці опосередковані динамікою несвідомих компонентів (Д.Іванов). У психоаналізі серед тенденцій (динамічних утворень) пріоритетність має тенденція до збереження апробованих ефективних стереотипів поведінки, яка виявляється досить прадаксольно – у статичному явищі фіксації [371, с.405]. Фіксація (від лат. fixus – твердий, нерухомий, міцний) – описове поняття, використане З.Фрейдом для позначення стійкої залежності від об’єктів (минулого досвіду, способів задоволення, стосунків, стереотипів поведінки тощо) та внутрішнього чинника амбівалентності (внутрішньої суперечливості) внаслідок закріплення інтересів людини на певній травматичній події, що впливає на її теперішнє і майбутнє. Фіксація поведінки виявляється в неусвідомленому прагненні до збереження її стереотипних форм. Явище фіксації як статичної ознаки психіки потребує окремого, докладнішого розгляду. Слід окреслити психічні явища, які нерідко ототожнють із фіксацію.

Відповідно до психоаналізу фіксації сприяють первинні фантазії як “філогенетично передані” схеми, виділені З.Фрейдом, що впорядковують уявне життя суб’єкта в умовах едіпової ситуації. У психології є поняття імпритингу (від англ. іmprint – залишати слід) як закарбування в пам'яті, жорсткої фіксації. Механізм закарбування визначається як жорстка фіксація на певній інформації, значущих фактах у пам'яті. Термін запропонований К.Лоренцом на позначення «реакції слідування» у тварин, фіксації на об'єктах у новонароджених тварин, що відбувається на ранніх етапах життя в межах певного терміну. Закарбування відбувається дуже швидко, без підкріплення й характеризується незворотністю. У психології під імпритингом розуміють стійкі сліди сильного переживання у психіці. В аспекті поведінки й самовідчуття суб’єкта спільність із фіксацією має егоцентричний стан (Т.Пашукова): відбувається фіксування людини на предметі власних потреб, своєрідна "зацикленість" на собі, яка певним чином позначається на її загальному психічному стані. Індивідуальність при цьому вступає в суперечність з іншими людьми і відчуває від цього внутрішнє напруження.

Завдяки фіксаціям формується усталеність механізмів психіки, пов’язана з внутрішньою суперечливістю, регресивною поведінкою, деструкцією. Перелічені явища можуть стати стійкими домінантами у психіці. Фіксації виникають унаслідок драматичних переживань: на латентному рівні формуються певні стабілізовані акценти, які кладуться в основу особистісної проблематики. Новітні дослідження психодинамічної теорії доводять, що травматичні акценти можуть стати визначальними у формуванні тенденцій психіки: до психологічної смерті, до психологічної імпотенції (руйнування стосунків), спричинених „підводними рифами” інфантильних тенденцій. Таким чином, категорії тенденції та фіксації є взаємопов’язаними, саме через ці взаємозв’язки в цілісній структурі психіки водночас виражається статика й динаміка психічного.

Спираючись на дослідження Т.С.Яценко, яка довела, що несвідоме перебуває поза статтю, часом і простором, можна умовно говорити про статичні ознаки несвідомого. Пріорітеність у формуванні статичності несвідомого має емотивна значущість події, яку суб'єкт переживав в інфантильний період розвитку або в минулому досвіді. Тут слід пригадати твердження К.Юнга, що у формуванні несвідомого бере участь „комплекс”, спричинюючи певний напрям його активності. Він стверджував, що «уявні» болі, породжені психологічними травмами, стабільно зберігають свою емоційну силу. При цьому комплекси, маючи табуйоване походження, є об'єктами внутрішнього досвіду, під впливом яких переживання щастя й горя для суб’єкта значно поглиблюються. Крім того, комплексам властива не лише табуйованість, а й цілісність і достатня автономність, що унеможливлює контроль свідомості. «Комплекс зазвичай пригнічується зусиллям волі, але його існування не наражається на серйозну небезпеку, і при першій-ліпшій нагоді виявляється з колишньою силою. Певні експериментальні дослідження показують, що крива його активності або інтенсивності має хвилеподібний характер із «довжиною хвилі» в кілька годин, днів, або тижнів. Це дуже складне питання ще як слід не з’ясоване» [56], що дає змогу провести аналогію з фізичною теорією динамічного хаосу (явище, яке за внутрішніми характеристиками є близьким до феномену несвідомого, зокрема, він поза часом, – розвивається у відносному просторі, впорядкованим тощо), який має хвилеподібну криву та загадкову циклічність, ще мало досліджену фізиками. К.Юнг використовує термін «констеляція» як автоматичний мимовільний процес, що не підпорядкований свідомій волі. Констелювання змісту є певними комплексами, тобто образами певної психічної ситуації, яка емоційно акцентуйована й несумісна зі звичною позицією свідомості, що пов'язано з травматичними переживанями і внутрішнім розколом, конфліктом. «Констельована» особа займає певну позицію, виходячи з якої вона реагуватиме певним чином. Отже, травматична значущість події – це детермінанта формування статичності несвідомого. Статичність полягає у формуванні певних тенденцій поведінки (нерідко регресивних і деструктивних), які є передбачуваними з погляду можливостей пізнання логіки несвідомого, які відкриває психокорекційна практика в межах психодинамічної теорії.

