Резерви підвищення продуктивності праці

Чинники, які впливають на продуктивність праці, визначають лише напрями і області її зростання або зниження. Підвищення продуктивності трудової діяльності може стати реальністю лише в результаті цілеспрямованого пошуку і задіювання резервів зростання продуктивності праці.

Резерви зростання продуктивності праці – це можливості повнішого використання продуктивної сили праці, всіх чинників підвищення його результативності за рахунок вдосконалення техніки, технології, поліпшення організації виробництва, праці і управління. Резерви тісно пов'язані з чинниками зростання продуктивності праці. Якщо той або інший чинник розглядати як можливість, то використання пов'язаного з ним резерву – це процес перетворення можливості в дійсність.

Резерви зростання продуктивності праці діляться на дві великі групи: резерви поліпшення використовування живої праці (робочої сили) і резерви ефективнішого використовування основних і оборотних фондів. До першої групи відносяться всі резерви, пов'язані з питаннями організації, умов праці, підвищення дієздатності працюючих, структури і розстановки кадрів, створення організаційних умов для безперебійної роботи, а також із забезпеченням досить високої матеріальної і моральної зацікавленості працівників в результатах праці. Друга група включає резерви кращого використання основних виробничих фондів (машин, механізмів, апаратури і ін.) як по потужності, так і за часом, а також резерви економнішого і повнішого використання сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, палива, енергії і інших оборотних фондів.

По ознаках можливостей їх використання резерви ділять на резерви запасу і резерви втрат. Наприклад, неповне використання устаткування по потужності або по змінності роботи, вивчені, але ще не упроваджені передові методи праці (резерви запасу; втрати робочого часу, брак, перевитрата палива) відносяться до резервів втрат.

До поняття резервів включаються також виробничі втрати робочого часу – це внутрішньо-змінні і цілоденні простої, прогули і всі не передбачені планом нез'явлення на роботу; непродуктивні витрати праці – зайві витрати праці (в порівнянні з плановими), які відбуваються унаслідок нераціонального використання знарядь і предметів праці, порушень встановленого технологічного процесу.

За часом використання резерви діляться на поточні і перспективні. Перші можуть бути реалізовані без істотних змін технологічного процесу і без додаткових капіталовкладень; другі вимагають перебудови виробництва, установки досконалішого устаткування, капітальних витрат і значного часу на підготовчі роботи.

По місцю виявлення і використання резерви підрозділяються на народногосподарські, галузеві і внутрішньовиробничі. Народногосподарські включають, перш за все, багатші природні ресурси, їх комплексне використання і т.п. До галузевих відносяться резерви, використання яких підвищує продуктивність праці працівників галузі в цілому (спеціалізація підприємств, концентрація і комбінування виробництва, вдосконалення техніки і технології і т. п.). Внутрішньовиробничі резерви зростання продуктивності праці мають найважливіше значення, оскільки всі їх види виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємствах. Окрім розподілу на поточні і перспективні, вони розділяються на:

ü резерви зниження трудомісткості продукції;

ü резерви кращого використання сукупного робочого часу;

ü резерви вдосконалення структури кадрів промислово-виробничого персоналу.

Якщо пригадати, що вироблення продукції прямо пропорційне кількості часу, витраченій на її виробництво, і обернено пропорційна її трудомісткості, то стає абсолютно очевидно:

· збільшення ступеня використання фонду робочого часу – це екстенсивний шлях зростання продуктивності праці;

· зниження трудомісткості є інтенсивним шляхом, оскільки зменшення витрат праці на виготовлення продукції є результатом упровадження нової техніки, вдосконалення технології і організації виробництва, інтенсифікації виробничих процесів.

Інтенсивний характер має і резерв зростання продуктивності праці за рахунок поліпшення структури кадрів підприємства і, зокрема, за рахунок збільшення питомої ваги основних виробничих робітників в загальній чисельності персоналу.

Виявлення наявних резервів здійснюється на основі аналізу рівня і динаміки продуктивності праці (на окремих ділянках виробництва або по видах робіт) в поточному і попередньому періодах. Основою методики аналізу є порівняння аналізованих показників з плановими. При цьому повинні бути перевірена обґрунтованість планових завдань, в яких могли бути не враховані повністю всі особливості, умови виробництва в планованому періоді, його резерви. Необхідно звертати увагу також на різні уточнення плану, що вносяться протягом року, які приводять до значних змін інших показників – продуктивності праці, чисельності працівників, фонду оплати праці.

Головним джерелом зростання продуктивної сили праці є резерви зниження трудомісткості продукції. Тому аналізу трудомісткості найважливіших видів продукції або основних видів робіт повинно бути надано найсерйознішу увагу Трудомісткість продукції визначається кількістю праці, необхідної для виготовлення наміченої планом продукції, або фактично витраченої на її виробництво. Вона обчислюється шляхом підсумовування витрат праці по всіх операціях при виготовленні кожного виробу, а потім – по всім виробам. Трудомісткість вимірюється або в нормо-годинах (нормо-днях) роботи, або у фактичних годинах (днях), витрачених на виробництво продукції. У першому випадку буде нормативна трудомісткість, в другому – фактична. Різниця між ними визначається ступенем виконання норм.

