Фіксація та її вплив на формування статичності психіки

Усталеність, інваріантність психіки детермінується фіксаціями, що пов’язані з ранніми травматичними ситуаціями, започатковами в едіповій ситуації. Дослідники висвітлюють фіксації передусім у річещі психоаналізу й визначають як особливо тісну закріплену прив'язаність до об'єкта, періодів, досвіду, спогадів, стереотипів поведінки тощо. Найжорсткішою є фіксація на зразок імпритингу та закарбування, яка характеризується відсутністю підкріплення, незворотністю й стабілільністю. Фіксацію визначають також як дивну і невігідну установку (З.Фрейд, Г.Блюм), на позначення " мінливості лібідо", як захисний механізм психіки поряд із регресією, витісненням, сублімацією.

Термін «фіксація» вперше використали у психоаналітичному значенні Е.Брейєр і З.Фрейд у контексті дослідження істерії на позначення зацикленості на пережитому травматичному досвіді. Дослідники висловили припущення, що хворі на істерію страждають головним чином від травматичних спогадів. Травмівна подія немовби «перевертає» підґрунтя попереднього життя особи внаслідок чого вона втрачає інтерес до теперішнього і майбутнього, залишається фіксованою на травмівному минулому. Фіксація спричинює травматичний невроз.

Фіксованість на травмі, згідно з дослідженями З.Фрейда, виявляється в періодичній появі травматичного переживання у сновидінні, у стані активності травмівна подія „забувається”. З.Фрейд стверджував, що травма, яка спричинює фіксацію, характеризується водночас певною якістю (логічний зв'язок між причиною і наслідками) й травматичною силою (викликає сильну емоційну реакцію). Травматичний ефект може ситуативно актуалізуватися тривіальними подіями під час статевого дозрівання, проте інфантильні травмівні переживання залишаються неусвідомленими [30, с.100]. У лекціях із психоаналізу З.Фрейд виокремлює фіксацію на певній фазі минулого, яка властива не тільки невротикам. Будь-який невроз несе в собі фіксацію, але не всяка фіксація веде до неврозу, стверджує дослідник. Невроз є патологічною формою печалі як результату афективної фіксації на минулому, сама ж печаль не є неврозом. Фіксація на фазі минулого пов’язана з інфантильними тенденціями. З.Фрейд стверджував, що в результаті психоаналізу пацієнт має змогу звільнитися від фіксації на певних інфантильних цілях і об'єктах і спрямувати вивільнену енергію на більш зрілі цілі і об'єкти.

Фіксація висвітлюється у психоаналізі в аспекті інстинктивних потягів. Досліджуючи інстинктивний імпульс Ід та його вираження у свідомості, А.Фрейд говорить про позитивні й негативні установки лібідо як певні фіксації. Фіксація, на думку Фенічела, викликається насамперед надмірною фрустрацією. При цьому комбінація орієнтації на задоволення і надмірної фрустрації (особливо коли вони різко змінюють одне одного) якнайбільше сприяє виникненню фіксації.

У дослідженнях психоаналітичного спрямування поняття фіксації вживається у парі з регресією, підкреслюються як взаємозв’язки між даними феноменами, так і відмінності у їх функційному навантаженні у психіці. завжди згадується регресія, ці два поняття вживаються у взаємозвязку або розводяться. Так, фіксація визначається Фенічелом як рушій розвитку, а регресія – як захисний процес. Р.Грінсон вказує на відмінність понять фіксації і регресії: фіксація формується в умовах відчуття надмірного задоволення у поєднані з безпекою, регресія пов’язана з захистним механізмом втечі від болю й загрози. Така фіксація відбувається на едіповому рівні. Якщо ж задоволення супроводжується травмою – виникає регресія. Д.Віннікот пов'язує з формуванням фіксації регресію функцій Его та об'єктних відношень. Він зауважує, що на поведінковому рівні регресія усталюється у звичках, обєктивування та нівелювання яких викликатиме опір [15].

