Регулювання ринку праціРинок праці, підкоряючись законам попиту і пропозиції, за багатьма принципами механізму свого функціонування є специфічним ринком, що має ряд істотних відмінностей від інших ринків економічних ресурсів. Тут регуляторами є не тільки макро- і мікроекономічні чинники, але і соціальні і соціально-психологічні, які зовсім не завжди мають відношення до ціни робочої сили – заробітній платні. У реальному економічному житті на динаміку ринку праці робить вплив цілий ряд чинників. Так, пропозиція робочої сили визначається, в першу чергу, демографічними чинниками – рівнем народжуваності, темпами і спрямованістю динаміки чисельності працездатного населення, його статево-віковою структурою. Важливим чинником динаміки ринку праці є рівень економічної активності різних демографічних і етнічних груп працездатного населення, що розраховується як відношення чисельності зайнятих і безробітних до загальної чисельності працездатного населення в даній групі. Серйозний вплив на динаміку робочої сили роблять процеси еміграції і імміграції. З боку попиту головним чинником, що робить вплив на динаміку ринку праці, є стан економічної кон'юнктури, фаза економічного циклу. Істотний вплив на потребу в робочій силі надає науково-технічний прогрес. Найважливішою умовою становлення і розвитку ринку праці є створення достовірно конкурентного середовища. У обстановці конкуренції підприємства прагнуть до оптимізації складу і чисельності працівників. У свою чергу, працівники мають можливість пошуку роботи на найвигідніших умовах. На динаміку ринку праці надає дію кадрова робота в компаніях, підприємствах, організаціях. Саме на мікро-рівні відбувається безпосереднє використання робочої сили, здійснюється її вклад в економічне зростання як економічного ресурсу і чинника виробництва. Ринок праці потребує кваліфікованого регулювання. Це обумовлюється різноманіттям внутрішніх регуляторів ринку робочої сили і соціальною важливістю його ефективного функціонування. Виділяється чотири основні напрями державного регулювання ринку праці. По-перше, це програми по стимулюванню зростання зайнятості і збільшенню числа робочих місць. По-друге, програми, направлені на підготовку і перепідготовку робочої сили. По-третє, програми сприяння найму робочої сили. По-четверте, програми соціального забезпечення. Разом з вказаними напрямами дії держави на ринок праці існує комплекс заходів непрямого регулювання ринку робочої сили: податкова, грошово-кредитна і амортизаційна політика уряду. Крім того, чималий вплив на ринок праці надає і законодавство у області соціально-трудових відносин, цивільних прав, соціального забезпечення і т.п. Заходи непрямого регулювання ринку робочої сили одночасно є заходами загальноекономічного регулювання і дії на динаміку зайнятості і безробіття через кон'юнктуру в країні. Таким чином, сучасне державне регулювання ринку праці є комплексом економічних, адміністративних, законодавчих, організаційних та інших заходів. Особливе місце в системі регулювання ринку праці займають органи служби зайнятості, що є однієї з важливих структур ринкового господарського механізму. Міжнародна Організація Праці прийняла ряд Конвенцій і Рекомендацій, присвячених службам зайнятості. Це, зокрема, Конвенція № 88 і Рекомендація № 83 (1948 р.) про організацію служби зайнятості, а також Конвенція № 181 і Рекомендація № 188 (1997 р.) про приватні агентства зайнятості. Стаття 1 Конвенції МОП № 88 (1948 р.) визначає, що кожна держава – член МОП, для якої ця Конвенція має силу, забезпечує існування безкоштовної державної служби зайнятості. Основним обов'язком служби зайнятості є забезпечення (якщо потрібно, в співпраці з іншими зацікавленими суспільними і приватними установами) якнайкращої можливої організації ринку зайнятості як невід'ємної частини національної програми досягнення і підтримки повної зайнятості, розвитку і використання продуктивних сил. Органи національної служби зайнятості є спеціальними установами, що здійснюють посередницькі функції на ринку робочої сили. У більшості країн вони є державними і здійснюють свою діяльність під керівництвом міністерства праці або аналогічного йому органу. Разом з тим, на ринку праці, окрім державних служб зайнятості, функціонує