ОСОБИСТІСНА ПСИХОКОРЕКЦІЯ МАЙБУТНЬОГО ПСИХОЛОГА ЗАСОБАМИ АСПН: ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТ

4.1. Психокорекційна робота із застосуванням предметної моделі (іграшки)

Як уже зазначалося, АСПН – це передусім навчання, що передбачає єдність процесів психокорекції його учасників та опанування ними навичок професійної роботи, умінь здійснювати самокорекцію. Професіоналізм майбутнього психолога-практика формується поетапно, в умовах проходження ним особистісної корекції за методом АСПН від першого до п’ятого курсів навчання. Так, для студентів першого та другого років навчання це передусім: набуття знань про власну особистість та інших людей; розуміння того факту, що людській психіці властива суперечливість та стереотипні механізми глибинного спрямування, які впливають (визначають) поведінку; розуміння феномену повторюваності поведінкових патернів, що зумовлюють труднощі в спілкуванні. Необхідною передумовою оволодіння професійними навичками в процесі психокорекції студентів третього курсу виступає здатність до формування чіткої професійної мотивації; бачення глибинних детермінант власної активності; набуття професійної культури спілкування. Студенти випускових курсів (четвертого і п’ятого) набувають умінь поєднувати глибинно-психологічні знання із розумінням закономірностей розвитку групового процесу АСПН, а також розвивають здатність до самокорекції. У процесі особистісно-професійного становлення майбутнього психолога вагомості набувають інструментальні техніки, що застосовуються в АСПН і є максимально наближеними до пізнання спонтанної активності суб’єкта, завдяки чому і дозволяють виявляти зміст несвідомого. Окремі прийоми АСПН сприяють динаміці особистісних змін у майбутніх психологів, що проходять психокорекційну групу. Вони сприяють пізнанню глибинних тенденцій психіки протагоніста, які недостатньо репрезентуються при застосуванні інших прийомів (а тому залишаються поза усвідомленням суб’єкта), а також опануванню майбутнім психологом методикою їх застосування.

Засвідчують свою ефективність прийоми, в основі яких лежить вербальна взаємодія у вигляді психокорекційного діалогу з метою пізнання глибинно-психологічної детермінації поведінки як у вербальній, так і невербальній формах. Зокрема, при роботі з малюнком діалог є таким же значущим у діагностико-корекційному плані, як і візуально-образне зображення, що втілює архетипну символіку. Прийом психодрами повністю ґрунтується на діалогічній взаємодії: відбувається поступове заглиблення в емоційне переживання у поєднанні з раціональним осмисленням особистісної проблеми, що й актуалізує глибинну саморефлексію протагоніста. Невербальні вправи (спонтанна моторика) та проективні прийоми можуть виступати в АСПН допоміжними техніками. Останні у традиційній психодіагностиці передбачають діалогічну взаємодію, яка проте, регламентується стандартизованою процедурою (методики Роршаха і тематичний аперцептивний тест (ТАТ). Проте творчому діалогу не надається провідної ролі, акцент робиться швидше на матеріалізованих аспектах – візуально-стимульному матеріалі і стандартизованій його інтерпретації.

В АСПН діалог дозволяє відбирати індивідуально-неповторний фактаж, який створює підґрунтя для доказовості інтерпретацій і гіпотез психолога. Протагоніст в процесі діалогу виявляє інфантильну статику у динаміці (повторюваності) власного поведінкового матеріалу, детермінованого фіксаціями дитинства. Як зазначає Т. Яценко, діалог є поліфункціональним: інформаційна функція полягає у накопиченні необхідного для діагностичних висновків матеріалу; пальпулятивна дозволяє виявляти психологічно навантажливі для протагоніста моменти; розвивальна (розгортає у просторі і часі фіксовану подію), діагностично-уточнююча (підтверджувальна) функція дозволяє психологу вибудовувати гіпотези відносно проблематики протагоніста; діагностично-корекційна допомагає суб’єкту роз’яснювати мотиви та глибинні витоки його поведінки, що слугує підґрунтям для прогресивних змін.