В контексті проведення психоаналітичної процедури Р.Грінсон визначає фіксацію як опір: пацієнт змушений дотримуватися фіксованої позиції, тому що почуття, яких торкається терапевт, пов’язані з татуйованими аспектами, інстинктами й захисними механізмами. Ці стійкі реакції є фіксованими залишками конфлікту між інстиктами і захистами. Завдання терапевта – з'ясувати рівень їх інтенсивності в результаті аналізу, щоб пацієнт отримав емоційно значущий імпульс, а не травму (як при фіксації).

Як бачимо, дослідники не розглядають фіксацію виокремлено, а у взаємозв'язку з захисними механізмами психіки. На глибинному рівні фіксацію повязують з інстинктами, з травматичним переживанням та задоволенням, а на поведінковому – з регресією і опорами.

Г.Нюнберг стверджує: психічно нездоровій людині властива фіксованість на певній стадії розвитку лібідо, яка спричинює зміни поведінки. Явище фіксації дослідник пов'язує з інстинктами і стверджує, що фіксація виражає компульсивне повторення інстиктів, коли інстикти " чіпляються" за певну форму задоволення. Такий феномен дослідник повязує з тенденцію до стаціонарності: за умови порушень інстиктивного життя перемагає принцип інерції і інстикти або їх частини застигають на певній стадії розвитку. Окрім того, саме інстинкти смерті, пов’язані з більш базальною тенденцією до спокою, компульсивно повторюються. В результаті змішування лібідних і мортідних інстинктів розвиток сексуальних інстинктів може зупинитися на певній фазі. Застиглий елемент інстикту є фіксованим в динаміці інстиктивного розвитку, і водночас енергетично потужним і тому небезпечним для зрілого лібідо. За таких умов, за твердженням дослідника, Его вимушено повертатися до інфантильних способів отримання задоволення, тобто регресії. Зафіксований інстинкт стає слабким місцем в інстинктивному житті. Внаслідок блокування вдоволення або сублімації лібідо спрямовується до слабких місць - фіксацій. При неврозі лібідо регресує і досягає точки фіксації, тим самим насичує своєю енергією об'єкти із несвідомої системи. Точки фіксації (їх може бути декілька) активізуються шляхом отримумання додаткової енергії і створюють нові устремління, що у свою чергу прагнуть до задоволення. «Проте точок фіксації може бути декілька, і лібідо не завжди повертаєьться на саму глибоку точку фіксації, воно може рухатися крок за кроком, спрямовуючись спочатку до першої точки фіксації, яка ближча до поверхні, і поступово переходячи усе нижче й нижче, від одної точки до іншої» [51, с.90]. Окрім того, фіксованими можуть бути і ті компоненти Его, які, як і інстинкти, мають затримку у розвитку. Внаслідок цього відбувається відєднання і регресія фіксованих частини Его та втрата зв'язків з іншими його частинами. На поведінковому рівні така механіка характеризується невротизацією та розщепленням особистості. Фіксуються також механізми захисту проти інстиктивної потреби, зокрема фантазії як повтор реакції на інфантильну травму. Дослідник робить висновок, що психічна травма залежить від фіксації лібідо, в основі якої лежить порушення розвитку інстинктивних спонук. Реакції Его невротика на інстиктивні потреби фіксовані на інфантильному рівні, вони не адаптовані до мінливої ситуації дорослого життя, і стають основою невротичної тривоги. Активні й пасивні цілі та способами задоволення лібідо спричиняють формування рис мужності й жіночості. Інфантильна фіксація на матері спричинює пасивні цілі, що пов'язано фіксацією на пренатальному розвитку. Цей пасивний стан є небезпечним, оскільки суб'єкт тоді не захищений від травми. Виходячи з досліджень Г.Нюнберга, можна констатувати, що ф іксація й інфантильне переживання формують комплементарні чинники, які утворють схильність до неврозу. Фіксація і переживання взаємозв'язані: для розвитку неврозу необхідно, щоб слабка фіксація доповнилася інтенсивним переживанням, тоді як сильна фіксація навіть без додаткового зовнішнього переживання, створює сприятливий грунт для розвитку неврозу.

