Основні моделі ринку праці. Дискримінація на ринку праці

Слід мати на увазі, що будь-яка країна формує свій ринок праці з урахуванням специфіки власної економіки. Одні країни орієнтовані на зовнішній ринок, інші – на внутрішній ринок праці. Звичайно модель національного ринку визначається системою підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників, системою заповнення вакантних робочих місць, способами регулювання трудових відносин. В зв'язку з цим можна виділити три типи моделей ринку праці: патерналістську, соціал-демократичну і ліберальну.

Патерналістська модель характеризується значним ступенем регламентації соціально-трудових відносин з боку держави або керівництва підприємства. Вона здійснюється під виглядом «батьківської турботи» адміністрації підприємства про своїх співробітників. Для соціал-демократичної моделі властиво робити головні акценти на попередження безробіття, на досягнення повної зайнятості зі всіма соціально-економічними наслідками.

Ліберальна модель відрізняється практично майже повною децентралізацією процесів вирішення проблем зайнятості і безробіття, мінімальним втручанням держави у функціонування ринку праці. Типовими представниками цих моделей можна назвати японську модель, швейцарську модель і модель ринку праці США.

Для японської моделі характерна система трудових відносин, заснована на принципі «довічного найму», при якому гарантується зайнятість постійного працівника на підприємстві до досягнення ним віку 55-60 років. Заробітчанство працівників і розміри соціальних виплат прямо залежать від числа років, що вони працюють. Працівники послідовно підвищують кваліфікацію у відповідних внутрішньо-фірмових службах і переміщаються на нові робочі місця строго за планом. Така політика сприяє вихованню у працівників фірми творчого відношення до виконання своїх обов'язків, підвищення їх відповідальності за якість роботи, формує турботу про престиж фірми і внутрішньо-фірмовий «патріотизм». Підприємці при необхідності скорочення виробництва, як правило, вирішують ці проблеми не шляхом звільнення персоналу, а за допомогою скорочення тривалості робочого часу або переміщення частини працівників на інші підприємства за угодою з ними.

Шведська модель характеризується активною політикою держави у області зайнятості, внаслідок чого рівень безробіття в країні мінімальний. Головний напрям політики на ринку праці – попередження безробіття, а не допомога тим, хто вже втратив роботу. Досягнення повної зайнятості здійснюється таким чином:

1) проведенням обмежувальної фіскальної політики, яка направлена на підтримку менш прибуткових підприємств і обмеження прибутку високо-доходних фірм для зниження інфляційної конкуренції між фірмами в підвищенні заробітної платні;

2) шляхом проведення «політики солідарності» в заробітній платні, мета якої – досягнення рівної оплати за рівну працю незалежно від фінансового стану тих або інших фірм. Такі заходи спонукають малоприбуткові підприємства скорочувати чисельність працюючих, згортати або міняти напрям своєї діяльності, а високоприбуткові фірми – обмежувати величину оплати праці рівнем своїх можливостей;

3) проведенням активної політики на ринку праці по підтримці слабо-конкурентноздатних працівників. Для цього підприємці одержують значні субсидії;

4) підтримкою зайнятості в секторах економіки, які мали низькі результати діяльності, але забезпечували вирішення соціальних задач.

Для моделі США характерна децентралізація законодавства про зайнятість і допомоги безробітним, яке приймається кожним штатом окремо. На підприємствах діє жорстке відношення до працівників, які можуть бути звільнені при необхідності скорочення обсягів вживаної праці або обсягу виробництва, причому тривалість робочого часу одного працівника не змінюється. Працівники повідомляються про майбутнє звільнення не завчасно, а напередодні цієї події. Колективними договорами охоплена тільки чверть всіх працівників. Мало приділяється уваги внутрішньо-фірмовій підготовці персоналу, за винятком підготовки специфічних для фірми працівників. Просування по службі йде не по лінії підвищення кваліфікації, а при переміщенні працівника на іншу роботу. Подібна політика фірм веде до високої географічної і профспілкової мобільності працівників і до вищого, ніж в Японії і Швеції, рівню безробіття.

Важливою характеристикою ринку праці є рівень дискримінації. Дискримінація як тип соціально-трудових відносин є довільним обмеженням прав суб'єктів цих відносин, що перегороджує їм доступ до рівних можливостей на ринку праці. Дискримінації можуть піддаватися різні категорії працівників.

Виділяють дискримінацію по статі, по віку, національності, расі і так далі. Для України безперечну актуальність мають питання рівності можливостей чоловіків і жінок на ринку праці, а також в умовах загострення міжнаціональних відносин – дискримінація на національній основі.

Виділяють декілька видів дискримінації в соціально-трудових відносинах:

ü Дискримінація при наймі на роботу (або, навпаки, при звільненні з роботи), яка має місце тоді, коли ту або іншу групу населення за інших рівних умов останніми беруть на роботу і першими звільняють, внаслідок чого рівень безробіття у цих груп населення буде вищим;

ü Дискримінація при виборі професії або просуванні по службі, яка відбувається, коли якій-небудь групі населення забороняють або обмежують доступ до певних видів діяльності, професій, посад, не дивлячись на те, що ці люди здатні виконувати такі роботи;

ü Дискримінація при оплаті праці, яка виникає у разі нижчої оплати праці одних працівників в порівнянні з іншими за виконання однієї і тієї ж роботи, тобто коли відмінності в оплаті праці не пов'язані з відмінностями в ефективності праці;

ü Дискримінація при отриманні освіти або професійної підготовки, яка може виражатися або в обмеженні доступу до отримання освіти і професійної підготовки, або в наданні освітніх послуг нижчої якості.

Одні види дискримінації, як правило, породжують інші, ще більше посилюючи її наслідки. Проте, дія окремих видів дискримінації може бути і самостійною, маючи велику або меншу актуальність для різних груп працівників залежно від соціально-економічної ситуації. Для сегментації ринку праці мають значення, в першу чергу, перші три види дискримінації.

Рівні можливості в соціально-трудових відносинах (головна ознака розвиненості суспільства) забезпечуються, перш за все, ухваленням законодавства, перешкоджаючого дискримінації. Рівність можливостей в соціально-трудових відносинах закріплена в Конституції України, КЗпП України та інших документах.