Застосування метафоричних прийомів у психокорекційному процесі АСПН

У межах психологічної практики за методом АСПН застосувуються метафоричні діагностико-корекційні прийоми. Розкриття специфіки та ролі метафори, яку науковці визначають як спосіб опосередкованого і образного вираження змісту, дозволяє поглибити концептуальні засади й виробити нові прийоми, що сприяють глибинно-психологічному пізнанню психіки суб’єкта. Загалом в психологічних дослідженнях метафора розглядається в декількох планах: в аспекті поведінки і спілкування метафора означає форму комунікації, відображення почуттів та передачі ідей; у глибинно-психологічному – виступає як механізм маскування несвідомого змісту психіки; у практичному аспекті - як терапевтичний засіб і прийом навчання.

Виникнення феномену метафори традиційно пов’язують з історичним процесом абстрагування конкретних уявлень від нерозчленованої міфологічної свідомості, що зумовлює народження художнього образу, створення символічної системи, яка є метафоричною (термін «метафора» - це перехід від прямого значення до опосередкованого, прихованого, яке ґрунтується на принципі схожості; явище мовлення, коли «певні слова і словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю; вона може бути скороченим порівнянням…» [1], одним із засобів посилення образності і виразності мовлення, «…який може розгортатися у внутрішній сюжет, не сприйнятий з погляду раціоналістичних концепцій» [2, с.123 ]; «вид семантичної неправильності, яка виникає в результаті навмисного порушення закономірностей смислового поєднання слів» [2, с. 60]. З наведених визначень видно, що метафора несе креативну функцію, пов’язуючи поняття, віддалені у часі і просторі, створює реальність, якої фактично не існує.

Істотною у дослідженні даного феномену є думка, що метафора базується на асоціативності людського мислення. Метафора подібна до загадки, але не підлягає декодуванню, вимагаючи визнання за собою нової реальності, побудованої за естетичними принципами. Експресивність метафори виводить предмет чи явище з автоматизму (стереотипності, сталості) сприйняття, що відображає взаємозв’язок динамічних та статичних аспектів психіки. Нерідко сама метафора несе у собі динамічні і статичні ознаки. У психологічних дослідженнях зарубіжних дослідників (Р.Єфімкіна, М.Горлова, М.Самойлова, С.Харнанд, Д.Девідсон та ін.) обгрунтовується проблема істинності і хибності розуміння метафори. Зазначається, що однозначність метафоричних висловлювань необхідна для точності інформування, проте, якщо окремі висловлювання набудуть метафоричного значення, то отримаємо хибне сприйняття. Порівняння можуть заміщувати метафору з метою відтворення нюансів сприйняття (коли відповідна метафора є хибною), наприклад: «він схожий на кактус» має інший семантичний відтінок, аніж конструкція «він – кактус». Порівняння у цьому випадку дозволяє уникати привнесення суб’єктивного значення у інтерпретацію [4; 7]. Виходячи з досліджень, можна стверджувати, що метафора інтегрує емоційне та когнітивне сприйняття, актуалізує мисленнєві можливості суб’єкта: сприйняття речення як хибного дозволяє надати йому статус метафори і спонукає суб’єкта відшуковувати глибинні імплікації

У психоаналізі проблема метафори нерідко зводиться до питання віднаходження та застосування адекватної психоаналітичної термінології, яка окреслюється категорією метафоричних описів. Існує думка, що введені З.Фрейдом терміни-метафори були засновані на його переконанні в ізоморфізмі, тотожності явищ, що порівнюються. Загалом називав психоаналіз метафоричною процедурою, яка грунтується на переносі змісту однієї ситуації у іншу (Д.Арлоу). У контексті психоаналізу було заявлено питання ролі метафори у психоаналітичному діалозі: вона дозволяє об’єктивувати як конкретний зміст, так і абстрактний, оскільки " переносить зміст з первинного (знайомого) об’єкту на вторинний (незнайомий) об’єкт" [3, с.24]. При цьому відбувається встановлення аналогічних зв’язків за принципом порівняння: чим яскравіше, більш вдале порівняння, тим адекватніше розкривається схожість понять. Заслуговує на увагу поняття сили метафори, яка не залежить від особливостей інтерпретації. Тому можна говорити, що метафора має як самостійне значення, так і значення, яке привноситься інтерпретатором.

Створення і розуміння метафори є результатом творчого зусилля, яке не підкорено суворим правилам раціо. Прихований план змісту метафори у багатьох випадках виявляється легко і безпомилково, але можливі варіації сприймання метафоричних висловів – у цьому аспекті метафора виступає як засіб символічного трактування реальних подій. Стверджується, що свідомість, як і особистість, є метафоричною, а сама метафора не лише лежить в основі світорозуміння загалом, а й виступає невід’ємною складовою психотерапевтичного процесу.

