Попередня бесіда психолога з Мариною, студенткою-заочницею п'ятого курсу психологічного факультету

Марина: У мене дуже складні стосунки з моїми близькими (особливо з мамою). Як психолог, я розумію, що можливо, у цьому є мій внесок. До того ж, я навантажуюся психологічно через ті негаразди, які існують. Це й спонукало мене виконати комплекс тематичних психомалюнків.

Психолог: Ваші стосунки з матір’ю в дитинстві і тепер - вони є незмінними?

М.: Зараз, як і вдитинстві, я залежна від матері, бо живу разом з нею. Я позичала у неї гроші на придбання комп’ютера, а тепер віддаю.

П.: Мабуть, і далі треба біля неї жити?

М.: Зовсім ні! Вона нещодавно натякнула мені, щоб я йшла з дому.

П.: Але вам дуже жаль, і ви не хотіли б йти з дому через інших членів сім’ї? Можливо ви ображені тим, що вас відсторонюють?

М.: Ні, не ображена. Я навіть щаслива і вже сама думала про це, бо я там не можу жити.

П.: Ваш батько приєднується до думки матері?

М.: У нього зовсім інший світ.

П.: І йому байдуже?

М.: Він випиває (плаче).

П.: А ви не думали, що вам потрібно більше зануритися в роботу, переселитись в гуртожиток.

М.: Так. Я попередила матір про те, що я з ними жити не буду, а вона відповіла: “Іди звідси, щоб я тебе і не бачила”.

П.: Чому вона так грубо відповіла? Вона невихована чи в неї стільки агресії?

М.: В ній дуже багато агресії. У неї своя драматична історія: бабуся не хотіла її народжувати і вона нагадує про це матері кожного дня. Скільки я пам’ятаю бабусю, вона все життя це говорила.

П.: Як мати на те реагує?

М.: Вона дуже нервується, кричить на бабусю. Я розумію, наскільки їй боляче, і мені її дуже жаль. Але мене вона також не хотіла народжувати.

П.: Ви одна дитина в сім’ї?

М.: Ні, у мене є сестра.

П.: Не хотіла, але народила.

М.: Вже було пізно “не бажати”, тому і народила.

П.: І ви відчували з раннього дитинства свою небажаність?

М.: Вона відправила мене з раннього дитинства до бабусі з дідом, там я навчилась ходити і говорити.

П.: До якого часу ви у них жили?

М.: Періодично. Мене відправляли до однієї бабусі, а сестру до іншої, ми разом ніколи не були: сестра мене то душить, то ще щось.

П.: Батьки завжди захищали тільки сестру?

М.: Мої батьки – старші діти в своїх сім’ях. Вони запевняли, що старший завжди знає, що робить. Сестра чула це від батьків, тому дуже вільно поводилась, та й зараз поводиться так. Вона розлучена з чоловіком, тому живе з батьками. Тепер у мене «дві мами» - вони дуже схожі й зовнішньо, й за характером. Я ні на кого не схожа, і усі знайомі це помічають.

П.: Коли ви серед інших людей, то чи не відчуваєте, що за вами немовби тягнеться шлейф тієї домашньої ситуації? Можливо, інші люди ставляться зверхньо до вас, намагаються вами керувати, в чомусь вас утискати?

М.: Я вважаю, що мені дуже пощастило і з колективом на роботі, і з друзями. От тільки вдома мене не люблять, особливо, коли до мене приходять мої друзі.

П.: Ваша мама вважає себе нещасливою жінкою?

М.: Думаю, що так.

П.: Вам її жаль?

М.: Дуже жаль.

П.: Чому ви її жалієте, адже вона приносить вам стільки прикрощів?

М.: Тому що через власні психологічні проблеми вона поминула багато хорошого у житті.

П.: Коли ви покините рідній дім, що буде переживати ваша мати?

М.: Навіть не знаю. Можливо полегшення, але одночасно – злість, бо вона будь-яким способом намагається мене залишити біля себе. Вона сказала, що доки я не відшкодую їй борг, нікуди не піду. Я вирішила залишити вдома комп’ютер, а коли відшкодую борг – заберу його.

П.: Ви не боїтесь, що вони десь подінуть ваш комп’ютер?

М.: Моя кімната закривається на ключ, який є тільки у мене і у батька.

П.: Чи може батько винести комп’ютер?