Приклад. Якщо нормативна трудомісткість виробництва = 180 тис. нормо-годин, а фактична = 150 тис. людино-годин, це означає, що в середньому норми вироблення виконуються на 120 %:

.

Резерви зростання продуктивності праці за рахунок кращого використання робочого часу і вдосконалення структури кадрів тісно зв'язані між собою і криються, перш за все, в ліквідації втрат через нераціональне використання робочого часу і недосконалість адміністративно-управлінського апарату. По суті, вони різко відрізняються від резервів зниження трудомісткості і мають місце тільки при поганій організації праці, виробництва і управління, слабкій дисципліні праці, недостатній його охороні і т.п. Ці резерви вичерпаються з ліквідацією вказаних недоліків, тоді як резерви зниження трудомісткості практично безмежні.

Фонд сукупного робочого часу на підприємстві витрачається: безпосередньо на виробництво продукції (на цьому зайняті основні виробничі робітники); на обслуговування і забезпечення основного виробництва допоміжним складом робітників; на організацію і управління виробничим процесом фахівцями і керівниками. Чим вище питома вага основних робітників в загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, тим більше буде вироблено продукції, тим вище, за інших рівних умов, буде загальна продуктивність праці. Таким чином, поліпшення використання сукупного робочого часу досягається двома шляхами: 1) ліквідацією втрат робочого часу; 2) поліпшенням структури кадрів, тобто підвищенням питомої ваги основних робітників в загальній чисельності працюючих.

Для виявлення резервів зростання продуктивності праці за рахунок ліквідації втрат робочого часу потрібно ретельно аналізувати фактичний баланс робочого часу, порівнювати його з плановим, виявляти втрати робочого часу за допомогою фотографій і само-фотографій робочого дня, встановлювати їх причини і розробляти заходи щодо їх зменшення або повної ліквідації.

У статистичній звітності є дані про використання сукупного фонду робочого часу. Але для аналізу і виявлення резервів зростання продуктивності праці цих даних недостатньо. Треба зіставляти фактичний і плановий баланси робочого часу в середньому на одного робітника. На основі такого зіставлення можна встановити, які існують можливості поліпшення використання робочого часу, по яких статтях балансу є відхилення фактичного використання від планового, і намітити шляхи детального, поглибленого дослідження причин цих відхилень. Найбільшу питому вагу у втратах робочого часу займають нез'явлення у зв'язку з хворобами. Для виявлення причин захворювань і розробки заходів щодо їх скорочення визначаються їх розміри і динаміка по основних видах: простудні захворювання, хронічні хвороби, виробничий травматизм і ін. Збільшення фонду робочого часу при скороченні нез'явлень по хворобі забезпечує прямо пропорційне підвищення продуктивності праці і відповідну економію робочої сили. При вивченні невиходів на роботу з дозволу адміністрації встановлюються їх фактичні розміри і причини, а також обґрунтованість надання і порядок оформлення дозволів. Те ж виконується і при аналізі втрат у зв'язку з прогулами і іншими порушеннями трудової дисципліни.

При аналізі використання робочого часу необхідно порівнювати динаміку годинного, денного і річного вироблення робітників. Якщо індекс денного вироблення менше індексу годинного, то це свідчить про збільшення внутрішньо-змінних втрат робочого часу. Перевищення індексу річного над індексом денного вироблення свідчить про зростання числа явочних днів в році, і навпаки. Порівняння динаміки показників годинного, денного і річного вироблення дозволяє зробити висновок про зміни у використанні робочого часу за звітний період. Але цим методом можна одержати тільки відносні показники поліпшення або погіршення використання робочого часу в порівнянні з базисним періодом. Для виявлення ж резервів зростання продуктивності праці за рахунок кращого використання фонду робочого часу необхідно знати абсолютні розміри втрат робочого часу.

Розмір внутрішньо-змінних втрат робочого часу слід визначати шляхом проведення фотографій робочого дня, а також на основі вивчення облікових матеріалів про простої, доплатних листків за додаткову роботу при відступі від нормальних умов технологічного процесу, при переробці бракованої продукції і т.п. Продуктивність праці зростає прямо-пропорційно збільшенню фонду робочого часу в середньому на одного робітника. Якщо втрати робочого часу складали в базисному періоді n (%), а в плановому намічено їх скоротити до m (%), то продуктивність праці робітника підвищиться на:

.

Приклад 1. Втрати робочого часу на якійсь ділянці виробництва складають 15%, і є можливість скоротити їх, при здійсненні відповідних заходів, до 5%. Тоді це підвищить продуктивність праці на 11, 8%:

.

Так само визначається зростання продуктивності праці при зниженні браку продукції і інших непродуктивних витрат робочого часу.

При розрахунку по економії робочої сили:

.

Приклад 2. Намічено скоротити внутрішньо-змінні втрати з 10 до 5% робочого часу, економія в цьому випадку буде рівна 5, 26:

.

Якщо даний захід розповсюджується на 500 робітників, то економія чисельності складає 26 люд. ().