велике число приватних посередницьких фірм. Стаття 1 Конвенції МОП № 181 (1997 р.) визначає, що термін «приватне агентство зайнятості» означає будь-яку фізичну або юридичну особу, незалежну від державних органів, яка надає одну або декілька з наступних послуг на ринку праці: а) послуги, сприяючі ув'язці пропозицій робочих місць із заявками на них (при цьому приватне агентство зайнятості не стає стороною в трудових відносинах, що можуть при цьому виникати); в) послуги, що полягають в наймі працівників з метою надання їх в розпорядження третьої сторони, яка може бути фізичною або юридичною особою і встановлює їм робочі завдання і контролює їх виконання; с) інші послуги, пов'язані з пошуком роботи, визначувані компетентним органом після консультацій з найбільш представницькими організаціями працедавців і трудящих, такі, як надання інформації, але що не мають на меті пов'язання конкретних пропозицій робочих місць і заявок на них. Згідно Закону України «Про зайнятість населення», основними напрямами діяльності органів державної служби зайнятості є: – аналіз і прогноз попиту і пропозиції робочої сили, інформування населення і державних органів управління про стан ринку праці; – консультування громадян, власників підприємств, установ і організацій про можливості отримання роботи і забезпечення робочою силою; – ведення обліку вільних (вакантних) робочих місць і громадян, що звертаються з питань працевлаштування; – надання допомоги громадянам в підборі відповідної роботи, а власникам підприємств, установ, організацій – в підборі необхідних працівників; – надання послуг з працевлаштування і професійної орієнтації працівникам, прагнучим змінити професію або місце роботи (у зв'язку з пошуками високооплачуваної роботи, зміною умов і режимів праці та ін.), працівникам, що вивільняються, і незайнятому населенню; – реєстрація безробітних і надання ним допомоги (в межах своєї компетенції), у тому числі і грошової; – організація (при необхідності) професійної підготовки і перепідготовки громадян в системі служби зайнятості або направлення їх в інші учбові заклади, які ведуть підготовку або перепідготовку працівників. Слід підкреслити, що в даний час в розвинених країнах багато громадян працевлаштуються не через органи державної служби зайнятості, а звертаючись безпосередньо в кадрові служби підприємств і організацій, або за допомогою приватних посередницьких агентств. Важливе значення має регулювання регіональних ринків праці. Стан регіонального ринку праці у вирішальної ступені залежить від стану внутрішніх ринків праці підприємств як найвагоміших джерел поповнення рядів безробітних. Регіональні служби зайнятості повинні працювати в тісному контакті з підприємствами. Їм не слід обмежуватися інформацією про звільнення і наявність вільних вакансій на підприємствах. Доцільно, щоб регіональні служби зайнятості на основі програм поліпшення зайнятості і подолання прихованого безробіття, що розробляються підприємствами, завчасно здійснювали (спільно з іншими органами регіонального управління) необхідні заходи по запобіганню зростанню безробіття в регіоні. У ринковій економіці підприємства в тій чи іншій мірі потребують організаційної і економічної підтримки з боку місцевих і регіональних органів управління. Ця підтримка може здійснюватися по таких (далеко не вичерпним) напрямах: – сприяння в пошуку замовників (споживачів вироблюваної продукції); – сприяння в пошуку постачальників сировини, матеріалів, комплектуючих виробів; – сприяння в наданні податкових пільг і кредитів в цілях розвитку виробництва; – допомога у укомплектовуванні персоналу підприємств працівниками і в працевлаштуванні вивільняються. Тому істотну роль виконує регулювання внутрішніх ринків праці підприємств, здійснюване у взаємодії з регіональними органами управління. Аналіз стану внутрішнього ринку праці на кожному підприємстві має на меті виявлення наявного дисбалансу між платоспроможним попитом і пропозицією робочої сили, а також виявлення прихованих безробітних, тобто працівників, що числяться в штаті, які з незалежних від них причин зайняті роботою частково або зовсім не зайняті. В процесі аналізу визначаються реальні можливості (або неможливість) і напрями забезпечення ефективної