Система трудових показників

Кінцевим результатом планування праці є визначення величини і характеру трудових витрат, потрібних для виконання конкретних видів робіт і успішної діяльності організації в цілому. Ці витрати описуються цілим рядом трудових показників, які, з одного боку, є орієнтиром, що визначає спрямованість дій фірми по їх досягненню, а з іншого – виступають як критерій обсягів робочої сили, необхідної для реалізацій її цілей. До числа трудових показників відносяться: ефективність праці, продуктивність праці, обсяг вироблення (або просто вироблення) продукції, витрати на персонал, чисельність працівників, витрати праці на обслуговування або (окремо) на управління виробництвом, трудомісткість видів робіт. Особливу групу трудових показників складають якість праці і інтенсивність праці. Особливість цієї групи показників полягає в специфічності їх вимірювання. Так, якість праці оцінюється знеособленим коефіцієнтом якості, який розраховується на кожному підприємстві відповідно до діючих методичних правил і процедур. Інтенсивність праці вимірюється кількістю психофізіологічної і розумової енергії, що витрачається людиною в одиницю робочого часу, і по суті, знаходить своє непряме відображення в продуктивності праці.

Кожен з числа основних трудових показників (окрім трудомісткості і чисельності) може бути оцінений будь-якій з двох форм вимірювання: або вартісної (грошової), або натуральної. Залежно від цього, він потрапляє або в категорію вартісних показників, або в категорію натуральних. Якщо, наприклад, продуктивність праці розраховується як обсяг продукції в грошовому виразі, виготовлений одним працівником в одиницю часу, то такий показник є вартісним. Коли при розрахунку обсяг продукції приймається як кількість виготовлених виробів, то говорять про натуральний показник продуктивності.

Одним з головних трудових показників (що, до того ж, має комплексний характер), що оцінює якість і значущість трудових результатів, є ефективність праці. В більшості випадків цей показник відносять до категорії вартісних, бо при його розрахунку результатом трудової діяльності виступає розмір одержаного від цієї діяльності прибутку. Тоді ефективність праці ототожнюється з показником рентабельності (прибутковості) трудової діяльності. Якщо ж при оцінці ефективності праці, результати, що враховуються, характеризуються обсягом продукції (хай навіть у вартісному численні), то оцінюваний показник є звичним показником продуктивності праці.

Узагальнюючим, найпоширенішим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт або послуг, з одного боку, і кількістю витраченої на виготовлення цього обсягу праці, з другого боку. Залежно від прямого або зворотного співвідношення цих величин, розрізняють два показники рівня продуктивності праці: вироблення і трудомісткість.

Вироблення – прямий показник рівня продуктивності праці, визначається кількістю продукції, виготовленої одним працівником за одиницю робочого часу. Вироблення може бути виражено як у вартісній, так і в натуральній формі. Натуральні показники можуть виступати в речовинному (штуки, тонни, метри і т.п.), або в часовому відображенні (людино-години, нормо-години, трудодні). Тому в загальній сукупності натуральних показників слід виділяти натурально-речовинні і натурально-часові. Остання категорія показників в більшості випадків застосовується в оперативному виробництві для оцінки рівня вироблення на окремих робочих місцях при виготовленні різноманітної незавершеної продукції, коли важко або неможливо оцінити обсяг робіт натурально-речовинними показниками.

Багато фахівців називають натурально-часові показники трудовими. Проте така назва явно звужує діапазон дії трудових показників тільки рамками інтервалів часу, необхідного для виконання роботи: кількістю годин, днів, місяців. Тим часом, загальновизнано і наукою і практикою, що трудові показники є широким набором критеріїв, оцінок, що відображають витрати праці і її результати у вартісній, натуральній і навіть знеособленій формі (наприклад, коефіцієнт якості). Отже, оцінювати всю сукупність якісно різноманітних трудових показників лише трудовитратами, вимірюваними кількістю людино-годин, було б неприпустимим спрощенням або навіть спотворенням їх сутнісної значущості. Структурно, змістовно і функціонально ця сукупність набагато багатша і складніше.

Найхарактернішим виразником суті натурально-часового показника є трудомісткість. Трудомісткість є зворотним показником рівня продуктивності праці, яка визначається кількістю робочого часу, що витрачається на виготовлення одиниці продукції. Трудомісткість вимірюється або в нормо-годинах, або у фактичних годинах праці, витрачених на виробництво продукції. Трудомісткість може виражатися в різних кількісних показниках залежно від того, витрати праці яких категорій працівників враховуються при виробництві тієї або іншої продукції.

