Первинні і вторинні ринки праці

Наявність внутрішніх і зовнішніх ринків праці тісно пов'язана з їх гнучкістю і сегментацією, що дозволяє аналізувати причини і чинники, що впливають як позитивно, так і негативно на мобільність робочої сили.

Сегментація ринку праці – це розділення робочих місць і працівників на стійкі замкнуті сектори, зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми межами. Вивчення сегментації ринку праці привело до створення теорії подвійності ринку праці, в якій визначається розділення ринку праці на дві частини: первинні і вторинні ринки.

Первинний ринок праці – це ринок, на якому присутні престижні роботи. Роботи на первинному ринку праці більшою мірою характерні для внутрішнього (внутрішньо-фірмового) ринку. Роботу на первинному ринку праці можна охарактеризувати наступними рисами: по-перше, стабільна зайнятість і надійність положення працівника; по-друге, високий рівень заробітної платні; по-третє, наявність службових драбин з чітко певними можливостями для професійного зростання і просування; по-четверте, використання прогресивних технологій, що вимагають високої кваліфікації працівників; по-п’яте, наявність сильних і ефективних профспілок.

Вторинний ринок праці – це ринок, де присутні непрестижні роботи, які характеризуються рисами, прямо протилежними первинним ринкам. На вторинному ринку праці, по-перше, велика текучість кадрів і нестабільна зайнятість; по-друге, низькі рівні заробітної платні; по-третє, практично не існує просування по службових сходах, за винятком окремих обмежених випадків; по-четверте, технологія виробництва примітивна і трудомістка; по-п'яте, відсутні профспілки.

Риси, властиві первинним і вторинним ринкам праці, є взаємо-визначаючими і взаємо-посилюючими один одного. Наприклад, на первинному ринку праці висока заробітна платня примушує підвищувати ефективність управління і продуктивність, щоб компенсувати великі витрати на заробітну платню. Таке збільшення продуктивності, як правило, примушує застосовувати наукоємні технології і робити виробництво більш автоматизованим. Це, одночасно, створює необхідність підвищення кваліфікації робочої сили і можливість просування по службових сходах для працівників. У службовців виявляються мотиви до отримання додаткової, професійної освіти, щоб підвищити свою перспективність, робітники стають зацікавленими в придбанні додаткових навиків, що сприяє підвищенню їх заробітної платні. Вкладаючи засоби в навчання свого персоналу, працедавці усвідомлюють, що умови праці необхідно покращувати, для того, щоб потім одержати віддачу від своїх інвестицій в людський капітал. Таким чином, на первинному ринку праці існують процеси розвитку, що само-посилюються. Стабільна зайнятість на первинному ринку праці сприяє створенню профспілок. А профспілки, у свою чергу, підсилюють і прискорюють процеси розвитку, чинячи тиск на адміністрацію для підвищення заробітку і формалізуючи правила і адміністративні процедури, що визначають можливості для професійної кар'єри працівників.

Характеристики вторинного ринку праці також є взаємо-визначаючими і взаємо-посилюючими. Низькі рівні заробітку не чинять тиску на адміністрацію, немає необхідності вводити менш трудомісткі ресурсозберігаючі технології і устаткування. В результаті продуктивність працівників, як і їх заробітчанство, не збільшуються. Стагнація технологій означає відсутність стимулів для підвищення кваліфікації працівників. Роботи на вторинному ринку праці є простими діями, що повторюються, які легко запам'ятати. В порівнянні з роботами на первинному ринку праці, ці роботи не вимагають якихось особливих навиків або спеціальної кваліфікації. На вторинному ринку праці просування по службових сходах або відсутнє, або сильно обмежене, тому роботи тут безперспективні, вони не мають на увазі просування по службі. Відносини між працівниками і працедавцями нерегулярні, висока текучість кадрів, робочі місця не стабільні – все це пов'язано з некваліфікованим характером праці на вторинному ринку. Працедавець практично не здійснює інвестицій в професійне навчання, і, отже, у нього немає причин для скорочення високої текучості робочої сили. Працедавець досить прихильно відноситься до подібного положення, оскільки, з одного боку, це заважає об'єднанню робітників і діяльності профспілок, а з іншого – дозволяє працедавцю уникнути витрат на виплату допомог, відпусток, пенсій і т.п.