О.Феніхель, пов'язуючи фіксацію із задоволенням у ранній неріод розвитку індивіда, стверджує, що «фіксації сприяють маловивчені конституціональні чинники і особливості досвіду, що переживається» [48]. Ф іксації спричиняють затримку у психічному розвитку та специфічні переживання, властиві немовялячому періоду розвитку. Вагомий чинник утворення фіксації - одночасне задоволення інстинктивного потягу і потреби в безпеці, коли інстинктивне задоволення зменшує тривогу (наприклад, надання дитині пляшки з молоком коли б вона не захотіла, може спричинити оральну фіксацію). Фіксацію спричиняють: фрустрація або депривація, внаслідок чого задоволення не може бути забезпечено негайно, раптова зміна надмірного задоволення сильною фрустрацією та їх чергування.

Д.Мак-Девитт, М.Малер в контексті дослідження інтерналізації психічної структури розглядають процес досягнення константоності константності лібідного об'єкту і константності власного «Я» як важливих аспектів психічного розвитку. Автори твердять, що лібідіозна константність досягається на третьому році життя, вона пов'язана з інтерналізацією материнського константного позитивного образу і передбачає перехід на більш високий рівень психічного розвитку. Проте константність - це безперервний процес еволюційного руху, вона розвивається впродовж дитинства і юності й рідко повністю досягається. Тут мають значення пізнавально-стійкі внутрішні уявлення, що пов'язані з присутністю відносно стійкого внутрішнього образу матері. Константність сприяє зниженню амбівалентності, зменшенню тенденцій до регресії й розщеплення уявлень про об'єкт, сприяє синтезу лібідіозних й агресивних спонук. Порушення досягнення константності спричинюється фіксацією, яка в свою чергу пов’язана з кризою від'єднання від лібідного об’єкта. Така фіксація веде до загострення амбівалентності, «розщепленості», породуючи тим самим інтрапсихічний конфлікт [33]. Х.Хартман поняття “константність об’єкта” вживає на позначення якості об’єктних відносин у дитини. Константність досягається тоді, коли відношення до об’єкту любові залишаються стійкими і стабільним, передбачається поєднання когнітивних елементів й потягів. А.Фрейд вважає, що константність об’єкта досягається тоді, коли мати стає для дитини лібідіозним об’єктом, тобто формується прив’язаність, залежність від неї.

Г.Блюм [11] підкреслює комплементарність регресії і фіксації: при фіксації має місце повернення до поведінкової регресії, властивій раньому періоду розвитку суб’єкта. Чим міцніша фіксація, тим легше відбувається регресія. Фіксація і регресія пов'язані із збереженням характеристик ранніх стадій розвитку і з схильністю повернення до них у разі виникнення психологічних труднощів. Фрустрації, викликані передчасними наполегливими примушеннями, непослідовним вихованням і т.п. спричиняють стабілізацію фіксацій, при цьому регресія має вив у агресивному ставленні до інших людей.

М.Кляйн також визначає фіксацію і регресію як взаємодоповнюючі фактори і пов'язує їх з виникнення інфантильної тривоги. За її переконанням, основною причиною фіксації лібідо є деструктивні потяги дитини на оральній і анальній фазах розвитку, пов'язані з тривогою і депресією. Залежність лібідного розвитку від наявності чи відсутності тривоги сприяє фіксації на прегенітальних стадіях, відбувається регресія до них. Фіксація виступає частковим захистом проти тривоги. Якщо лібідо не справляється з деструктивними вабленнями, наступає процес регресії, у якому істотну роль відіграють інтроєктовані об'єкти і супер-эго [20].

