Усі, хто знав Вірочку Салтикову, вражалися її терпінню
і м'якості. Вона абсолютно не ображалася, легко пробачала. Їй
було ніяково подумати про людину погано, запідозрити в обмані й зухвалій корисливості. Вона не вміла вимагати, торгуватися, боронити свої законні права. Вірочку легко було «надути», і знаходилося чимало людей, які з задоволенням це робили. Багато разів їй недоплачували за важку перекладацьку працю, бувало, що взагалі не платили, годували обіцянками, посилалися на складнощі. Вона була відмінним синхроністом, однаково добре володіла англійською і французькою, легко і швидко освоювала будь-яку професійну лексику, будь то медицина, юриспруденція,
економіка, соціологія. До того ж вона була людиною точною,
обов'язковою й акуратною. Траплялося, її наймали без жодного
контракту, або контракт виявлявся липовим, вона в поті чола
працювала на яких-небудь переговорах, обробляла гори складної
документації, а потім, коли приходив час розплачуватися, наймачі або зникали, або скаржилися на непередбачені складнощі, погані часи, закликали до співчуття і розуміння. У кращому разі вона залишалася з жалюгідним авансом, рівним одній десятій тієї суми, яку реально заробила.
Знаходилися і такі, які, одного разу обдуривши її, входили в смак, зверталися до неї ще раз. А чому ні? Якщо їй так просто запудрити мізки і заплатити вдесятеро менше, чом би не скористатися? Вірочка погоджувалася, але не тому, що була дуною. Дурість й інтелігентність — різні речі, хоча багато хто з задоволенням ставить між ними знак рівності. У халявщиків виникала ілюзія, що користуватися. Вірочкиною добротою і довірливістю можна нескінченно, можна розслабитись і сісти їй на шию. Ось же поталанило, ото заощадимо! Класний перекладач, працює практично безкоштовно, користуйся у своє задоволення. Проте межа її терпінню все-таки наступала, причому це могло відбутися в найневідповідніший для хит-
рих халявщиків момент. Вони то розслабилися, вирішили: так буде завжди. Але Вірочка, тиха, безсловесна, старанна «безкоштовна» Вірочка, сказала одного разу: «Усе, хлоп'ята. Досить. Ви поводитеся непорядно, і мені осоружно з вами мати справу». Звичайно, безробітних перекладачів багацько, але на ділі виявляється, що половина знає мови на рівні середньої школи, а
інша половина вимагає оплати за прийнятими у світі розцінками, двісті доларів за шість годин синхронного перекладу і вісім доларів за сторінку перекладеного тексту. А таких, щоб працювали якісно і безкоштовно, в «природі не існує». Вірочці пропонували грошей у два рази більше, у три, в п'ять, виправдовувалися, вибачалися, розсипалися в компліментах, за-
грожували, вимагали. Але все було марно. Якщо вона говорила «ні», то вже ні за які гроші, ніякими обіцянками і погрозами її не можна було переконати. Справа була навіть не в грошах, хоча Віра, як будь-яка нормальна людина, їх потребувала. Справа була в справедливості. Як тільки вона переконувалася, що їй брешуть, що її сили і час крадуть, причому не голі, не жебраки, а годовані спроможні люди, вона просто йшла — навіть якщо ніякої іншої роботи не передбачалося. Сама того не бажаючи, вона створювала у людини ілюзію, ніби з нею все можна. Здавалося, людина сама повинна розуміти, що
можна, а чого не можна. Адже це так просто. Вона не ображалася, не з'ясовувала відносин, не влаштовувала сцен. Коли неприємних вчинків нагромаджувалося дуже багато, кількість переростала в якість, якась тонка струна лопалася з дзвоном, і Вірочка йшла, нічого не пояснюючи. Вона при цьому відчувала себе винуватою — не зупинила вчасно, не попередила. Але нічого поробити з собою не могла. Вона вірила і виправдовувалася до останнього, часто всупереч усякій логіці. Але якщо переставала вірити людині й поважати, то більше з нею ніколи не спілкувалася.