Якщо враховуються трудовитрати тільки основних робітників, що безпосередньо беруть участь у виготовленні продукції, то такі витрати складуть технологічну трудомісткість. Окрім технологічної, прийнято виділяти наступні види трудомісткості:

– трудомісткість обслуговування (), що розглядається як витрати праці робітників, які забезпечують і обслуговують виробництво в основних і допоміжних цехах;

– виробнича трудомісткість (), визначувана як сума трудовитрат всіх робітників – основних, забезпечуючих і обслуговуючих;

– трудомісткість управління (), що є витратами праці керівників, фахівців, технічних виконавців і інших категорій службовців;

– повна трудомісткість (), що розраховується як сума трудовитрат всіх категорій промислово-виробничого персоналу.

Витрати праці на обслуговування (трудомісткість обслуговування) розподіляються по функціях обслуговування і розкладаються по виробах у відсотках, відповідних питомій вазі кожної функції в обслуговуванні процесів виготовлення даного виробу. Витрати праці по управлінню виробництвом (трудомісткість управління) розкладаються по виробах або видах робіт пропорційно їх виробничій трудомісткості.

Чисельність персоналу може бути розрахована як в цілому по організації (співвідношенням повної трудомісткості і дійсного фонду робочого часу одного працівника: ), так і в розрізі по окремих категоріях працівників (основні робітники, допоміжні, обслуговуючі, керівники, фахівці, технічні виконавці і т.п.)

По характеру і призначенню виділяють нормативну, фактичну і планову трудомісткість.

Нормативна трудомісткість характеризується нормованими (розрахованими на основі діючих норм) витратами праці на виготовлення одиниці продукції або виконання заданого обсягу робіт. Фактична трудомісткість відображає фактичні трудовитрати на виконану конкретну роботу або виготовлену продукцію.

Планова трудомісткість – це витрати праці на одиницю продукції або виконання наміченого обсягу робіт з урахуванням можливих змін нормативних трудових регламентів за рахунок реалізації заходів, передбачених комплексним планом підвищення ефективності діяльності організації.

Нормативна і планова трудомісткості, як основні регламенти функціонування фірми, розраховуються і базуються на системі норм праці, що відображають різні сторони трудової діяльності. Найбільш ширше застосовуються норми часу, вироблення, обслуговування, чисельності, керованості, нормовані завдання.

Норма часу визначає необхідні витрати часу одного працівника або бригади (ланки) на виконання одиниці роботи (продукції). Вона вимірюється в людино-хвилинах (людино-годинах).

Норма вироблення регламентує кількість одиниць продукції, яка повинна бути виготовлена одним працівником або бригадою (ланкою) за даний відрізок часу (годину, зміну). Норми вироблення вимірюються в натуральних одиницях (штуках, метрах і т.п.) і виражають обов'язковий результат діяльності працівників.

Норма обслуговування встановлює кількість верстатів, робочих місць, одиниць виробничої площі і інших виробничих об'єктів, закріплених для обслуговування за одним працівником або бригадою (ланкою).

Норма чисельності визначає число працівників, необхідних для виконання заданого обсягу роботи.

Норма керованості (число підлеглих) регламентує кількість працівників, яка повинна бути безпосередньо підлеглою одному керівнику.

Нормоване завдання визначає встановлений асортимент і обсяг робіт, які повинні бути виконані одним працівником або бригадою (ланкою) за даний відрізок часу (зміну, добу, місяць). Як і норма вироблення, нормоване завдання відображає необхідний результат діяльності працівників, проте, на відміну від неї, воно може встановлюватися не тільки в натуральних одиницях, але і в нормо-годинах, нормо-грошах. У зв'язку з цим, норма вироблення може розглядатися як окремий випадок нормованого завдання.

Змістовна сторона розглянутих трудових показників, а так само передбачувані (прогнозовані) умови, в яких вони працюватимуть, дозволяють оцінити всю їх сукупність, як у вузькому, так і в широкому тлумаченні поняття «Система трудових показників». У першому випадку до трудових показників будуть відноситься тільки показники витрат і результатів праці. У другому випадку система трудових показників повинна включати: 1) показники витрат і результатів праці (тривалість, трудомісткість, чисельність, вироблення, нормовані завдання); 2) показники структури трудового процесу (критерії обслуговування і управління); 3) показники складності і якості праці (розряди робіт, коефіцієнти якості, категорії складності праці фахівців);
4) показники оплати праці (тарифні ставки, оклади, показники, зарплатомісткості робіт); 5) показники санітарно-гігієнічних і естетичних умов праці (освітленість, шум, температура і інші параметри виробничого середовища, режими праці і відпочинку); 6) соціальні і правові характеристики праці.

Очевидно, що система трудових показників в її широкому розумінні повинна не просто забезпечити порівняння витрат і результатів трудової діяльності. Її головна задача – забезпечувати таку організацію (постановку, оцінювання, результативність) трудової діяльності, яка створювала б всі необхідні умови для високоефективної праці. В зв'язку з цим, серйозної уваги заслуговують зміст і рушійні сили ефективності праці.