Метафора дозволяє передавати почуттєвий характер досвіду, який утворюється з генетично обумовлених факторів та особистісних переживань. Його набуття пов’язується з індивідуально-неповторними переживаннями, що детермінуються системою соціальних впливів на суб’єкта упродовж життя. Розуміння метафори зумовлюється схожістю способів вираження людьми життєвого досвіду та знань про світ. Таким чином, можна припустити, що метафора виступає вираженням почуттєвої, перцептивної та когнітивної інформації, що є способом передачі досвіду в інтегрованому вигляді.

На думку багатьох дослідників, здатність суб’єкта розуміти і утворювати метафору лежить в основі почуття гумору: ще З.Фрейд порівнював дотепність і жарти із сновидінням, яке має метафоричний характер. А.Лурія встановив, що розлади мовлення відзначаються нездатністю утворювати і розуміти метафору. Практика групової психокорекційної роботи доводить, що такі прояви можуть бути пов’язані з несвідомими тенденціями та системою психологічних захистів. Тому можна стверджувати, що ситуативна або усталена нездатність суб’єкта розуміти жарти ґрунтується на відсутності у нього уміння розрізняти метафоричність висловлювання і реальну дійсність. Психокорекція, знижуючи метафоричність висловлювань і поведінкового матеріалу завдяки пізнанню та прямій вербалізації несвідомих тенденцій дозволяє не лише гармонізувати особистість, а й підвищує її адаптивність у неоднозначній ситуації комунікації та міжособистісної взаємодії.

У науковій літературі, що присвячена психокорекційній практиці, метафору пов’язують з роботою психокорекційної групи, її динамікою та інтеграційними процесами: вона є спонтанним образом, який завуальовано називає актуальне групове явище і слугує усвідомленню групової потреби та подальшого розпізнавання подібних явищ. Метафора при цьому характеризується експресивністю та новизною (груповий символ спільного пережитого досвіду), спонтанністю, творчим і колективним характером (вираження групового несвідомого). Вона зумовлює почуття новизни, «оживлення» абстрактних словесних конструкцій.

У психокорекційному процесі активного соціально-психологічного навчання (АСПН), яке є цілісною системою психокорекційного впливу на особистість, метафора виступає ефективним засобом пізнання несвідомої сфери психіки. Вона відкриває учасникам можливості вираження змісту несвідомого, що носить емотивний характер і є суб’єктивно значущим для особи. Це відбувається за рахунок наближення специфіки метафори до функційних глибинно-психологічних особливостей несвідомої сфери. Гармонізуючись зі свідомим началом людини, метафора виступає інструментом вираження несвідомого змісту, зберігаючи при цьому відсутність конкретики: вона дозволяє об’єктивувати внутрішні механізми, які обумовлюють суб’єктивний зміст сприйняття. Якщо конкретика у представленні суб’єктивно значущого матеріалу звужує можливості глибинно-психологічного пізнання матеріалу до конкретної особи, то метафора відкриває простір для її розуміння багатьма людьми, і тоді можна сподіватися на глибинне пізнання і того, хто дає метафору. Таким чином метафора, забезпечуючи відрив від конкретної реальності, дозволяє виявити усталеність шляхом прояснення характеру взаємозв’язків між окремими елементами спонтанного поведінкового матеріалу суб’єкта у психокорекційному процесі. Вона сприяє також виявленню в учасників тенденцій до проекції та перенесення. При цьому відбувається звуження виявленого змісту, акцентування уваги на істотних характеристиках психіки як того, хто продукує метафору, так і того, кого вона стосується.

Вважаємо, що загалом феномен метафоризму пов'язаний із формуванням психічного, яке передбачає відрив від біологічно-матеріальної «приземленості», що здійснюється через процес опосередковування відступами. Таким чином, вона забезпечує віддалений відступ від конкретної реальності, що виражає прихований смисл в образі чи символі. Відсутність прямого зв’язку між біологічними детермінантами та механізмами маскування певного змісту дозволяє останньому перебувати у сфері несвідомого. Відступ від реальності, який міститься у самій метафорі, відкриває можливість пізнавати істотні характеристики несвідомої сфери психіки.