У психоаналізі застосовується термін “імаго” на позначення певної схеми, програми, стійкого стереотипу, який формується в дитячому віці під впливом батьківського виховання і ставлення до дитини як образ суб’єктивного ставлення до об’єктів - батьків. Імаго-образи створюються як своєрідні проекції, що засновуються, за твердженням К.Юнга, не на реальному досвіді сприйняття батьків та взаємодії з ними, а на неусвідомлюваних фантазіях чи архитипних образах. Вони є наслідком комбінації особистісного переживання й архитипічних образів колективного несвідомого. І.Хлопунова зазначає, що “імаго слід розуміти не як відображення реальності, хоч і викривлене, а лише як певну модель у психіці людини, що охоплює означення дитиною для себе батьківського ставлення, наділення його власним емоційним забарвленням, структурування дитячого досвіду...” [52, с.79]. Функція імаго, на думку Ж.Лакана, полягає в механізмі формування цілісного відчуття себе, породженого мозаїкою ідентифікацій, що дає змогу не змішувати себе з іншими, як властиво для ранньогор дитинства, коли дитина, дивлячись на іншу дитину, заражається її реакціями і копіює поведінку. Дослідник розширює розуміння імаго, називаючи цей феномен “імаго людської форми”: дитина, яка б'є, називає себе побитою; коли вона бачить, що інша дитина впала, то починає плакати. Своєрідна фіксація на власному образі (імаго) формується в ранньому дитинстві, починаючи з процесу пізнавання власного образу і становить «символічну матрицю», що слугує для утворення „Над-Я”. Імаго породжує низку очікувань і почуттів стосовно інших людей, що може виражатися, наприклад, у стабілізованих уявленнях про міжособистісні стосунки та сімейне життя.

Відповідно до теорії мікропсихоаналізу С.Фанті, несвідоме має базові структури (тобто певну усталеність), пов'язані з енергетичними процесами (що передбачають динамічність). Учений стверджує, що система потягів, які мають динамічну функцію, приводить енергію у вихороподібний рух, що перетворює імпульси на взаємодію. Імпульс (спроба) переривається, коли динамічно виснажив свою енергію [42, с.98]. Потяг до смерті, зауважує дослідник, має статичну динаміку. Вираженням динаміки енергетичної організації є принцип постійності поррожнечі: “ця інертна всепроникність порожнечі, статика, уподібнюється швидше динаміці несвідомого, непросторового і нечасового за своєю природою, яку вивчає фізика. Створювані нею поштовхи мають величезну силу і водночас приводять у коливання енергію...” [42, с.103]. Виходячи з викладеного, можна припустити, що енергетика несвідомого пов'язана не лише з динамікою (що є очевидним), а й зі статикою, яка має вираження у принципі постійності. Розглядаючи порожнечу як певну статику, дослідник наголошує на її взаємозв'язку з психічним феноменом – несвідомим, а не з фізичним, хоча сучасна фізична теорія хаосу доводить, що хаос функціонує в режимі заощадження енергії, як і несвідоме. Тому в розумінні статичності й динамічності психіки особливої значущості набуває феномен психічної енергії, дослідження якого відкриває нові перспективи пізнання глибин психіки.

У контексті розуміння динаміки психічної енергії слід зазначити, що З. Фрейд стверджував існування стійкої взаємодії між агресією і лібідо в аспекті “афективного вияву амбівалентності”. В його праці “Потяги та долі потягів” ідеться про амбівалентність не лише щодо протилежності "любов –ненависть", а й стосовно пари “активність – пасивність”, яка виражає істотну характеристику психічного. Ранні лібідні й агресивні устремління, за перконанням М.Кляйн, характеризуються динамічністю. Т.С.Яценко зазначає, що вже у поведінці дитини на початку другого року життя можна спостерігати динаміку боротьби агресивних та лібідних порухів (у ставленні до матері), що покладено в основу формування амбівалентних почуттів. З розвитком дитини така динаміка закріплюється, оскільки страх перед втратою об’єкта (матері) змінюється на страх утратити любов, яка перетворюється на маніпулятивний інструмент заохочення до соціальних успіхів. Лібідна і агресивна енергія у психологічно здорових людей нейтралізується через соціально прийнятні форми вираження, при цьому зберігається двоїстість почуттів, яка виявляється водночас у притяжінні й відштовхуванні. Таким чином, психічна енергія виявляється в амбівалентності через суперечність, яка виражається у парах лібідо – мортідо, любов – ненависть, ативність – пасивність, при тяжіння –відштовхування. Питання, чи є суперечливість у парі статика – динаміка, ще потребує подальшого розгляду. Очевидно одне: у психіці не існує динаміки без статичності й навпаки, хоча статичність психіки ми окреслюємо досить відносно, як незмінну тенденцію.