В процесі АСПН застосовуються прийоми роботи з предметними моделями та іграшками, які за певних обставин можуть виступати самостійними методиками психокорекційної роботи. Методика роботи з предметною моделлю " Яйце" сприяє пізнанню об’єктних відношень особистості, які нерідко зумовлюють викривлення соціально-перцептивної реальності.

Така робота дозволяє протагоністу відслідкувати вимушене повторення драматичних (стереотипних) ситуацій і почуттів, що стабільно переживаються (проте не усвідомлюються) суб’єктом. Окрім того, цей прийом сприяє виявленню глибинних детермінант поведінки, що породжуються Едіповою ситуацією, взаємодією з первинними лібідними об’єктами. Даний прийом випукло засвідчує, що наряду з варіативністю особистісного досвіду та специфічністю особистісної проблематики, спостерігається стереотипність механізмів захисних тенденцій психіки. Останні у разі їх неусвідомлюваності можуть не лише деструктувати особистість, а й суттєво впливати на мотивацію оволодіння професійною діяльністю.

Робота з багатьма іграшками дозволяє в більшій мірі адаптуватися до пізнання індивідуальності кожного з учасників групових занять. При цьому емотивний характер детермінант особистісних проблем обумовлює вибір тієї чи тієї предметної моделі протагоністом, яка видається йому суб’єктивно значущою і такою, що відповідає його цінностям. Завдяки використанню багатьох предметів є змога досліджувати проекції прихованого змісту у об’єкт за окремими стимулами, що недостатньо вербалізуються суб’єктом. В психоаналітичній роботі, спрямованій на об’єктивування системних характеристик несвідомого, психолог спирається на розуміння механізмів символізації, таких як: згущення, зміщення, натяк ті ін. За таких умов є можливість дослідити індивідуально-неповторні особливості підміни об’єктивно-фізичної реальності на уявно-психічну та їх урівнювання за значущістю, що породжує викривлення сприйняття світу іншої людини власної особистості та призводить до психологічного " омертвіння" певної гами переживань, емоцій. Такі відступи від об’єктивної реальності базуються на емотивності витіснених та фіксованих змістів, породжуваних в Едиповий період. Робота з іграшкою дозволяє виявити перенесення інфантильного типу взаємодії з близькими людьми на ситуації соціальної взаємодії. Ситуація можливості вибору для себе прийнятної предметної моделі, іграшки сприяє виявленню особливостей ставлення до себе та інших людей; дозволяє виявити глибинні детермінації деструктивних тенденцій поведінки, що руйнують взаємини з іншими людьми.

Психокорекційну ефективність прийому із застосуванням багатьох іграшок можемо бачити на прикладі роботи з протагоністкою Т. – студенткою другого курсу. Емпіричний матеріал дозволив виявити об’єктні відношення та прояснити витоки їх формування в едІповий період розвитку. Діалогічна взаємодія з Т. сприяла виявленню тенденції від’єднання від первинного об’єкта та перенесення такого ставлення на інших людей.

 

 

Рис. 1 Картина М.Реріха «Мадонна лаборис»

П.: Подивіться на картину, фігурки, куди б ви себе віднесли?

Т.: Дивлячись як розуміти пекло, рай. Я вважаю, що головне в житті людини - внутрішній спокій. Коли вона сама себе мучить - то є пекло. Я - на шарфі.

П.: Раз ви – на шарфі, значить побувала в пеклі?

Т.: Так.

П.: Ви хочете існуючу реальність підмінити своїми внутрішніми переживаннями, які прирівнюються до пекла. Чому ви на шарфі - розкаялася чи випадково опинилися?

Т.: Це не випадковість, а велике прагнення. Я доклала до того багато зусиль.

П.: Мадонна могла б запитати: скажи мені щось, щоб я могла тебе впустити в рай.

Т.: Я б відповіла: життя - це любов.

П.: Любов до кого?

Т.: Любов в усіх її проявах: до життя, людей, себе, до всього, що існує.

П.: (До групи): Ми бачимо суперечність. Протагоніст проговорює умовну цінність, яка може бути об’єктним відношенням: найважливіше - мати любов у душі і гуманне ставлення до інших людей. (До автора): Мадонна запитує: як ти з такою установкою, можливостями до любові потрапила в пекло?

