Я” суб’єкта та формування інваріантних характеристик психіки

 

Внутрішня динаміка психіки породжує феномен, коли багато аспектів особистісної проблематики, включаючи її глибинну детермінацію, зливаються в одне русло. Недослідженим залишається питання, яким чином відбувається процес такого злиття. Можна припустити, що це пов’язане із складними взаємозв'язками всередині психіки на рівні нейро-процесів, які не можуть бути доступними зовнішньому спостерігачеві. Важко також встановити, чому певна тенденція поведінки набуває приорітетності і внаслідок яких глибинних процесів (їх може бути досить велика кількість) вона формується. Не дивно, що в коло уваги психокорекційного процесу досить тривалий час можуть потрапляти другорядні детермінанти (хоч і глибинного характеру), пов’язані з витісненням, які менш закамуфльовані процесом символізації несвідомого змісту. Окрім того, приорітетна глибинна детермінанта у разі її виявлення може на перший погляд може видатися особі незначною, оскільки в період її формування (й формування відповідної тенденції психіки) витіснення відбулося досить стрімко і суб’єкт не пережив певну емоцію, не усвідомив її значущого змісту. Виходячи з цього, ми припускаємо, що глибинний рівень психіки має декілька рівнів, про що було заявлено ще у дослідженнях З.Фрейд, який говорив про велику кількість систем всередині психічного. Формування базальних механізмів пов’язано з витісненнями-автоматизмами, без актуалізації емоційної реакції. Автоматизовано спрацьовують саме базові захисти, які формуються позадосвідним шляхом. Не менш вагомим глибинним законом є вимушене повторення, яке у психоаналізі З.Фрейда знайшло своє відображеня у категорії нав’язливого повтору, який, на думку дослідника, властивий і психологічно здоровій людині.

Слід розрізняти базальні, соціальні і наслідкові фактори формування усталеності психіки. Дослідницькі результати психокорекційної практики дозволяють розширити уявлення про едіпову залежність як базальну глибинну детермінанту формування суперечностей психіки (а точніше його звузити). Безумовно, едіпова залежність є домінантним психічним законом. Цей феномен обумовлений соціумом те необхідністю адаптації до нього, а тому впливає на формування конкретно-змістового наповнення психіки (яке виражається в індивідуально-неповторному характері людини) через інтроєкти та умовні цінності. Інтроєкти мають власну ієрархію, пов'язану з домінуванням певного фетишу для суб’єкта (наприклад, інтроєктується авторитарність матері як ознака психологічної сили, натомість свідомо така риса відчужується). Умовні цінності є досить стабільним утворенням у психіці завдяки їх інтеграції з когнітивним рівнем захистів і мають своїм підґрунтям глибинні цінності, які задають динаміку енергетики, що сягає Ід. «Я» суб’єкта за ієрархією глибинних детермінант є базальним порівняно з едіповою залежністю, сформованій під впливом соціуму.

Феномен едіпової залежності не охоплює усі глибинні закономірності, яким підпорядковується психіка. Об'єктні відношення, які формуються раніше за едіпову ситуацію і пов'язані з амбівалентністю, подвійним реагуванням немовляти на матір, задають формування емотивної сфери суб’єкта. Емоційна значущість події чи об’єкту формується під впливом власного «Я» в контексті наявності або відсутності емоційної безпеки. Тут можна говорити про значущі драматичні моменти, пов'язані з психологічним омертвлінням «Я» суб’єкта батьками та вихователями. Семантика драматичних переживань не потрапляє в поле свідомості дитини, проте загроза смерті, яка екстраполюється від деяких батьків, вихователів, потенційно існує і сприймається дитиною на підсвідомому рівні. Відома фраза „я тебе породив – я тебе і уб'ю” а також висловлювання Сталіна «немає людини – немає проблеми» виражає тенденцію до психологічного омертвіння іншої людини.

