Соціальний захист безробітних
Соціальний захист населення включає систему заходів, які захищають будь-якого громадянина від економічної і соціальної деградації унаслідок безробіття, втрати або різкого скорочення доходів, хвороби, виробничої травми, інвалідності, літнього віку і т.д. Система соціального захисту будується на наступних принципах: ü забезпечення однакового, обумовленого законодавством, рівня соціального захисту всім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового положення, расової і національної приналежності, статі, віку, політичних переконань, відношення до релігії; ü сприяння у пошуках роботи і працевлаштуванні; ü забезпечення тимчасово незайнятого населення засобами існування; ü стимулювання активності у пошуках роботи, підвищення мотивації до трудової діяльності; ü співпраці профспілок, асоціацій, підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації і контролі виконання заходів по соціальному захисту; ü координація діяльності у сфері працевлаштування з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі відповідних державних і регіональних програм; ü міжнародної співпраці в вирішенні проблем соціального захисту населення, включаючи громадян України за кордоном і іноземних громадян в Україні. Основний зміст соціального захисту безробітних складає система заходів матеріальної підтримки. У країнах з розвиненою ринковою економікою історично склалася двухступенчатая система матеріальної підтримки тимчасово незайнятого населення. Перший ступінь – це допомоги з безробіття, виплачувані із спеціальних страхових фондів по безробіттю; друга – це допомога з фондів, утворюваних державою (у Україні – це матеріальна допомога по безробіттю). Система допомоги (допомоги солідарності), як вид матеріальної підтримки безробітних використовується з кінця XIX – початку XX сторіччя. В даний час вона доповнює страхування від безробіття і охоплює, перш за все, тих осіб, у яких закінчилися терміни отримання допомог, хоча в деяких країнах допомога виплачується одночасно з допомогами з безробіття. Їх основне призначення – забезпечити тривало незайнятому населенню або тим, хто не має права на допомогу, прожитковий мінімум. Як правило, допомога надається в тих випадках, коли на основі перевірки встановлено, що у безробітного немає інших джерел доходу. Система допомог з безробіття є основною в соціальному захисті тимчасово незайнятого населення. Вона виникла на початку нинішнього століття, і набула повсюдне поширення після першої світової війни. Зараз ця система діє в більш ніж 80% країн ринкової економіки і розповсюджується все ширше. До недавнього часу вона охоплювала, як правило, лише тих працівників, які втратили роботу з об'єктивних причин, (так званих " вивільнених") і не розповсюджувалася на осіб, звільнених за власним бажанням, вперше шукаючих роботу і тривалий час непрацюючих, тимчасових і сезонних працівників. Логіка такого підходу ґрунтувалася на принципі: право на допомогу має той, хто працював, вносив внески до страхового фонду і втратив роботу не з своєї вини. Проте вже у 80-х роках стала домінувати тенденція до розширення обхвату допомогами інших категорій незайнятого населення. У теперішній час в більшості розвинених країн і постсоціалістичних держав в сферу надання матеріальної підтримки у разі безробіття все ширше включаються не тільки найняті робітники, що звільнилися за власним бажанням, (правда, найчастіше при цьому враховуються причини, обґрунтованість. звільнення), але і випускники шкіл, вищих навчальних закладів, а також особи, що займаються індивідуально-трудовою діяльністю і сезонні працівники. Хоча в багатьох країнах і до сьогоднішнього дня молоді люди, що вперше шукають роботу, жінки, що не працювали у зв'язку з доглядом за дітьми, одержують не допомоги з безробіття, а допомоги солідарності. Система допомог з безробіття в більшості країн будується на основі норм, закріплених в Конвенції № 168 Міжнародної організації праці " Про сприяння зайнятості і захисту від безробіття", прийнятої 21 червня 1988 року. Конвенція рекомендує будувати систему виплат допомог з безробіття таким чином, щоб не знижувати у безробітних стимули до пошуку роботи або організації само-зайнятості. З цією метою допомоги повинні забезпечити одержувачу лише часткове і тимчасове відшкодування втраченого доходу. Що стосується розмірів допомог з безробіття, то конвенція ділить всіх безробітних на дві крупні категорії: тих, хто до настання безробіття робив внески до страхового фонду (самостійно або це робив за нього працедавець), і тих, хто не робив внески. У першому випадку розмір допомоги встановлюється залежно від попереднього заробітчанства (45-50% від його величини). Причому, максимальний розмір допомоги обмежується середньою зарплатою трудящих даного регіону. У другому випадку (для осіб, що не робили внески до