Деякі дослідники ототожнюють феномени символізації і метафоричності через розширення функцій метафори: вона, на їх думку, включає в себе персоніфікацію, алегорію, уособлення, гіперболізацію. Ми вважаємо, що символ не тотожний метафорі. Метафора виступає інструментом свідомості, символ - засобом прояву несвідомого у свідомості. При цьому символ потребує розшифровки, інтерпретації, метафора ж виступає як конкретним засобом дешифрування символу, так і інтегральним феноменом, що гармонізує свідоме і несвідоме. Якщо архетип – це універсальний механізм візуального синтезування змісту свідомої і несвідомої сфер психіки в символічній формі, то метафора виступає засобом вербального прояснення символу, не втрачаючи при цьому зв'язок із несвідомим. Трактування символу у процесі практичної психокорекційної роботи є необхідною передумовою пізнання несвідомого і виступає певною мірою переходом від абстрактного до конкретного. Трактування метафори може знецінити та нівелювати її емоційно-смислове навантаження і навіть знищити її. Оскільки свідоме задає форми і способи адаптації до мінливого соціуму, то метафора може виступати засобом прояснення змісту несвідомого.

Спільність функційного навантаження символу та метафори полягає у емоційній значущості, що вказує на причетність даних феноменів до сфери несвідомого, зміст якого важко пізнати зусиллям волі самого суб’єкта. Більше того, метафора набуває емоційного заряду синтезуючись із символом, інакше б її функції були зведені до формально-номінативних. Зокрема, певний вираз набуває метафоричності, коли слово перетворюється на символ, який доступний свідомій інтерпретації. Смислова структура символу багатошарова, він об’єктивно реалізує себе не як наявність конкретного змісту, а як динамічна тенденція. Символічне представлення матеріалу того або іншого учасника групи відбувається через вербальний аспект або у вигляді малюнку, що потребує прояснення. Проте залишається відкритим питання дослідження метафори у якості інструменту прояснення змісту і як феномену, який потребує інтерпретації.

Наведемо приклади декількох групових вправ, що ілюструють вагоме значення метафори у пізнанні глибиннопсихологічних тенденцій. Метафоричний малюнок передбачає образне графічне зображення учасниками один одного кожного дня роботи групи з подальшим обговоренням символіки зображуваного. Вправа дозволяє бачити багатоманітність сприйняття малюнкової продукції, яке інтегрується із сприйняттям учасниками один одного. Відгадування конкретної особи за графічним зображенням зумовлюється інтуїтивним відбором показників візуального заміщення. Малюнки дозволяють розставити важливі акценти, що складають динамічну канву психіки у кожного учасниках в її індивідуально-неповторних проявах. Важливою при цьому виступає вербалізація, що пов’язано зі специфікою глибинно-психологічної корекції, що передбачає єднання свідомого і несвідомого аспектів. Вербальний аспект презентує свідоме і дозволяє уточнити раціональну канву, яка презентує когнітивний рівень психічних захистів.

Метафоричний зміст має потужну силу впливу, що ілюструє застосування метафоричних вправ у груповому психокорекційному процесі АСПН, зокрема: «Представлення себе через метафоричний образ», «Метафоричний малюнок», «Казка про своє життя», «Вербальна асоціація для кожного учасника групи». У контексті останньої застосовуються лаконічні вирази (наприклад: „ти – орел”), які відкривають простір для бажаної фантазії того, хто його сприймає метафору. У цьому випадку метафора актуалізує творчу активність суб’єкта, зберігаючи при цьому захисну функцію маскування компромісного чи ризикованого для " Я" змісту. Захисний характер метафори дозволяє знижувати опори у процесі психокорекційної роботи. Загалом метафора не лише допомагає окреслити певний факт, а також заміщує цей факт, навіть не передаючи його змісту. При цьому метафора слугує акцентуванню уваги, і при цьому несе такий когнітивний зміст, який не можливо переказати, а швидше «уловити», відчути. Її буквальне твердження дозволяє побачити один об’єкт нібито у світлі іншого, що і зумовлює прозріння, інсайт.

Вправа «Представлення себе через метафоричний образ» дозволяє подолати бар’єри на початку роботи групи у представленні себе. Учаснику пропонується дібрати метафоричний образ, який, на його думку, відображає його особистість. За бажанням він може інтерпретувати образ або почути інтерпретацію інших. У процесі виконання метафоричного малюнку відбувається презентація психологічної сутності власної особистості через малюнковий образ. Як правило, метафоричні вправи є привабливими для учасників психокорекційного процесу, оскільки каналізують емотивні аспекти пізнавальних процесів і дозволяють здійснювати інтерпретацію «утаємниченого» матеріалу.