Впродовж життя суб’єкт може не усвідомлювати зв’язок актуальних емоційних станів, які впливають на стосунки в аспекті їх руйнації, та факту психологічного омертвління його батьками в ранньому дитинстві. Зокрема, відчуження добрих намірів і почуттів дитини спричинює форм4уування тенденції до психологічної смерті. Наведе6мо приклад: дівчинка взяла з дитячого садка зіпсовану іграшку, маючи намір полагодити її й повернути. На її прохання зашити зайця мама звинуватила дівчинку в злому умислі і змусила негайно (вночі, в негоду) повернути до дитячого садку. В результаті психокорекції протагоніст усвідомила, що під впливом травматичної ситуації відбулося блокування лібідних почуттів не лише на рівні поведінкового вираження, а й на рівні внутрішніх відчуттів, з’явився острах доброго ставлення людей та недовіра до власних лібідних почуттів. Логіка несвідомого така: „немає сенсу виражати добро, адже його не сприймуть і будуть тлумачити як зло”. Водночас зберігається прагнення виражати й отримувати добре ставлення, що спричинює загострення внутрішньої суперечності і як наслідок – депресивний стан.

Почуття провини як глибинний механізм є своєрідним автоматизмом, який формується під впливом витіснення. Наприклад, ускладнене народження дитини або важка хвороба, що завдали матері болю, доводяться до відома дитини. Внаслідок цього автоматично виникає почуття провини, за таких умов суб’єкт немовби „без вини винний”. Амбівалентність у ставленні до близьких людей, пов’язана з інстинктами лібідо і мортідо, також спричинює почуття провини, але іншго типу – „винний, бо ненавидів людину, яку потрібно лише любити”. Почуття провини може трансформуватися у базальне6 відчуття смутку, що пов’язано з домінууваннм енергії лібідо (на чому наголошував ще З.Фрейд) та гуманістичною спрямованістю пасихіки суб’єкта. Внаслідок жорсткої фіксації проблематики на «Я» (на рівні глибинних механізмів) формується психологічний егоїзм, тоді інша людина психологічно омертвляється. Проте суб’єкт за своєю поведінкою є жорстоким лише в тих аспектах, які пов’язані з особистісною проблематикою.

Травмованісь психіки пов’язана з ущемленням „Я” в період формування глибинних механізмів (в ранньому дитинстві), що детермінує усталеність тенденцій. Ефективним є пізнання шляхом вільних асоціацій, на який звернув увагу ще З.Фрейд в контексті ортодоксального психоаналізу. Даний прийом застосовується в контексті групової психокорекції АСПН, коли учасники групи заохочуються до вільного висловлювання власних думок, почуттів, спрямованих на рефлексію залежності власної поведінки від батьківських впливів. Наряду з тим, що новітні прийоми психоаналітичного спрямування (психоаналіз комплексу тематичних малюнків та ін.) дозволяють за досить короткий час (декілька годин або днів) пізнавати системну організацію несвідомого того або іншого суб'єкта, не може відбутися миттєвий психокорекційний ефект. Саме на довготривалу роботу був розрахований психоаналіз З.Фрейда, який тривав роки. Як відомо, несвідоме діє за принципом дитини в аспекті прагнення до миттєвого задоволення, а значить, і сподівання суб’єкта на миттєвий психокорекційний ефект може виявитися ілюзією. Психокорекція глибинного спрямування, як стверджує Т.С.Яценко, не завершується на певному етапі із закінченням психокорекційної групи), а триває упродовж життя особи. Чим більшою є її систематичність, тим ефективніший буде результат. Окрім того, якщо З.Фрейд здійснював багаторічний психоаналіз з невротиками як лікувальний вплив, то писхокорекційна робота з психологічно здоровими людьми передбачає опанування навичкими самопізнання й самоокорекції.