М.: Ні, коли він тверезий, то дуже хороша людина, а випиває тоді, коли мати йому вже надто дошкулить. А взагалі мій ключ знаходиться у нього в сейфі, який він ховає від матері, у нього там особисті речі.

П.: У вашій сім’ї в актив потрапляють сестра, батько, мати і ви. Чи ще хтось впливає на вашу сім’ю?

М.: Ні. Бабусі й дідусі дуже далеко, і вони впливають тільки тоді, коли ми до них приїзджаємо. Я - досить часто, а інші тільки коли змушені, або на гробки.

П.: Бабуся і дідусь, мабуть дуже радіють вам, вони для вас як друга сім’я?

М.: І друга, і перша.

П.: Чи хотіла б ви, щоб ваше життя повернулось по іншому?

М.: Ні, не хотіла б. Тому що все, що сталося, вплинуло на мене, навчило мене розуміти людей.

П.: Якщо так, то це передбачає наявність в душі лише вдячності до матері.

М.: Я не на неї не ображаюсь. Алетілось би, щоб стосунки були трохи іншими, однак то неможливо. Моя мати вчиняє так, як вважає за потрібне, і на цьому я змогла рости.

П.: Але все ж ви звертаєтеся до психолога з малюнками, отже щось непокоїть.

М.: Мені хочеться ще щось в собі віднайти, пізнати.

П.: Якби була можливіцсть звернутись до матері, що б ви їй сказали?

Ю.(Звертається до матері – пустого стільця): Мамо, я ніколи тобі не казала, що все, що ти робиш для мене, є поганим. Можливо, ти хочеш це звести до поганого, але воно призвело тільки до хорошого. Я знаю, що тебе це дратує, але ж я завжди казала тобі, що я буду особливою. І ще я сказала б, що я тебе люблю.

П.: Що мама могла б відповісти на це?

М.: Вона сказала б: “Я вже бачила твою любов”. І все.

П.: Чому вона все ж не вдоволена вираженням до неї любові?

М.: Для неї слово «любов» як таке не існує. Вона розповідала, що раніше була дуже доброю, а потім заміжжя її змінило.

П.: Спробуйте так само спонтанно звернутись до батька.

М.: Батькові я теж не говорила, що люблю його... (До батька – пустого стільця): Тато, я тебе дуже дуже люблю, і єдине, що нам заважає спілкуватися – це твій нетверезий стан. Я прошу тебе – лікуйся! (плаче).

П.: Що б він відповів?

М.: Він би сказав, що не хворий.

П.: Спробуйте звернутись до своєї сестри.

Ю. (До сестри – пустого стільця): Ти, не помічаючи своїх дій, намагаєшся зробити своє життя ідентичним материному. І доки ти не зміниш свою поведінку, доти будеш така агресивна і нещасна в тій агресії. І якщо чесно, то я від тебе вже втомилась.

П.: Що б вона сказала на це?

М.: Відповіла б.: «Мене не цікавлять твої думки».

П.: Схожість матері і сестри не викликає додаткових агресивних зіткнень між ними?

М.: Так, але агресивна поведінка сестрі пробачається, а мені – ні. Сестра багато собі дозволяє – може вдарити, вилаяти матір нецензурними словами.

П.: Вона поводилася так і з чоловіком, тому і розійшлася з ним?

М.: Так. Обрала собі чоловіка, який теж пиячив. Одружені були три роки, із яких пів року вони прожили спокійно, а потім він почав її бити.

П.: З ким сестра більше агресує: з матір’ю чи з батьком?

М.: Однаково.

П.: Ваш хлопець знає вашу ситуацію вдома?

М.: Ні. Дещо звичайно знає, але не все. Він добре знає мою сестру – я познайомилась з ним на роботі, де ми працювали разом з сестрою.

П.: Марина, ви акцентували увагу на проблемі власної активності. Чи відчуваєте ви певну «замороженість»?

М.: Так, як пінгвін.

П.: Можливо, то мати вас так «заморозила»?

М.: Так. Вона мені багато чого не дозволяла, вважала, що ініціатива від дівчини є неприпустимою, бо тоді втрачається гордість. Тепер, перш ніж щось зробити, дуже довго роздумую.

П.: Роздумуєте, бо боїтеся нарікань з боку матері?

М.: Вважаю, що справді втрачу гордість, і тому затягую паузу, а потім розумію, що ця пауза може зруйнувати добрі стосунки.