Здобутки глибинної психології засвідчують, що суб’єктивна (емоційна) значущість події чи переживання в інфантильний період розвитку покладено в основу витіснених глибинних фіксацій, нерідко він визначає зміст захисних тенденцій психіки та магістральних стереотипів поведінки впродовж усього життя суб’єкта. Такі стереотипи утворюються шляхом інтеграції несвідомих інфантильних спонук та соціальних обмежень, що втілюються у свідомий (контролючий) початок суб’єкта.

Відповідно до психодинамічного підходу динаміка психіки виражається в єдності суперечливих тенденцій як усталеної характеристики. Динамічність зумовлюється потребою суб’єктивної зінтегрованості психіки, яка має вираженя у варіативності поведінки. Саме статичні утворення психіки проявляються в інваріантних її характеристиках, що виражаються у виявах, заданих функціональними особливостями несвідомої сфери: поза часом, статтю й простором. Інваріантність у широкому розумінні ілюструє принцип ізоморфізму, якийвизначає наявність загальних закономірностейв організації будь-якої системи, наприклад, незмінну готовність до певної динаміки поведінки, що детермінується глибинно-психологічними усталеними механізмами. Статичні аспекти психіки знаходять вираження в системі базових захистів, які обслуговують інфантильні тенденції, а саме – в логіці несвідомого. Логіка несвідомого може бути пізнаною лише емпіричним шляхом. Протиріччя двох логік (логіки свідомості й «іншої логіки» - логіки несвідомого) визначає стабілізовану внутрішню суперечність психіки. Логіка несвідомого виражає єдність статики й динаміки, що має вияв у мимовільній активності суб’єкта. Інваріантні її характеристики презентують зміст несвідомого.

Провідну роль у формуванні статичності психіки відіграють базові психологічні захисти, пов’язані з глибинними детермінантами інфантильного походження і започатковані в едіповій ситуації. Саме вони ставлять акцент на первинній детермінанті, пов’язаній із формуванням несвідомої сфери, інфантильним аспектом життя суб’єкта, створюючи тим самим стійку внутрішню домінанту. Пережиті травми спричинюють капсулювання енергії, яке є усталеним, незмінним і водночас є пульсуючим, динамічним за послідовністю спрямованості нереалізованої енергії та потребою «вийти на зовні», що виявляється в заміщеннях, компенсації тощо. У цьому – єднання статики й динаміки. Периферійні захисти, що слугують адаптації до соціуму – динамічні. При цьому зберігається незмінна готовність до певної активності, дії на основі внутрішньо-зумовлених закономірностей і на основі стимулу, подібного до первинного, на основі якого формувалися фіксації.

Отже, статика й динаміка у психіці взаємодіють, функціонують на зразок антиномії, не нівелюючи одна одну. Психологічні захисти водночас синтезують як інфантильно-едіпові детермінанти, так і актуально-соціальні.

Формування статичних характеристик психіки пов’язане з імперативною силою глибинно-психологічних детермінант, яка є особливо дієвою за умови непізнаності, прихованості від свідомості особи їх інфантильно значущого змісту. Можливість пізнавати системність і впорядкованість психіки в її динамічних і статичних характеристиках відкривається завдяки конкретному емпіричному матеріалу (в процесі психоаналізу), що презентує внутрішню суперечливість психіки в єдності двох логік – свідомого й несвідомого. Психологічні механізми, що об’єктивуються шляхом психоаналітичної інтерпретації, відображають системну впорядкованість несвідомого, яку виражає „інша логіка” через базові форми захистів, які, будучи детерміновані глибинно-психологічними причинами, суперечать змістові актуальних ситуацій спілкування.

 


Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой





Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 964. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.027 сек.) русская версия | украинская версия
Поможем в написании
> Курсовые, контрольные, дипломные и другие работы со скидкой до 25%
3 569 лучших специалисов, готовы оказать помощь 24/7