Наслідком психологічного омертвління „Я” дитини є перенесення певного емоційного фону (як певного типу об’єктного відношення) на предмети оточуючої дійсності. Існує пов'язаність людини з предметним аспектом реального світу. Створюється ситуація, коли річ, яка видавалася бажаною, при її отриманні стає нецікавою – це кліше, властиве багатьом людям. Витоками такого самовідчуття є не лише інфантилізм або особистісна проблематика. Значну роль у формуванні такого жорсткого кліше відіграє відчуження дитини батьками, у той час як бажаною для дитини залишається батьківська любов. У житті нерідко спостерігаємо ситуації, коли дитина вимагає від батьків купити іграшку, а отримавши, ігнорує або знищує. Іграшка є своєрідним фетишем, доказом батьківської любові. У дорослому віці бажана річ (як фетиш, заміщення уваги, турботи батьків) відчужується, оскільки дитячі потреби суб’єкта не бралися до уваги та відчужувалися колись батьками. Розповсюдженою є теза-кліше: " хочеш підняти настрій – придбай собі нову річ". Цікавим є феномен, коли людина не може здійснити вибір між двома рівнозначними речами, одну з яких вона хоче (або може) придбати. Така тенденція може бути пов'язана із об'єктними відношеннями, коли в батьківській ситуації дитині потрібно було здійснювати психологічно важкий вибір між батьком і матір'ю внаслідок розлучення або сімейних конфліктів. Тоді сама ситуація вибору стає травматичною, що спостерігаємо не лише відносно речей-об'єктів, а й інших людей (суб’єктів) – наприклад, коли дівчина не може обрати одного з хлопців, які залицяються до неї, а обравши одного, незмінно упродовж життя шкодує за іншим. Так, анекдотичний приклад коханки або коханця на побутовому рівні пояснюється як спроба урізноманітнити життя. Можна припустити, що за таким явищем криється не лише закономірність едіпової залежності (унеможливлення чуттєвого контакту з чоловіком або дружино, які внаслідок заміщення переходять у категорію рідної людини; тенденції до психологічної смерті та імпотенції, руйнування стосунків), а й певне об’єктне відношення, в яке потрапляє неусвідомлюваний пошук заміщення батьків у двох різних особах за внутрішньою логікою: " не втратити одного з батьків або його прихильність".

Існує широка динаміка психічних тенденцій, на кожну з яких віднаходиться суперечлива їй, що й відображено в „Моделі внутрішньої динаміки психіки” за Т.С.Яценко. Наприклад, дитина не бажає психологічного від’єднання і водночас цього прагне (феномен дорослішання, набуття самостійності), і в цьому " допомагають" виховні впливи з боку батьків, які ґрунтуються на відчуженні власної дитини.

У психоаналітичних дослідженнях прийнято вважати, що фіксації, які можуть стати провідними у формуванні закономірностей психіки та доленосними для особи, породжуються травматичними переживаннями дитинства, які витіснилися. Психоаналіз спрямовує зусилля на те, щоб ввести їх у поле свідомості, що нелегко зробити у зв’язку з амнезією досвіду раннього дитинства. Психокорекційна практика засвідчує, що внаслідок витіснення не лише семантики переживання, а й його емоційної складової, певна подія на свідомому рівні може не сприйматися особою як емотивно значуще. Його значущість може виявлятися опосередковано, у багаторазових пригадуваннях певної події немовби у відповідності із ситуацією. З.Фрейд вживає поняття „уявлення” на позначення психічного елементу, який перебуває у латентному стані: „...уявлення, зазвичай не буває довго усвідомлюваним..., характерним для нього є те, що стан усвідомлюваності швидко минає” [52, с.458]. Проте існують уявлення, які не усвідомлюються, їм протистоять опори і їх нелегко довести до свідомості.