Т.: Я зрозуміла це зовсім недавно, після перебування у пеклі. Єдине, заради чого слід жити – це любов.

П.: Ти сама себе підштовхнула до того пекла?

Т.: Так.

П.: Чи не було то покарання за необачну любов, нерозумність?

Т.: Покарання я важко сприймаю. Лише зараз починаю розуміти покарання відносно себе - це обмеження, що стосується дитинства.

П.: Тобто для тебе важливими є твої бажання?

Т.: Так.

П.: Ти і бажання - це одне ціле?

Т.: Я стала приділяти увагу своїм бажанням нещодавно. Раніше вони були на другому плані.

П.: Ти робила те, що вимагали батьки, соціум?

Т.: Так.

П.: Тоді як ти потрапила в пекло?

Т.: Пекло – це позиція, коли доводилося відмовлятися від своїх бажань.

П.: Логіка несвідомого: " я пережила внутрішнє пекло з-за того, що довелося відмовлятися від бажань". Що то за бажання, від яких доводилося від них відмовлятися? (До групи): Акцент ставиться на тому, що бажання заборонені, табуйовані і водночас дуже сильні - в результаті виникло відчуття пекла.

Т.: Однією з таких заборон є досягнення успіху. Батьки ставили планку, після якої не потрібно вже нічого робити, йти до успіху: " знай своє місце, не висовуйся, що в тебе є, того й вистачить". Хоча водночас батьки проговорювали: " ми хочемо, щоб ти мала досягнення".

П.: Можливо, батькам важко відпускати тебе з дому? Адже успіх - це від’їзд з дому.

Т.: Так.

П.: В тебе втілилася суперечність, що батьки очікують досягнень, проте щоб не від’їзжала з дому? Чи втілюєш ти батьків у себе?

Т.: Так. Наприклад, сідаю писати контрольну роботу, все знаю, проте відповідь на одне питання обов’язково забуду - щоб не було відмінної оцінки.

П.: Але водночас знаєш, що батьки не дуже раді таким помаркам?

Т.: Так.

П.: Можливо, то неусвідомлюваний знак протесту з-за їх позиції відносно тебе, і ти їх караєш. Це - глибинна цінність, яка суперечить умовним цінностям, бо умовною цінністю є успіх. Цінність батьків – щоб ти залишалася при них і був успіх. Для тебе глибинною цінністю також може бути при батьках.

Т.: Коли я далеко від батьків, то самостійно приймаю рішення. Коли приїжджаю – вони починають бути батьками. Я уже нічого не вирішую.

П.: Можливо, таку каверзу створює несвідоме. Помилки – щоб не думала, що успішна у житті без батьків. Твоя розповідь засвідчує, що це спонукало тебе обрати на картині роль грішниці, яка лише наближається до раю.

Т.: Я не можу поставити себе на місце Мадонни. Для цього потрібно багато чого досягти. До неї висуваються надто високі вимоги, відповідальність.

П.: Чи робиш ти своєю фразою натяк на те, що Мадонна повинна до тебе з любов’ю поставитися і пропустити в рай?

Т.: Можливо. Цією фразою я виражаю своє сприйняття життя, свою життєву позицію. Якщо я так живу, то вже маю право жити в раю.

П.: Чому в центр уваги потрапляє любов? Ти настраждалася від того, що не відчувала любові чи сама недостатньо любила тих, хто поряд?

Т.: Я не вмію виражати любов.

П.: (До групи): Автор говорить, що в неї приглушений потенціал любові, який недостатньо зреалізувала, виражала. (До автора): Чи можна думати, що паралельно з бажанням виражати любов є потреба, щоб більшою мірою до тебе її виражали?

Т.: Так. Проте я вже навчилася про це говорити. Я можу показати, що мені потрібна увага.

П.: (До групи): Просоціальний аспект захистів: життя – це любов – індиферентна фраза, яка вказує на те, що " я не показую свою потребу в любові". Вираження любові – це позиція дорослого. Потреба, щоб виражали любов до тебе – дитяча позиція. Здавалося б, я подорослішала, але по суті до цього часу тамувала потреби дитини і від цього внутрішньо страждала, а тепер " я за них воюю і довожу до відома". В чому активність більша: в тому, що виражаєш любов, чи в тому, що вимагаєш, щоб до тебе її проявляли?