страхового фонду) розмір допомоги з безробіття повинен ув'язуватися зі встановленою законом мінімальною заробітною платнею (45-50% від її величини) або з мінімумом, що забезпечує задоволення основних життєвих потреб людини, залежно від того, що більше. Тривалість виплати допомог Конвенція визначає таким чином: первинна тривалість може обмежуватися 26 тижнями (6 місяців) в кожному періоді безробіття або 39 тижнями (9 місяців) протягом будь-якого періоду в 24 місяці. У більшості країн розмір допомоги з безробіття звичайно залежить від двох чинників: тривалості трудової діяльності перед настанням безробіття (страховий стаж) і величини заробітної платні (розміри страхових внесків). У такому підході до певної міри утілюється принцип соціальної справедливості: чим більше людина працювала і більше заробляла, тим більше вона зробила внесків до фонду страхування і, значить, на більший розмір і більшу тривалість виплати допомоги вона може розраховувати. Як правило, в розвинених країнах розмір допомоги для більшості безробітних складає близько 50-60% колишнього заробітчанства, але може декілька знижуватися в другий і третій роки безробіття. В окремих державах величина допомоги напряму ув'язується з сумою, внесеною особою до страхового фонду. Законодавства ряду держав передбачають збільшений розмір допомоги для громадян, що мають утриманців (звичайно – в межах 10-20%). В той же час, в окремих країнах допомоги з безробіття встановлюються у фіксованих сумах. Для осіб, що вперше виходять на ринок праці, перш за все – випускників шкіл і вищих учбових закладів, розмір допомог (якщо вони виплачуються) визначається залежно від мінімальної заробітної платні або соціального мінімуму, встановлених в тій або іншій країні. Тривалість виплати допомоги з безробіття в більшості розвинених країн коливається від 6 місяців до одного року. Іноді вона залежить від тривалості страхового стажу, але з обмеженням максимальної тривалості. Важливим аспектом систем допомоги з безробіття є те, що в більшості країн вони не призначаються з першого дня надання людині статусу безробітного. Їх виплата починається після деякого періоду очікування. Згідно положень Конвенції МОП № 168, цей період складає 7-10 днів, що і витримується переважною більшістю держав. Філософія встановлення періоду очікування ґрунтується на тому, що безробітний в цей час може працевлаштуватися, а також на тому, що він повинен нести певний тягар безробіття, хоча б на першому етапі. Законодавство про зайнятість в Україні передбачає можливість отримання допомог кожним зареєстрованим безробітним за умови його сприяння власному працевлаштуванню і відсутності інших доходів, що перевищують розмір мінімальної зарплати. Розмір допомоги залежить від наступних чинників: ü від виду життєдіяльності перед настанням безробіття (трудова діяльність, навчання, служба в Озброєних силах, перерва в трудовій діяльності); ü від розміру зарплати на останньому місці роботи: тривалості оплачуваної роботи протягом 12 місяців, передуючих настанню безробіття; обставин, що стали причиною звільнення з останнього місця роботи (скорочення штатів, за угодою сторін, за власним бажанням); ü від своєчасності звернення до службі зайнятості за сприянням в працевлаштуванні. З урахуванням цих чинників, право на отримання допомоги з безробіття в розмірі, встановленому чинним законодавством, встановлюється наступним категоріям громадян: · працівникам, трудовий договір з якими розірвуть за ініціативою власника або уповноваженого їм органу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, скороченням чисельності або штату працівників, а також військовослужбовцям, звільненим з військової служби у зв'язку з скороченням чисельності або штату без права на пенсію, за умови їх реєстрації в службі зайнятості протягом семи календарних днів після звільнення як шукаючих роботу; · працівникам, які звільняються з підприємств (незалежно від форм власності) у зв'язку з відселенням або самостійним переселенням з території радіоактивного забруднення, і які реєструвалися в місячний термін після звільнення в державній службі зайнятості як шукаючі роботу. Для решти категорій громадян (випускники професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладів, звільнені з дійсної військової служби, особи, що вперше шукають роботу, громадяни, охочі відновити трудову діяльність після тривалої перерви) допомога з безробіття визначається в розмірі не нижче встановленого законодавством рівня прожиткового мінімуму. Допомога з безробіття виплачується з восьмого дня після реєстрації громадянина в державній службі зайнятості до моменту працевлаштування, але не більш 360 календарних днів протягом 2 років, а для громадян, охочих відновити трудову діяльність після тривалої перерви, і громадян, що вперше шукають роботу – не більш 180 календарних днів. Після закінчення