Психокорекційна практика засвідчує, що витісненню підгягають переживання, пов’язані з висловлюванням, судженням, „уявленням” близької людини (первинного лібідно об’єкта), яке свідомо розцінюється особою як жарт, нісенітниця. Проте таке висловлювання (а точніше, його семантика) в вуст батька або матері може стати доленосним для суб’єкта. Задається усталена система вимушеного повторення: задля реалізації заданої висловлюванням „програми” проробляється складна механіка упродовж життя особи, детерміновано переживанням ущемливого для „Я” моменту. Розпізнавання такого психологічного механізму потребує психологічних знань та можливостей широких узагальнень від самого суб’єкта щодо віддалених у часі й семантично подій власного життя і встановлення взаємозв'язків між ними. Наприклад, почутий донькою факт, що мати хотіла у роддомі замінити її на хлопчика, може жорстко структурувати усе життя особи, екстраполюватися на усі його сфери, що маскується варіативністю ситуації і незмінно призводить до руйнації значущих стосунків. Невидимо для суб’єкта моделюється ситуація, коли професійні чи особистісні стосунки руйнуються саме у той момент, коли вони розпочинаються і є перспектива їх розвитку. При цьому несвідоме " добре знає”, які саме поведінкові засоби (діаметрально протилежні свідомій меті налагодження конструктивних стосунків) слід застосувати для реалізації неусвідомлюваної тенденції до руйнації за внутрішньою логікою: „не встигли привітатися, а вже потрібно прощатися”. Саме так могло б відбутися у ситуації зі значущою особою - матір'ю, адже дитина лише народилася, а мати хотіла з нею „попрощатися”. При цьому для психіки не важливо, чи були реальні дії щодо реалізації цього наміру, чи це лише слова близькою людини, які засвідчують ризик бути покинутим, заміненим на когось іншого (гіпотетично – кращого). На свідомому рівні руйнація стосунків спричинює глибокі внутрішні страждання особи, які захисна система знижує через раціоналізацію: „винні нехороші люди”, „це – фатум”, „у стосунках я завжди ставлю крапку”, „незамінних людей немає”, „прийде час, і мене замінять на когось іншого, і тепер це сталося” та ін. Цікавим є те, що рання травмуючи ситуація відтворюється у символічній формі. Має місце „народження” – короткий початковий період гармонійних стосунків, за яким одразу ж слідує „раптове роз'єднання” – руйнація стосунків, психологічне омертвіння партнера по спілкуванню.

Не менш драматичною в аспекті формування деструктивного вимушеного повторення є ситуація, коли батьки доводять до відома власних дітей інформацію про їх небажаність в період вагітності і намагання позбавитися від них. За таких умов психіка не сприймає реальність („я таки живу”), більш значущою внаслідок травматизації психіки виявляється психічна реальність („мене не бажали, хотіли омертвити”). За таких умов актуалізується ущемливий для для „Я” аспект, пов’язаний з відторгненням (не лише психологічний, а й фізичним) батьками. Важким для психіки є факт амбівалентного ставлення матері до дитини, яка була небажаною (могла не народитися) і водночас бажана (усе ж народилася). Упродовж життя невидимо для суб’єкта реалізується усталена „програма” психотерапії – „бути бажаної для інших людей” (заміщуючи об’єктів). У поведінці це виражається у підвищеній чутливості до сприйняття власної персони іншими людьми (особливо критики). Фіксується відчуття небезпеки втратити життя, (адже слова матері сприймаються психікою як незаперечний доказ), що згодом може проявлятися у певних страхах, боязні „смертельних хвороб”, що мрже спричинити невроз іпохондрії. Відбувається блокування власного потенціалу за логікою: „навіщо щось робити, адже я небажаний і моя активність та її результати будуть також небажаними”.

Як бачимо, усталеність психіки як динамічна тенденція задається переживаннями, пов’язаними з ущемленням власного „Я” суб’єкта та психологічним його омертвлінням значущими людьми дитинства. Спостерігається фіксованість на психологічних механізмах, що задають реалізацію деструктивних поведінкових програм. Такі фіксації пов’язані з витісненням не лише змісту, а й емоційних аспектів травмуючих „Я” переживань.

 

Список використаної літератури

1. Абрамова Г. С. Введение в практическую психологию. – М.: Междунар. пед. академия, 1995. – 206 с.

2. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии. – М.: Прогресс, 1995. – 296 с.

3. Ассаджоли Р. Психосинтез. – М.: " Вопр. психологии", 2001.– 324 с.

4. Аугустинавичюте А. Модель информационного метаболизма // Соционика, ментология и психология личности. – 1995. - № 1. – С. 4 – 10.

5. Баррон Ф. Личность как функция проектирования человеком самого себя // Вопр. психологии. – 1990. – № 2. – С. 153 – 158.