Р.Грінсон стверджує, що фіксація формується внаслідок вродженої схильності та певного досвіду. Окрім того, до фіксації призводить надмірне задоволення, яке дає в своїй основі відчуття безпеки. Корені фіксації – у першопочатковому контакті матері і дитини: надмірна турботливість матері у поєднанні з фізичним контактом з дитиною дає задоволеня та впевненість, що призводить до фіксації дитини на матері [16].

О.Кернберг в контексті розроблюваної ним теорії ядерних статевих ідентичностей стверджує наявнність неусвідомлюваної фіксації дитини на матері (особливо хлопчика). Усталенню фіксації сприяє тісний фізичний контакт та пестощі з боку матері. Фіксації на об’єкті лібідо (матері) мають відмінні психологічні наслідки у хлопчиків і дівчат. Так, у дорослого чоловіка, що залишається фіксованим на матері, формується амбівалентність у ставленні до неї, яка екстраполюється на заміщуючи об’єкти (жінок). При цьому у чоловіків має місце дисгармонійність, розтотожнання чуттєвої і ніжної сфер лібідо. У дівчат чуттєвість має труднощі у реалізації, тоді як пріорітетності набуває платонічний аспект стосунків (сфера ніжності) [22].

Заміщення едіпового притяжіння у юнацькому віці, стверджує Г.Блюм, обумовлює ситуацію, коли замущуючі об'єкти швидко забуваються. Натомість специфіка ставлення до них фіксується, зберігається й відновлюється з нав'язливою точністю з новими об'єктами. Таке ставлення визначають також як швидкоминучі фіксації й примітивні ідентифікації (А.Фрейд).

Г.Салліван окреслює пам'ять як своєрідну фіксацію – " відносно тривалий запис сьогохвилинних станів". При цьому він зауважує, що " живі істоти фіксують всі події, що переживаються, не у формі «перцепцій» або «збуджень кори», а як існуючі в певний момент патерни взаємозв'язку організму із значущими чинниками оточення" [39].

На думку А.Маслоу, відступ від базисної природної сутності, яка подавляється або заперечується, фіксується у несвідомому й спричинює відчуження себе і навіть захворювання. Водночас вона продовжує функціонувати в несвідомому й прагне до актуалізації [28].

З феноменом фіксаціїО.Феніхель пов’язує формування деструктивного характеру як певної усталеності способів, якими Его " вирішує нагальні завдання" [48]. Фіксований суб’єкт має стійку тенденцію повернення до інфантильних паттернів поведінки, переживаючи при цьому емоційне виснаження в результаті неусвідомленого „вкладення” енергії в об’єкт минулого. П.Кутер стверджує: виховання, в якому домінують підкорення, покарання, духовна ницість і відсутність контактів, породжує жорстку фіксацію на авторитетах [23].

Аналіз психоаналітичних праць дозволяє стверджувати, що завдяки фіксації енергії суб’єкт залишається амбівалентно прив’язаним до об’єкту лібідо, а також до більш ранньої стадії розвитку. У ситуації обтяженості Едіповою залежністю суб’єкт не має змоги свідомо відмовитися від притяжіння до близької людини, оскільки воно складалося поза його вольовим рішенням і пов’язане з динамікою психічної енергетики. Остання нейтралізується внаслідок витіснень та формування стабілізованих внутрішніх суперечностей.

Інфантильна фіксація на поведінковому рівні знаходить вираження в сталості тенденцій, що визначають певні форми поведінки і слугують адаптації до соціуму (ситуативні форми захисту).

Характер фіксації зумовлює сталість, незмінність глибинних цінностей, об'єктивування яких в процесі психокорекції сприяє послабленню енергетичної сили внутрішніх суперечливих тенденцій психіки. Фіксація, детермінована едіповою ситуацією характеризується травматичністю, емотивністю та впливає на розвиток захисної системи в її динамічних проявах.

Формування статичних механізмів пов'язане із незмінною тенденцією до відновлення попереднього стану. Останнє має зв’язок з феноменом вимушеного повторення.