Малюнок 2 Як мене бачать батьки і як я бачу сама себе

М.: Я намалювала диплом, який я отримала після навчання. Для батьків це було дуже важливо – сам диплом.

П.: Намалювали те, що для вас важливе, а видається, що і для них це важливо.

М.: Для мене це теж важливо, але для них ця кірочка з відзнакою дала можливість зрости в очах інших людей.

П.: Ви старались принести їм радість?

М.: Я старалась перш за все для себе, для них я б його зробила не червоним, а чорним. Я хочу, щоб мене сприймали безумовно, як дитину, а не крізь призму моїх досягнень.

П.: А чи є у вас здатність сприймати їх безумовно?

М.: Я їх тільки так і сприймаю.

П.: Що означає цей верблюд? Ви себе так одиноко відчуваєте в сім’ї - як в пустелі?

М.: Так.

П.: Верблюд – незрілий, дитя, то рідні так вас сприймають – інфантильною, незрілою, дитячою?

М.: Переважно, так.

П.: Так було завжди, чи ви відчуваєте, що колись не було колючок, верблюда і диплома, тобто вас любили, сприймали такою, яка ви є?

М.: Якщо чесно, то я не пам’ятаю цього.

П.: Тобто кожного разу вам пригадується тільки те, що вас не знають, якою ви є насправді?

М.: Так, і не хочуть знати, навіть якщо я вже відкрито починаю про це говорити.

П.: А чому? Тобто у них є певний інтерес.

М.: Просто наші думки, погляди на життя не співпадають.

П.: Які конкретно?

М.: Їм не подобається моя ідеалізованість, вони мене намагаються кожного разу трохи «приземлити».

П.: Ця ідеалізованість, можливо, створює ситуацію, коли кожного разу ви ніби зверху, а вони внизу?

М.: Можливо.

П.: «Як я бачу сама себе» – це серце?

М.: Так, я себе бачу складною системою.

П.: Але ж серцева система є однаковою у всіх.

М.: Як у кожної людини.

П.: То вона точно така ж, як і у батьків?

М.: Так.

П.: Можливо, ваше серце «кровоточило»у стосунках з батьками?

М.: У своєму щоденнику я написала, що мене в хаті - психологічні вампіри. Я на кімнаті повісила замок, бо мама почала читати мій щоденник. Дуже вибагливий розум і фантазію потрібно мати, щоб його віднайти.

П.: Вона погодилася певною мірою з написаним? Змінила ставлення до вас?

М.: Ні, вона ще більше розізлилася.

П.: Розізлилася, бо не вважає, що вона - вампір?

М.: Так.

П.: А вам не видалося, що вона справді має підстави злитися?

М.: (Сміється). Я б теж мабуть розізлилася, якби таке про себе прочитала. Я писала для себе, а не для сторонніх очей. Навіщо було читати? Я їй сказала: «не хочесь дізнатися про себе щось погане, то й не питай. Це в мене такий девіз.

П.: Не питай думки про себе?

М.: Так. Не хочеш розчаровуватись, то не питай. Не намагайся підслухати, бо вона це полюбляє, особливо коли до мене подруги приїдуть. І сестра це дуже любить. Буває відкриваєш двері – стоять. “Добре стоїмо? То стоїмо і далі”. І закриваю кімнату. Я про особисті справи розповідаю, про коханого хлопця, то чого ти стоїш під дверима, слухаєш? Вона постійно хоче почути якусь інформацію.

П.: Але ж це говорить, що ви не байдужа для неї.