Т.: Я намагаюся проявляти добрі почуття, щоб навзаєм отримати любов.

П.: (До групи): Умовна цінність: за вираженням любові стоїть власна потреба. Якщо життя - це любов, то незалежно від того, як до тебе ставляться, виражай її. Виявляється, це не є легким, бо ми дуже залежні в прояві любові від того, як до нас ставляться. В цьому – слабкість, залежність, нестійкість. (До автора): Ви наражаєте себе на пекло, бо виражаєте любов з очікуванням взаємності, а інші люди у відповідь можуть не давати любові. Можуть виникнути образи, розчарування, схильність до того, що про людей треба думати як про гірших - тенденція ідеалізованого Я: " людям можу виражати любов, а вони у відповідь мені її не дають". Психолог-практик розуміє інтереси інших людей і може гармонізувати стосунки. Є багато варіацій вираження любові – турбота про людину, увага, доречність певного вчинку. Виходимо на проблему спілкування, яка пов’язана з умовними цінностями: добрі наміри набувають умовності, а значить, з’являється смуток, образи, руйнування партнерських стосунків. Партнерські стосунки порушуються саме умовністю цінностей і відмінностях у цих цінностях. Спілкування – це обмін цінностями. Відбувається вираження любові заради того, щоб був бажаний зворотній зв’язок, і це породжує недовіру до любові іншої людини до тебе. Тоді виникає бажання її перевіряти, ставлячи під сумнів, що справді тебе люблять.

Т.: Я можу занадто довіряти тій людині, яку я люблю.

П.: Занадто велика потреба в любові може не певний час переборювати остороги. Чи достатньо батьки виражали до тебе любов?

Т.: У цьому і полягає моя проблема!

П.: Невдоволена інфантильна потреба в любові породжує механізм компенсації нестачі любові в дитинстві. Пекло, яке ти відчувала – і є велика потреба в любові. Чи можна думати, що пекло ти відчула і в стосунках з батьками?

Т.: Так.

П.: Але вираження цієї любові наражається на табу, заборону. Потрібно шукати табуйований об’єкт, у якого заблоковані можливості вираження до тебе любові. Це – персонаж з кола твоїх близьких.

Т.: Це обоє батьків.

П.: У них єдина позиція?

Т.: В аспекті вираження до мене любові – так.

П.: До меншої сестри вони більше любові виражають?

Т.: Мені належить більше їхньої любові.

П.: Чому ж ти невдоволена?

Т.: Заборони переважали над проявами любові з боку батьків.

П.: Ти під сумнів ставила, що справді батьки тебе люблять?

Т.: Можливо.

П.: Діє механізм витіснення – сумніви витіснилися. Це відбулося непомітно, бо є дуже велика потреба в любові батьків. " Крихти" любові ти не зацікавлена ставити під сумнів. Діє система психологічних захистів, яка неначе рятує від страждань. Але присутня дисгармонійність між заборонами і проявами любові, адже в душі ти відчувала пекло?

Т.: Це тому, що моє уявлення про сильну людину передбачає керування своїми емоціями, не вираження їх.

П.: Тобі хотілося б бути сильною?

Т.: Так. Постав вибір – або любити, або бути сильною.

П.: Це стандартне формулювання певної умовної цінності – усічення емоційності заради відчуття психологічної сили. Раціональне домінує над емоційним, тому що є прагнення бути сильною. Бачимо підрив під основну твою тезу – " життя це любов": або любиш, або ти сильний. Як сама справляєшся з " прапором", з яким стала на шарф і з сподіванням, що Мадонна пропустить в рай? Чому батьки з їх не вираженням любові не видаються тобі сильними?

Т.: Сильна людина – не та, яка приховує свої емоції, а та, яка вміє їх виражати. Я намагаюся у власних вчинках розв’язати суперечність між силою і любов’ю.

П.: Розв’язати через різні способи вираження любові із сподіванням, що її будуть виражати до тебе. Це очікування є емотивним, воно закріпилось з дитинства, бо була нестача любові батьків. Воно вже стало неусвідомлюваними, базальними. Ще одне запитання: чому це бажання саме зараз загострилося? Можливо, це пов’язано з інтимними аспектами твого життя?