зайнятості вказаної категорії працівників і, одночасно, виявляються працівники, що підлягають скороченню, а також категорії працівників, додатково потрібні підприємству. Надалі в умовах України дослідження проблем внутрішніх ринків праці у взаємодії з регіональними придбаватиме все більший розвиток. В даний час в багатьох країнах світу, зокрема в індустріально розвинених країнах Європи, діє достатньо ефективний механізм безпосереднього регулювання ринку робочої сили. Його діяльність включає розробку і координацію заходів регулювання загальнонаціонального і місцевих ринків праці, визначення основних напрямів професійно-технічної освіти, надання допомоги кризовим районам і галузям, розвитку підприємницької діяльності, а також підприємствам, що зазнають тимчасові труднощі. Серед цих численних напрямів діяльності держави особлива увага надається наступним проблемам: професійній підготовці кадрів, програмі створення робочих місць, сприянню найму. Якщо традиційні заходи кредитно-грошової і бюджетної політики змінюють попит на робочу силу, то пряме регулювання ринку праці впливає, головним чином, на якість робочої сили, на структуру її пропозиції. Проте країни вельми істотно відрізняються по загальному підходу до регулювання структури робочої сили, використовують різні заходи фінансування і організації системи професійно-технічної підготовки. В даний час зростаюча мобільність капіталу дозволяє підприємцям вирішувати питання зниження витрат виробництва, а отже, і підвищення конкурентоспроможності шляхом переміщення як фінансових коштів, так і виробничих потужностей в країни з нижчою вартістю робочої сили. Наприклад, заробітна платня, включаючи соціальні допомоги, в оброблювальній промисловості в Європі часто набагато вища, ніж в Японії і США. Тому німецькі фірми в 1995 році інвестували за кордон приблизно в п'ять разів більше приватних капіталовкладень, ніж у власній країні. В процесі розвитку економічних і соціально-трудових відносин виник цілий ряд інститутів, які корінним чином змінили всі сторони і форми функціонування ринку праці. І нині зі всієї сукупності ринків, існуючих в економіці США, ринок праці виділяється, мабуть, найчіткішою і детальнішою регламентацією різних сторін своєї діяльності. До подібної регламентації відносяться, по-перше, укладення колективних договорів, в яких визначаються розміри заробітної платні, умови праці і чисельність працюючих, по-друге, встановлення державою мінімального розміру заробітної платні, по-третє, введення індексації заробітної платні у зв'язку із зростанням цін, по-четверте, створення системи соціального страхування, по-п'яте, пряма участь держави у формуванні робочої сили і підвищенні її якості (інвестиції в освіту і охорону здоров'я). Особливості американської моделі ринку праці зв'язані, як і в будь-якій іншій країні, із специфікою умов, в яких він функціонує. І головна умова – це сама економіка, надзвичайно могутня, яка включає однаково добре розвинені виробничу сферу, сферу нематеріального виробництва (освіта, охорона здоров'я), сектор послуг. Вельми важливо, що в господарстві країни присутні і великі, і середні, і дрібні підприємства. При цьому розвиток економіки характеризується надзвичайним динамізмом. Швидка зміна технологій супроводжується відповідно швидким виникненням і зникненням виробництв і підприємств, і таким же швидким створенням і скороченням робочих місць. За 1980-1992 роки 500 найбільших корпорацій США скоротили близько чверті числа своїх зайнятих, що склало приблизно 4, 7 млн. чоловік. При цьому вибухового зростання числа безробітних не відбулося, оскільки паралельно виникали нові робочі місця. Щорічно число зайнятих в несільськогосподарському секторі економіки збільшується в середньому на 2, 2%. З початку 80-х років основне число нових робочих місць було запропоноване знов створеними фірмами. При цьому дві третини нових робочих місць були створені на малих підприємствах (з числом зайнятих до 25 чоловік), серед яких більшість склала фірми з числом зайнятих менше 10 чоловік. Підраховано, що в середньому за 12 місяців в несільськогосподарському секторі економіки США скорочується 10, 3% існуючих робочих місць і одночасно виникає 9, 1% нових. Це найвищий темп оновлення серед