6. Бассин Ф.В. О развитии взглядов на предмет психологи // Вопр. психологии. - № 4. – 1971. – С.101 – 113.

7. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. Психология человеческой судьбы. – М.: Прогресс, 1983. – 287 с.

8. Берталанфи Л. Общая теория систем: критический обзор // Исследования по общей теории систем. – М., 1969. – С.23 – 82.

9. Бессознательное: природа, функции и методы исследования / Под общ. ред. А.С. Прангишвили, А.С.Шерозия, Ф.В.Бассина. – Тбилиси: Изд-во Мецниераба, 1985. – Т. 1.

10. Блюм Г. Психоаналитические теории личности. – М.: Изд-во " КСП", 1996. – 247 с.

11. Бойко В.В. Энергия эмоций в общении: взгляд на себя и других. – М.: Информ.-изд. Дом «Филинъ», 1996. – 472с.

12. Василюк Ф.Е. Процесс переживания / Самосознание и защитные механизмы личности: Хрестоматия. – Самара: Узд. дом «Бахрах-М», 2003. – 656 с.

13. Вельдер Р. К вопросу о феномене подсознательной агрессивности// Общественные науки и современность. – 1993. – № 3. – С. 183 – 190.

14. Винникотт Д. В. Переходные объекты и переходные явления: исследование первого " не-я" предмета // Антология современного психоанализа. – М., 2000. – Т. 1. – С. 186 – 200.

15. Гринсон Р. Техника и практика психоанализа. – Воронеж, 1994. – 342 с.

16. Зеленский В. В. Аналитическая психология: Словарь (с английскими и немецкими эквивалентами). – СПб.: Б.С.К., 1996. – 324 с.

17. Каган М.С. Система и структура // Системные исследования. Методологические проблемы: Ежегодник. – М.: 1983. – С.86 – 106.

18. Кернберг О. Пограничная организация личности // Антология современного психоанализа. – М., 2000. – Т. 1. – С. 349 – 381.

19. Кляйн М. Развитие в психоанализе. – М.: Академический проект, 2001. – 510 с.

20. Кондаков Н.И. Логический словарь. – М.: Наука, 1971. – 655 с.

21. Кутер П. Современный психоанализ. – СПб., 1997.

22. Леонгард К. Акцентуированные личности: Пер.с нем. / Ростов-н/Д: Феникс, 1977. – 544 с.

23. Лушин П. В. Личностное изменение: на пороге конструктивистской парадигмы // Практична психологія та соціальна робота. – 2000. – № 8. – С. 32 – 35.

24. Макаренко А. С. Сочинения: В 7 т. – Т. 7. – М., 1951.

25. Маслоу А. Самоактуализация личности и образование: Пер. с англ. – К. – Д. 1994. – Вып. 4. – 52 с.

26. Мирошниченко Г. Г. Человек Будущего. Трактат о Любви и Этике Жизни. – Тула: ИАМ, 2002. – 400с.

27. Нюнберг Г. Принципы психоанализа и их применение к лечению неврозов. – М.: 1999. – 205 с.

28. Попов Ю. В. Практика довголіття. Причина старіння: вертикальний спосіб життя людини (вилікування та профілактика хвороб хребта). – К., 2006. – 128 с.

29. Психоанализ. Популярная энциклопедия / Сост., науч. ред. П.С.Гуревич. – М.: Олимп; ООО " Фирма " Изд. - во АСТ", 1998.– 592 с.

30. Психоаналитическая хрестоматия: Классические труды / Науч. ред. и автор вступления М.В.Ромашкевич. Константность объекта, индивидуальность и интернализация. – М.: 2005. – 431 с.

31. Психоаналитические термины и понятия: Словарь / Под ред. Барнесса Э. Мура, Бернарда Д. Файна. – М.: Класс, 2000. – 304 с.

32. Психологія ХХІ століття: Підручник / За ред. В. Н. Дружиніна. – М.: 2003. - С. 25.