Т.: Так. І також я прочитала певні книги.

П.: (До групи): Умовними цінностями ми можемо навантажуватися під впливом значущих людей, прочитаних книг, почутих " крилатих" фраз. За таких умов відбувається від’єднання від свого єства. Інтимний аспект нашого життя має переваги у тому плані, що хтось любить і не виставляє вимог, умов, які виставляли батьки. Ми зачаровуємося інтимним аспектом, бо нас люблять за те, що ми є. І часто любов існує до того часу, поки починають виставляти вимоги - нагадується уся гамма почуттів, яка відчувалася в дитинстві. (До Т.): Чи справді для тебе мають переваги інтимні стосунки через відсутність вимог, чи вимоги виражаються опосередковано, через твоє Супер-Его?

Т.: Мені важко знайти відповіді на ці ваші запитання.

П.: Батьки навіть в інтимних стосунках можуть бути присутніми в тобі самій - через вимоги, які вони висували. Адже є ідентифікація з батьками, їх вимогами, які потрібні для того, щоб нас любив партнер. Люблячи і вступаючи в інтимні стосунки, ми підвищуємо вимоги до себе, бо хочеться йому подобатися. За цим криється страх втрати любові близької людини.

Робота з іграшкою " Місяць і немовля "

Рис. 2. Фото іграшки «Місяць і немовля»

П.: Ця іграшка відображає щось в тобі чи в твоїх стосунках?

Т.: Мені не подобається, що на " місяці" сидить дитина.

П.: Дитину потрібно від’єднати?

Т.: Так.

П.: Чи може місяць асоціюватися з кимсь із сімейного кола?

Т.: З мамою.

П.: Чи були періоди в ранньому дитинстві, коли мама була " сонечком"? Дитинка – то менша сестричка? Якщо взяти модель – мама і твоя сестра, то які відчуття виникають?

Т.: Тут би була ще й інша дитинка – я.

П.: Є приховане почуття ревнощів. Людина може навантажуватися цим почуттям, не помічаючи.

Т.: Так. Без ревнощів не можна.

П.: (До групи): Подібні фрази теж можуть бути навантажені умовністю, ґрунтуватися на відступах від реальності, бо любов є бажаною. (До автора): Як ти думаєш, які почуття поєднують цих фігурок?

Т.: У " дитинки" є відчуття захищеності. У " місяця" – радість. Мені важко далі говорити.

П.: Я буду допомагати. Можна сказати: " мамо, я відчуваю, що ти у контакті з сестрою переживаєш почуття радості, любові".

Т.: Мамо, я відчуваю, що ти у контакті з сестрою відчуваєш радість і любов, дуже щаслива, що вона поруч з тобою. Ти хотіла б, щоб вона завжди була поруч з тобою.

П.: Ти можеш сказати: " мамо, мене турбує, що ти так зайнята сестрою, що навіть забуваєш про мою присутність". Можна перефразувати по-своєму.

Т.: Мамо, мене турбує те, що іноді за досягненнями сестри ти не помічаєш моїх досягнень. Її досягнення ти можеш побачити, а про мої - лише почути. Я дуже хотіла б, щоб колись ти побачила і мої досягнення.

П.: " Мамо, мені хотілось би бути на місці сестрички".

Т.: Мамо, мені, хотілось би, щоб ми з сестрою сиділи тут поруч і ти нас не розділяла на таку й таку.

П.: " Мамо, мене турбує, що в цьому поділі кожного разу я маю ризик програвати".

Т.: Мене турбує поділ на старшу й меншу, в якому кожна з нас може програвати і кожній може бути неприємно.

П.: (До групи): Не говориться, що Т. може програвати - " дитинка" раптом стала дорослою. Тенденція до з’єднання з сестрою і неусвідомлене бажання, щоб не було двоє дітей, а було одне, тобто щоб сестри зовсім не було. Це – важливі психологічні фрагменти. Потрібно було сказати матері, за що вона любить малечу. Раптове перетворення у розповіді Т. малої дитини на дорослу свідчить про певну проблему, яка з’явилася у процесі дорослішання. Якщо на місці " місяця" -мами буде татко, іграшка залишиться місяцем чи перетвориться на щось інше?