Прийом «Казка про своє життя» дозволяє презентувати у символічній та метафоричній формі витіснені змісти. Як правило, в основу таких розповідей лягає сюжет або герой загальновідомої казки, з яким відбуваються метафоричні перетворення. Такий прийом дозволяє пізнавати індивідуально-неповторні особливості життєвого шляху кожного учасника групи. Зазначена вправа дозволяє зберігати відчуття психологічної захищеності і структурувати власне життя з позицій об’єктивного спостерігача. При цьому пережиті суб’єктом значущі події можуть зміщуватися в процесі їх вербального представлення у часі і просторі, а метафоричність їх представлення детермінується системною упорядкованістю психіки, органічно поєднуючись із канвою базових захистів. Оскільки сформовані захисні механізми живляться енергією, спрямування якої задано фіксаціями інфантильного періоду розвитку суб’єкта, казка дозволяє інтегрувати у розповіді емоційний та когнітивний аспекти. Тому є підстави стверджувати, що узгодження системності психічних захистів з метафоричністю сприйняття зароджується в дитячому віці, коли психіка ще не усталена і чутлива до сприйняття узагальнених метафоричних змістів – казок.

Несвідомі механізми, які зароджуються у дитинстві і програмують подальше життя суб’єкта, зумовлюють вибір провідної казки, сюжет якої може бути відображений у формуванні об’єктних відношень. Вибір казки відбувається неусвідомлено, проте відзначається емотивною і енергетичною потужністю. Окреслені тенденції можуть проілюструвати наступні приклади: маскування жорстокого образу матері у чоловічий образ зумовлює акцентуацію на казці «Синя борода», що згодом програмує вибір життєвого партнера, який характеризується жорстокістю та агресивністю. Це провокується почуттям меншовартості та провини перед матір’ю. Сюжет казки «Червона квіточка», у якій молодша і улюблена донька батька силою свого кохання перетворює лісову потвору на принца, лягає в основу тенденції до ідеалізації негідного партнера, за чим приховується тенденція до самопокарання. Казка «Про бабину доньку і дідову доньку» стає улюбленою для протагоніста завдяки ідентифікації з негідною бабиною донькою, що викликає почуття жалощів. При цьому вибір партнера відбувається за провідним почуттям – жалощі, що маскують почуття неповноцінності. Здатність розуміти зміст метафори пов’язана із сенситивністю і рівнем освіченості суб’єкта. За умови наявності хворобливих точок «Я» однозначне висловлювання інтерпретується суб’єктом як переносне. Останнє може каталізувати маніпулятивну стратегію спілкування, яка передбачає майстерну “дипломатію” вживання прямого та переносного значення висловлювань.

Важливою виступає інтерпретація казки, зокрема, пояснення «казки про своє» життя самим протагоністом, що дозволяє вивільнити енергетику фіксацій, витіснених у дитинстві. Глибинно-психологічна інтерпретація відповідає принципу додатковості, оскільки сприяє виявленню логіки несвідомого на емпіричній конкретиці: її визначають лінійні взаємозв‘язки (асоціації) між образами та їх елементами. Існує думка, що інтерпретація завжди метафорична, оскільки сам феномен метафора входить у категорію розуміння. Інтерпретація метафоричного змісту може сприяти реалізації «прагнення» несвідомого бути одночасно замаскованим і пізнаним та реалізованим у своїх інфантильних потребах. Тут набуває значущості переживання та його інтерпретація, тобто поєднання значення метафори з соціально-перцептивними можливостями того, хто її сприймає. Пряма інтерпретація учасників групи, яка є своєрідною у кожної людини, дозволяє виявляти той або інший ракурс за рахунок проекції. При цьому важливо враховувати, що один акт метафоричної роботи виступає лише «пальпацією» хворобливого проблемного кола. Відбувається постановка гіпотези, що потребує подальшої перевірки: психодіагностична істина в момент роботи з метафорою є відносною, гіпотетичною. Повний обсяг (десять - тринадцять днів) роботи психокорекційної групи АСПН дозволяє перевірити адекватність інтерпретації за рахунок повторів провідних характеристик. Метафора є потужним стимулом до самопізнання, який допомагає учасникам розширити спектр бачення власних психологічних особливостей. Метафора пов’язана зі статичними і динамічними аспектами психіки, виступає інструментом обходження опорів і таким чином створює необхідні передумови для глибинного пізнання феномену психіки. У психокорекційній групі метафора набуває емотивності завдяки рефлексії суб’єктивної значущості метафоричного вислову. Завдяки зняттю опорів та можливості варіативного розуміння змысту метафори в учасників групи розширюється і поглиблюється саморефлексія. Під впливом метафори у суб’єкта з’являється можливість пізнавати реалії власної внутрішньої суперечливості психіки.