терміну виплати допомоги з безробіття громадяни, що зберегли статус безробітних, можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю в розмірі до 75 % встановленого законодавством прожиткового мінімуму, за умови, що середньомісячний сукупний дохід на кожного члена сім'ї не перевищує рівня неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Кожному з членів сім'ї, що знаходиться на утриманні безробітного, а також громадянам, у яких закінчився термін виплати допомоги з безробіття, матеріальної допомоги по безробіттю, призначається одноразова матеріальна допомога у розмірі 50 % встановленого законодавством прожиткового мінімуму. Матеріальна допомога призначається також особам (у формі стипендії) в період проходження ними професійної підготовки і перепідготовки. Так, громадянам, що втратили роботу за ініціативою власника і зареєстрованим в державній службі зайнятості як безробітні, в цей період виплачується матеріальна допомога в розмірі, передбаченому Законом України «Про обов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Якщо ж громадяни втратили роботу з інших причин (або вперше її шукають, або шукають роботу після тривалої перерви, після закінчення навчання в профессионально- технічному або вищому учбовому закладі, після звільнення з термінової військової служби), то вони мають право на отримання матеріальної допомоги в період професійної підготовки або перепідготовки (у формі стипендії) в розмірі допомоги з безробіття, передбаченого для цієї категорії громадян, за умови своєчасної реєстрації в державній службі зайнятості як безробітні. Виплата допомоги з безробіття і матеріальної допомоги по безробіттю може бути припинена, або скорочена за розміром. Так, виплата припиняється у випадку: · працевлаштування безробітного; · надходження в учбовий заклад на навчання з відривом від виробництва; · проходження професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації по спрямуванню державної служби зайнятості; · призову на термінову військову або альтернативну службу; · засудження з позбавленням волі або спрямування на лікування в лікувально-трудовий профілакторій; · отримання права на пенсію; · переїзду на постійне місце проживання в іншу місцевість; · отримання допомог обманним шляхом; · подачі в службу зайнятості письмової заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею 3-річного віку; · подачі письмової заяви про відмову від послуг державної служби зайнятості. Виплата допомог припиняються на строк до трьох місяців у випадку: ü відмови безробітного від двох варіантів відповідної роботи; ü звільнення з останнього місця роботи за винні дії, зокрема за порушення дисципліни; ü порушення умов і термінів реєстрації і перереєстрації як безробітного; ü відмови від участі в оплачуваних суспільних роботах; ü припинення навчання по спрямуванню служби зайнятості без поважних причин; ü відмови від роботи за фахом, придбаної після перенавчання по спрямуванню служби зайнятості; ü звільнення з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин. Розмір допомог може бути скорочений на строк до одного місяця у випадках: · нез'явлення без поважних причин на переговори з працедавцем про працевлаштування протягом 3-х днів з дня спрямування службою зайнятості; · відмови без поважних причин з'явитися в службу зайнятості для отримання спрямування на роботу. Джерелом виплати допомог з безробіття, матеріальній допомозі по безробіттю є Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Контрольні питання і індивідуальні завдання 1. Характеристика основних видів безробіття. 2. Форми безробіття і характер їх прояву. 3. Природне і оптимальне безробіття. 4. Рівень безробіття і його вплив на економіку. 5. Взаємозв'язок безробіття і інфляції. Крива Філіпса. 6. Оперативні і тактичні заходи по зниженню безробіття. 7. Державна стратегія зниження безробіття. 8. Система соціального захисту населення від наслідків безробіття. 9. Умови і розміри надання допомоги безробітним. 10. Зарубіжний досвід соціального захисту безробітного населення. Тести Тест 14.1. Які з перерахованих категорій громадян відносяться до безробітних за законом України «Про зайнятість населення»: а) все населення працездатного віку, що не має роботи; б) населення працездатного віку, зайняте неповний робочий день; в) що не мають роботи і заробітку, зареєстровані в органах служби зайнятості, шукаючі роботу і готові до неї приступити; г) осуджені за рішенням суду до виправних робіт без позбавлення волі, а також до покарання у вигляді позбавлення волі. Тест 14.2. Що таке «повна зайнятість»: а) коли всі охочі працювати мають роботу; б) коли все працездатне населення зайняте; в) рівень зайнятості за наявності фрикційного і структурного безробіття; г) зайнятість за наявності циклічного безробіття; д) зайнятість за наявності циклічного і структурного безробіття.
|