Можна привести наступні приклади робіт на вторинному ринку праці: молодший обслуговуючий персонал (доглядальниці, прибиральниці), посудомийні роботи на підприємствах громадського харчування, в ресторанах, вантажні роботи в магазинах, канцелярські і конторські роботи, що не вимагають спеціальних навиків. Як це видно з прикладів, престижні роботи первинного ринку праці, і не престижні – вторинного, можуть існувати одночасно на одній і тій же фірмі.

Таким чином, критерієм розділення робіт і, відповідно, секторів ринку праці, об'єднуючих ці робочі місця, є ступінь стабільності трудових відносин.

У перших роботах по проблемах подвійності ринків праці первинний сектор зводився до безлічі підприємств, що мають внутрішньо-фірмовий ринок праці і, відповідно, високі рівні заробітної платні, стабільну зайнятість, високий рівень внутрішньо-фірмових інвестицій в людський капітал. Вторинний же сектор описувався як набір підприємств, як правило, малих і середніх, на яких внутрішнього ринку праці немає. Таке пояснення приводило до розгляду кожного сектора як сукупності фірм. Насправді розділення на первинний і вторинний сектори складніше, і може торкатися робочих місць на одному і тому ж підприємстві. Згодом дослідники стали виділяти декілька секторів, на які діляться всі робочі місця і працівники на ринку праці. Перший сектор, або «ядро», – первинний ринок праці. Для нього характерна стабільна зайнятість в режимі повного робочого часу. Другий сектор – вторинний ринок, або «периферія». В ньому трудяться зайняті частково, неповний робочий час, сезонні працівники, а так само – працюючі по короткострокових контрактах. Третій сектор – це безробітні, причому вони також можуть тяжіти до первинного або вторинного секторів. У першому випадку тоді йдеться швидше про добровільне безробіття, безробіття очікування (сподіваючись на повернення на престижні робочі місця), в другому – про вимушене безробіття, як правило, більш довгострокове.

Така сегментація ринку праці обумовлена наступними причинами.

По-перше, виробничі технології визначають структуру робочих місць, і не для всіх з них потрібна висока кваліфікація і професійна підготовка. На великих виробництвах разом з роботами, що вимагають спеціальної підготовки і знань, існує багато допоміжних і підсобних робіт, для яких такої підготовки не вимагається. Відповідно, працедавцю простіше підібрати працівників для них, і немає необхідності додаткових вкладень в специфічний людський капітал. Отже, вживані технології вже задають розділення робочих місць і працівників на первинний і вторинний сектори.

По-друге, виробництво схильне до кон'юнктурних спадів і підйомів. В умовах невизначеності інформації, для того, щоб реагувати на них, підприємства повинні мати нагоду збільшувати або зменшувати кількість вживаної праці. Це веде до того, що персонал підприємства ділиться на дві частини — на постійних робітниках і на тимчасових, яких наймають при сприятливій економічній кон'юнктурі і звільняють при спаді виробництва. Адаптація підприємства до економічної ситуації відбувається за рахунок вивільнення тимчасових працівників і скорочення робочого, часу або внутрішньовиробничого переміщення основних працівників.

По-третє, існують бар'єри для мобільності робочої сили між різними сегментами ринку праці, пов'язані з дискримінацією на ринку праці.

В цілому дія всіх цих причин: технологічна детермінація професійної і кваліфікаційної структури, адаптація до економічної кон'юнктури в умовах невизначеності, дискримінація у сфері праці – приводить до існування декількох сегментів ринків праці і до обмеженого переливу робочої сили між ними.

Подвійність ринків праці необхідно враховувати при розробці і реалізації політики державного регулювання ринку праці. Виходячи з цієї концепції, безробіття, головним чином, пов'язане з вторинним ринком праці, на якому ні працівники, ні працедавці не зацікавлені в стабільній зайнятості. Тому вирішенням проблеми безробіття не може бути тільки збільшення сукупного попиту, а, отже, створення нових робочих місць. Необхідно збільшувати можливості для отримання роботи на первинних ринках праці і відносно скорочувати кількість робочих місць на вторинних ринках. Для цього повинні застосовуватися заходи, направлені на обмеження і подолання дискримінації на ринку праці, від анти-дискримінаційного законодавства до створення умов рівного доступу до освіти і професійної підготовки. У цьому ж напрямі діятиме розвиток системи соціального партнерства і діяльності профспілок, які сприяють трансформації вторинних ринків праці в первинні.