П.: Можливо, мати також хотіла б, щоб ви першою ішли до неї назустріч.

М.: В дитинстві я підходила миритись першою, а тепер кажу, щоб вона мене не чіпала. Ми не розмовляємо декілька днів – це для мене найкращий час. Вона мовчить, а потім їй не вистачає сварок зі мною і все починається знову. А ще моя мати застосовує „хід конем” – вона стає до мене ласкавою, випитує у мене щось, а потім використовує цю інформацію проти мене.

П.: Чи не використовуєте ви її методи?

М.: Ні, ніколи. Те, що я знаю, не дізнається більше ніхто.

П.: Тобто таке відчуття, що ви значно її перевершуєте за якостями і за характером?

М.: Так. І вона це відчуває.

П.: Вона відчуває, і намагається довести, що «ти не краща за мене»?

М.: Так.

П.: Але ж вона завжди намагалась довести, що «ти взагалі найгірша».

М.: Так, вона і зараз це робить.

П.: Значить, вона намагається показати, що ви гірша за неї, а ви намагаєтеся показати, що краща?

М.: (Сміється) Я ж не кажу прямо: “Я краща ніж ти”, але мабуть вона це відчуває.

П.: Що б ви сказали абстрактному образу матері?

М.: Цьому загальному образу я б сказала: “Взагалі-то в житті так не роблять і кожна з таких мам пошкодує колись, коли буде очікувати від своїх дітей теплоти, але очікування ці будуть марними”. Ще мені хотілося б, щоб такі мами поставили себе на місце своїх дітей. Вони б тоді зрозуміли....

П.: Нереалізовану потребу ніжності, теплоти, турботи. Так?

М.: Так.

П.: Чи все це колись було у вашому житті?

М.: Від чужих людей.

П.: Діти, які мають таких матерів, жалкують, що не можуть проявляти любов до них?

М.: Так. Бо якщо вони не можуть виражати любов близьким, то вони не можуть її виражати і всім іншим.

П.: Чи стосується це вас: є певні труднощі у вираженні любові до інших?

М.: Так.

П.: До кого? До свого хлопця чи до інших?

М.: Насамперед до хлопця. Адже як тільки я йому скажу про свою любов, то втрачу його, а поки все добре. Хоча я розумію, що якщо я цього не скажу, він подумає, що я його не люблю і на цьому все закінчиться.

П.: А він сам говорить?

М.: Чужим людям – так, а мені – ні. Він каже моїй подрузі, що він мене любить, але просить її мені цього не казати. Я по очах бачу, що він мене любить, я в цьому впевнена.

П.: Вам подобається, що він не говорить про любов?

М.: Одного разу він сказав, що любить, то більше і не потрібно говорити.

П.: Вам цього було досить?

М.: Мабуть, ні. Але якщо кожен день це говорити, то швидко набридне – я не звикла до слів любові.

П.: Але мабуть і він очікує, щоб хоч раз сказала про любов?

М.: Мабуть.

П.: А чому не говорите?

М.: Не знаю.

П.: А не думаєте, що у цьому ви схожі на свою матір?

М.: Так, я знаю.

П.: Знаєте, що ти схожа на матір, і не хочете від цього відійти, не шукаєте нові способи поведінки?

М.: Я хочу, але це важко.

П.: А це не може означати, що ви шукаєте у ньому заміщення своєї матері? Якщо матері ви не можете сказати слова любові, то так само і другові важко освідчитися.

М.: Так, я помічаю, що і хлопців я таких обираю. Коли ми зустрічаємось, то про любов не говоримо, а потім, через певний час, коли розійдемось (чи роз’їдемось) вже в листах освідчуємося. Безпосередньо про це говорила тільки одна людина, якій це було дуже легко сказати.

П.: І це вам зовсім не приносило втіхи?

М.: Ні.

П.: Можливо не говорять слів любові, бо відчувають, що ви піддасте такі слова сумніву?

М.: Я просто перевожу все в жарт.

П.: Боїтесяся прямого контакту?

М.: Так.

П.: Це відголоси контакту з матір’ю?

М.: Не лише.

П.: І з батьком теж? Бо з батьком теж немає прямого контакту, чи щиросердних відносин.

М.: Так. Останнім часом я його взагалі почала боятись.

П.: Перейдемо до ваших малюнків.