33. Рубинштейн С. Л. Проблемы общей психологии. – М.: АН СССР, 1973. – 628 с.

34. Рязанцев С. Танатология – наука о смерти. – М.; СПб., 1994. – 380 с.

35. Салливан Г. С. Интерперсональная терапия в психиатрии. – М.; СПб., 1999.

36. Сеченов И. М. Избранные произведения: физиология и психология. – М., 1952. – Т.1. – С. 448 – 465.

37. Словарь практического психолога / Сост. С. Ю. Головин. – 2-е изд., перераб. и доп. – Мн.: Харвест, 2003. – 976 с.

38. Субетто А.И. Теория фундаментальных противоречий человека. – СПб.; Кострома, 2004. – 59 с.

39. Титаренко Т. М. Життєвий світ особистості: у межах і за межами буденності. – К.: Либідь, 2003. – 376 с.

40. Українська радянська енциклопедія: У 12 т. – Вид. 2. – К.: 1979. – Т.3. – 547 с.

41. Ухтомский А.А. Доминанта. – СПб,: Питер, 2002. – 448с.

42. Фанти С. Микропсихоанализ. – М.: ЦПП, 1997. – 400 с.

43. Фенихель О. Психоаналитическая теория неврозов / Пер. с англ., вступ. ст. А. Б. Хавина. – М.: Академический проект, 2004. – 848 с.

44. Физический энциклопедический словарь / Под ред. А.М.Прохорова и др. – М.: Сов. Энцикл., 1983. – 928 с.

45. Філософський словник / За ред. В. І. Шинкарука. – 2-ге вид., переробл. і доп. – К.: Гол. ред. укр. рад. енцикл. – 1986. – 797 с.

46. Философский энциклопедический словарь / Под ред. С.С.Аверцева и др. – М.: Сов. Энцикл., - 1989. – 815 с.

47. Фрейд А. Психология Я и защитные механизмы. – М.: Педагогика-Пресс, 1993. – 140 с.

48. Фрейд З. Методика и техника психоанализа // Психоаналитические этюды. – Мн.: ООО " Попурри", 1997. – С. 47 – 150.

49. Фрейд З. По ту сторону принципа удовольствия / Пер. с нем. – Мн.: ООО " Попурри", 1997. – С.

50. Фрейд З. Я и Оно // Психология бессознательного. – М.: Просвещение, 1990. – С. 425 – 440.

51. Хартман Х. Эго-психология и проблема адаптации Под общ. ред. М.В.Ромашкевича. – М.: Ин-т общегуманитарных исследований. – 2002. – 160 с.

52. Хлопунова И.В. Влияние родительского имаго на семейные экспектации замужних женщин. Современный психоанализ: Сб. науч. трудов. – К.: Ваклер, 2002. – С. 78 – 83.

53. Шутценбергер Анн Апселин. Синдром предков. Трансгенерационные связи, семейные тайны, синдром годовщины, передача травм и практическое использование геносоциограмм. – М.: Изд-во Ин–та психотерапии. – 2001. – 238 с.

54. Энциклопедия глубинной психологии. В 3-х т. – Новые направления в психоанализе. Психоанализ общества. Психоаналитическое движение. Психоанализ в Восточной Европе. – М.: Когито-Центр, МГМ, 2001. – Т. 2. – 752 с.

55. Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис: Пер. с англ. / Общ. ред. и предисл. Толстых А.В. – М.: Изд. группа «Прогресс», 1996. – 344 с.

56. Юнг К. Г. Аналитическая психология: Глоссарий. – СПб.: Кентавр, 1994. – 136 с.

57. Ялом И. Экзистенциальная психотерапия / Пер. с англ. Т С Драбкиной. – М.: Независимая фирма " Класс". – 1999. – С.

58. Яценко Т. С. Теорія і практика групової психокорекції. Активне соціально-психологічне навчання: Навч. посіб. – К.: Вища шк.,
2004. – 679 с.

59. Яценко Т.С., Чобітько М.Г., Доцевич Т.І. Малюнок у психокорекційній роботі психолога-пратика. – Черкаси: Брама, 2004. – С.