Т.: Буде зірка.

П.: " Дитинка" прикріплена до ріжка " зірки"?

Т.: Дитинка сидить на зірці.

П.: " Дитині" зручніше при " місяці чи " зірці"?

Т.: При зірці.

П.: Але ж " дитинка" не прикріплена? " Зірка" буде її оберігати?

Т.: Так. І ще - є свобода.

П.: (До групи): Цінність Т. – свобода, хоч зараз мова йде про сестру. (До автора): Якщо ти будеш сидіти на " зірці", чи зміниться вона на щось інше?

Т.: Ні, залишиться зіркою.

П.: (До групи): Коли так говорить протагоніст, психолог передбачає, що вона більшою мірою себе відчувала, коли мова йшла про дитину: " це і батько, і я маленька".

Т.: Так. З батьком я спілкувалася більше, коли була малою.

П.: У стосунках з матір’ю важливі успіхи тебе дорослої, проте бачимо спрямування не на соціальні успіхи, а швидше на глибинні цінності. У стосунках з батьком – ти маленька. Чому то так?

Т.: Зараз моїми успіхами більше цікавиться мама. В дитинстві більше часу я проводила з батьком. То приємні спогади мого життя.

П.: Можливо, для батька ти була " зірочкою"?

Т.: Так.

П.: Ти обрала позицію сидіти на " зірці", і твоя логіка - " і я, як зірка".

Т.: Я схожа характером на татка. Він хотів, щоб народилася дівчинка і назвали Тонею. Він мене любив, спілкувався зі мною, менше вимог ставив.

П.: Що з дитячого періоду, зі стосунків з батьком залишилося зараз?

Т.: Зараз ми рідко розмовляємо, батько більше кричить, дратується.

П.: Тобто усічений емоційний контакт з батьком?

Т.: Так. Іноді батько спитає, як моє навчання – я розказую.

П.: Ти і батько зараз – які це були фігурки?

Т.: Я – " зірка", він – " місяць".

П.: (До групи): Батько займає позицію матері. Логіка несвідомого Т.: " Я ідентифікуюсь з батьком у тому періоді, коли стосунки з ним були гармонійними, зливаюся з " зіркою" -батьком". То певні відчуття. (До автора): Якщо батько – " місяць", то це " дитя" заміняє " зірку". Ти – біля батька, лише не пришпилена. " Зірка" наближалась би до батька-" місяця" чи на відстань відходила б?

Т.: Важко сказати. Це схожі фігури.

П.: (До групи): Ми знову вийшли на модель, що буде " місяць". Для Т. батьки зливаються в образі " місяця": мати була " місяцем", а батько зараз ним є. Психіка автора навантажена рисами батьками, бо раннє спілкування з батьком залишило слід в душі Т. Едипова залежність проявляється через ідентифікацію з певними рисами батька. (До автора): Ти навантажилася такими рисами, які не подобаються в батькові?

Т.: Так. Це знову стосується соціального успіху. Пам’ятаю, батькові пропонували підвищення по службі. Я дуже раділа за нього, проте він відмовився, сказавши, що зараз спокійно ходить на роботу, а потім підвищаться вимоги. Я дивувалася: як це так – не прагнути службового підвищення?

П.: (До групи): Тут двоїсте об’єктне відношення: з одного боку, Т. пережила неприємність, що батько відмовився від посади, з іншого боку, залишилося бажання бути керівником і зреалізувати те, що не зреалізував батько. Коли ми працювали з картиною М.Реріха " Рай і пекло", Т. було запропоновано втілити себе в образ Мадонни. Вона проговорила те саме, що говорив батько: в раю більше відповідальності. Об’єктне відношення вже від’єдналося від батька, воно легко втілюється в " зірку", об’єкт. (До автора): Залишається прагнення самореалізації і водночас - страх керівної позиції, реалізації бажаного. Це нівелює, знижує твій потенціал. Робиш помилки, бо то відповідально – засвітитись відмінницею, бо і надалі будуть очікувати, щоб жодної помилки не зробила. Є страх зробити помилку. Тоді логіка несвідомого підказує: " краще я зараз зроблю помилку і не буду боятися". Як " місяць" - батько і " зірочка" - Тоня наближаються один до одного?