індустріальних країн. Вільна дія ринкових механізмів в американській моделі праці виконує позитивну роль, забезпечуючи гнучкість, мобільність і, кінець кінцем, високу ефективність використання трудових ресурсів. Проте існують певні межі можливостей ринкових механізмів. Найголовніша слабкість ринкових механізмів полягає у тому, що найуспішніше вони діють в умовах зростання виробництва і зростання доходів. У умовах же кризи ринкові механізми починають пробуксовувати, а потім – сприяти поглибленню кризи ринку праці. У США в умовах кризи роль державних регулюючих механізмів зростає. Присутність держави на ринку праці виявляється необхідною не тільки в роки економічних криз, але і в інші періоди. Головна роль держави полягає в тому, щоб здійснити стратегічне бачення проблеми розвитку людських ресурсів в довгостроковому плані, реалізувати розроблену стратегію, зокрема за допомогою ринкових механізмів. Іншою задачею держави, як і раніше, залишається ліквідація негативних наслідків функціонування ринкових механізмів, яка вимагає скорочення безробіття, адаптації окремих соціальних груп до умов сучасного виробництва. Таким чином, в США держава і ринок виконують рівно необхідну роль, а ефективність всієї системи відтворення і використання робочої сили залежить, в першу чергу, від зв'язаності цих двох секторів і їх механізмів. Японія не раз демонструвала свої можливості по регулюванню ринку праці і стабілізації зайнятості. Так, зокрема, відбулося у середині 70-х років у момент безпрецедентної системної кризи, чреватої соціальною катастрофою, коли Японія виявилася здатною дуже швидко мобілізувати механізм державного регулювання ринку праці і різко збільшити частку найманої праці в національному доході. За 1973-1977 роки цей показник збільшився з 58, 8 до 67, 5%, відображаючи, перш за все, зрушення в рівні зайнятості населення. Якщо в 1965 році частка осіб, зайнятих по найму, складала 80, 8%, то у середині 70-х років вона збільшилася до 89, 8%. Коли світова економіка була приголомшена другим нафтовим шоком, виявилося, що Японія встигла зробити для себе вельми важливі висновки з «класових боїв» I973-I975 років, зумівши розділити тягар перебудови на ринку праці між його суб'єктами – найманою працею і підприємництвом. Так же безвідмовно механізм державної трудової політики спрацював і під час інших драматичних подій в японській економіці, пов'язаних з форсованою ревальвацією ієни в 1985 році. Рівень зайнятості, що впав в той момент до 74, 3 %, було відновлено до 81, 5% в 1995 році. З японським типом управління вже давно асоціюється відома тріада «священних ознак», сформульованих англійським ученим Абеггленом ще в 1956 році. Це довічне наймання, коріння якого – у відродженні національних традицій патерналізму; це принцип старшинства і фірмові профспілки, які забезпечують довготривалі і кооперативні відносини фірми з своїм персоналом. Згідно нормам відносин, що склалися з кадровим ядром фірми, в періоди кризових ситуацій всіляко уникають звільнень, використовуючи скорочення наднормативного і навіть нормативного часу, надаючи тривалі відпустки або переміщаючи персонал в дочірні фірми і філіали. За допомогою цілого комплексу заходів держава заохочує таку політику компаній. Як механізм макроекономічного регулювання кризових ситуацій на ринку праці, вона цілком довела свою позитивну роль в забороні типового для ринкової моделі процесу обвального розповсюдження безробіття. Крім того, вона сприяє підтримці споживчого попиту і забезпечує, в цілому, більш безболісне протікання економічного спаду. Державна політика зайнятості в Японії значно стабілізує ринок праці в періоди циклічних коливань економічної кон'юнктури завдяки тому, що враховує особливості практики управління персоналом у фірмах і утворює з нею єдиний механізм дії на ринок праці. Основні поняття Функції ринку праці: 1. Регулююча: а) ув'язка попиту і пропозиції; б) формування ціни на робочу силу. 2. Розподільна: а) по галузях; б) по регіонах. 3. Стимулююча: а) конкуренцію працівників; б) конкуренцію працедавців; в) мобільність робочої сили (професійну і регіональну). 4. Інформаційна: а) про вільні робочі місця; б) про розміри зарплати; в) про пропозицію робочої сили г) про бажання працівників.
|