Т.: Вони знаходяться поряд.

П.: " Зірка" не потрапить у цей отвір, до " місяця"?

Т.: Поки що – ні.

П.: “Поки що – ні” - це означає бажання Т. сюди зайти.

Т.: Так. Бажання є, а можливостей поки що немає.

П.: Бо є відчуття ризику, що не приймуть, не оцінять? Чи зроблять закритим цей простір? Чи відштовхнуть на більшу дистанцію?

Т.: Страх, що замкнуть простір. Я не хочу бути залежною.

П.: Підключаємо психодраматичний момент: чи могла б ця " зірочка", будучи на відстані, проговорити до " місяця" те, що в житті сказати не можеш?

Т.: Не знаю, як почати...

П.: Я допоможу: " тату, мені хотілось би, щоб ми могли повернутися у той період, коли були в єдності".

Т.: Тату, мені хотілось би стосунків, коли ти сприймаєш мене як доньку, а не як чужу людину. Щоб ти цікавився моїми справами, думками, почуттями.

П.: Він може сказати: " ти ревнуєш мене до сестри, бо вона поруч, менша, і тобі здається, що вона не чужа, а ти – чужа, що переваги я віддаю їй, а не тобі. В дитинстві ти дуже часто мене обнімала, була лагідною дівчинкою, а зараз ти часто напружена, немов би очікуєш зла і як чужа".

Т.: Я боюсь до тебе підходити, бо ти знову почнеш обурюватися, скажеш, що в тебе немає часу, настрою.

П.: Він каже: " я зрозумів, що тобі потрібна підтримка у твоїх позитивних порухах. І зрозумій, доню, що в цьому ти є маленькою. З-за страху, що навзаєм не отримаєш любові, ти не виражаєш її і капсулюєш себе у позиції дитини, хоча прагнеш бути дорослою. А коли замість підтримки відчуваєш, що тебе можуть відштовхнути, то боїшся, що " впадеш".

Т.: Так. Краще замкнутися в собі і нікому нічого не казати.

П.: (До групи): Є велика потреба в любові і водночас недостатньо засобів її вираження, зокрема в сім’ї. І це екстраполюється на інших людей. Важливо не боятися робити порухи відкритості незалежно від того, як до тебе будуть ставитися.

Т.: З мамою це легше робити.

П.: Важливо з’ясувати, що відбувається у стосунках з батьком: конкуренція за визнання; образа, що він більше любить сестру; страх, що не буде зворотного кроку назустріч. Твої слова підтверджують, що батько для тебе дуже значущий, він - як твоє єство. З матір’ю не так болюче, якщо вона не відгукнеться. Можливо, мати менш значуща у прояві любові, аніж батько. Ти перетворила його з " зірки" на " місяць", бо потреби матері є більш зрозумілими для тебе. І тоді потреби батька ти прочитуєш через образ матери, у цьому натяк на Едипову залежність, з’єднання образу матері з батьком. Образ " зірки" - Т. з’єднався з образом батька, а образ батька – з матір’ю: так виражено потаємне бажання єднання з батьком. Батько єднається з матір’ю в образі " місяця" і єднається з Т. в образі " зірки". Едипова залежність виражається в архетипах, шляхом діалогу відбувається введення Т. образу зірки. Батько став “місяцем” завдяки трансформації: " в дитинстві він емоційно єднався зі мною, а коли я виросла – з матір’ю", яка, можливо, домінує у певних позиціях.

Т.: Так. Мені стали більш зрозумілими мої почуття.

 

Рис. 2. Фото предметної моделі «Яйце»

 

П.: Можеш поговорити про цю композицію.

Т.: Приємною є захищеність курки і можливість виходу назовні. Велике яйце – наче не її. Незрозуміло, знаходиться в " яйці" курка чи курча. Є свобода.

П.: Ми вже виходили на те, що батько ставиться до Т., як до чужої. Тут автор говорить, що " яйце" – як нерідне.

П.: Спробуй уявити себе у цій ракушці.

Т.: (Розсаджує персонажів): Я посадила себе на бабусине місце - маминої мами. У мене є велика прихильність до бабусі.

П.: Т. посадила себе як главу сім’ї. За ідентифікацією криється тенденція підкорення батька. Адже вважається, що главою сім’ї виступає чоловік.

 

Рис. 3. Фото предметної моделі «Ракушка»

 

Можливо, є конкуренція з батьком (дві зірки), хто кому буде підкорятися, іти на поступки. Заблокований вияв любові, адже для тебе то вияв слабкості - робити перші кроки назустріч батькові?

Т.: Я все ж посаджу себе поряд з бабусею, з другого боку - мама і тато. Я – посередині, сестра – біля мами.

П.: Об’єктне відношення виражається просторово – як хотілось би, щоб було. Якщо сестра змінить своє положення, то це буде порушенням закономірностей. Тоді можеш проявляти активність, щоб повернути все на свої місця.

 

Рис. 4. Фото маріонетки «Півник»

П.: Які виникають відчуття, коли дивишся на легко керовану фігурку? Ти була б адаптованою у цій ролі чи вона була б для тебе важкою?

Т.: Мені було б важко. Я б хотіла бути рукою, яка керує.

П.: Закріпляється двоїсте відношення: " я боюся керівної посади, але ще більше я боюся того, що мною керують".

Т.: Я оберу перше.

П.: Може бути внутрішня зацікавленість, щоб батько був не дуже хорошим - він тоді заслуговує на те, щоб ним керувати, хоча водночас його регресивні реакції тобі неприємні. Можеш невидимо підштовхувати його до таких реакцій, щоб ним керувати, повчати. Зацікавлення в дискредитації іншого, щоб він був більш слабким, бо є тенденція “до сили”. Хоч паралельно – зацікавленість, щоб батько був ідеалом чоловіка, яким можна було б пишатися. В цьому полягає суперечність.

Т.: Так і є!

П.: Знову виходимо на амбівалентність об’єктного відношення. Використані предметні моделі допомогли нам це виявити. На картині " Рай і пекло" зображений жіночий, материнський образ. Не виключено, що для тебе мати в плані керівництва не є ідеалом. Швидше ці риси вбачаєш в батькові.

Т.: Батько й матір керують по-різному. Батько маніпулює, приховано робить щось. Мама керує більш відкрито.

П.: Але ж явна маніпуляція, коли ти пульт керування " Півником" згідна була взяти. Проблема сили. Ти декларувала любов. Ми виявили, що то один із способів реалізації власного впливу на іншу людину. Було сказано: або емоції, або сила. Захисна система має спрямування “від слабкості до сили”. замість того, щоб проявляти любов до тієї людини, від якої хочеш любові, то швидше намагаєшся бути сильною відносно неї. Тому є зацікавленість у боротьбі, у зіткненні двох " зірок", хоча є бажання, щоб то був контакт " зірки" з " зіркою", а не " місяця" й " зірки". Бажання не розчаровуватися у певних рисах батька як чоловіка, щоб він залишався прикладом, зразком. А оскільки він для тебе уже не є зразком, то нічого не залишається, як своїм єством, постаттю відтворювати ті якості ідеалу. Знову амбівалентність: з одного боку, " я хочу бути привабливою, люблячою жінкою", а з іншого – " я повинна бути сильною, успішною, престижною". Тоді може видаватися, що успішність і сила нівелюють жіночість, люб’язність, доброту. У цьому полягає відповідь, чому ти робиш помилки. Адже їх робив батько замість того, щоб мати успіх. Невидимо для себе відбувається єднання з ним не лише у " зірковості", а й у помилках. Ми виходимо на почуття меншовартості, яке провокує помилки.

Т.: Так. Я часто відчуваю, що зможу досягти успіху, проте кажу собі: " ти не зможеш, облиш це".

П.: Відбувається ідентифікація з батьком навіть в драматичних переживаннях, коли він відчував власний потенціал, проте не реалізував його. Виходимо на проблему спілкування, у якому моделюється пережитий досвід. Професія практичного психолога зобов’язує відкривати в собі канали вираження любові, щось переборюючи, і в цьому мати силу. Мудрість полягає в тому, щоб була сила, і була любов.

Т.: Дуже дякую. Я побачила цілісну картину своєї проблеми.