Чинники, що визначають динаміку продуктивності праці

Динамічність і багатофакторність сучасного виробництва закономірно обумовлюють динамічний характер трудових показників і, в першу чергу, –показників продуктивності праці. Ця обставина накладає серйозний відбиток на зміст, якість і взаємозв'язок процедур по аналізу і плануванню продуктивної праці.

Продуктивність праці постійно міняється під впливом безлічі причин і чинників. Одні з них сприяють підвищенню продуктивності праці, інші можуть викликати її зниження. На рівень і динаміку продуктивності праці впливають також умови, в яких протікає процес праці. Умови або підсилюють дію того або іншого чинника, якщо вони сприятливі, або ослабляють його. Наприклад, природнокліматичні умови істотно впливають на результати праці і її продуктивність в сільському господарстві. Суспільні умови, пов'язані з формами власності на засоби виробництва і з виробничими відносинами, також можуть при інших рівних обставинах надати значну дію на продуктивність праці.

У основі продуктивності праці лежить економічна категорія, звана продуктивною силою праці. Цей термін і поняття були сформульовані свого часу К.Марксом. Під продуктивною силою праці розуміється потенційна можливість випуску певної кількості продукції або обсягу робіт в одиницю безпосередньо витраченого робочого часу (наприклад, годину чистої праці без яких-небудь перерв). Звідси витікає, що продуктивна сила праці впливає на продуктивність живої праці, тобто праці, яка скоюється в даний період часу. Величина продуктивної сили праці залежить, перш за все, від рівня технічної озброєності виробництва, застосування у виробництві досягнень науки, енергоозброєності праці (кількості кіловат-годин енергії, що витрачається на годину праці). Важливим чинником, що визначає продуктивну силу праці, є рівень професійної підготовки працівників. Саме по собі технічне оснащення виробництва і високий рівень технології не дадуть очікуваних результатів, якщо працівники не матимуть належної кваліфікації. В значній мірі на рівень продуктивної сили праці впливають природні, санітарно-гігієнічні умови праці на виробництві і стан здоров'я працівників.

Будучи основою продуктивності праці, продуктивна сила праці не тотожна їй; реальна продуктивність праці залежить ще від двох найважливіших чинників – інтенсивності праці і використання номінального фонду робочого часу.

Інтенсивність праці вимірюється витратами нервової і мускульної енергії людини в одиницю робочого часу. При цьому суспільно нормальною вважається інтенсивність, яка не викликає негативного впливу на організм людини, а витрати енергії повністю відновлюються за рахунок живлення, відпочинку і емоційного розвантаження.

Використання робочого часу визначається як відношення відпрацьованого часу, включаючи регламентовані перерви на внутрішньо-змінний відпочинок, до номінального фонду часу, встановленого для даного виду робіт (тривалість робочого дня, робочого тижня, місяця і року в годинах). Індексний зв'язок цих показників виражається формулою:

,

де – індекси, відповідно, продуктивності праці, продуктивної сили праці, інтенсивності праці і використання робочого часу.

Приклад. Якщо рівень техніки і технології дозволяє випускати за зміну 200 одиниць продукції, а індекси інтенсивності праці і використання робочого часу, відповідно, 0, 95 і 0, 9, то реальна продуктивність праці складе не 200, а тільки 171 одиницю (200 • 0, 95 • 0, 9). Різниця між продуктивною силою праці і досягнутою реальною продуктивністю визначає резерви підвищення продуктивності праці, пов'язані з його організацією.

Оскільки інтенсивність праці і її використання за часом мають свої об'єктивні межі (фізіологічний і календарний), то основним дієвим джерелом зростання продуктивності праці можна вважати вдосконалення її продуктивної сили, розширення її потенційних можливостей. Напрями такого вдосконалення визначаються цілим рядом чинників, під впливом яких змінюється продуктивність праці. За наслідками дії всі ці чинники можна розділити на дві групи: 1) позитивні і 2) негативні.

До першої групи чинників відноситься все, що пов'язане з підвищенням продуктивної сили праці, поліпшенням організації праці і виробництва, соціальних умов життя трудящих; до другої – несприятливий вплив природних умов, недоліки в організації виробництва і праці, негативний вплив негативних елементів соціальної обстановки.

На рівні окремого підприємства або організації, можна виділити внутрішні і зовнішні чинники.

Внутрішні чинники включають рівень технічної озброєності підприємства, ефективність вживаної технології, енергоозброєність праці, організацію праці і виробництва, дієвість вживаних систем стимулювання, навчання кадрів і підвищення кваліфікації, поліпшення структури кадрів і т.п., тобто все залежне від колективу самого підприємства і його керівників. До зовнішніх чинників слід віднести: зміни асортименту продукції і її трудомісткості у зв'язку із зміною державних замовлень або попиту і пропозиції на ринку; соціально-економічні умови в суспільстві і регіоні; рівень кооперації іншими підприємствами; надійність матеріально-технічного постачання, природні умови і т.п.

По своєму внутрішньому змісту і суті всі чинники прийнято об'єднувати в три основні групи:

1) матеріально-технічні, які характеризують досконалість вживаних засобів виробництва;

2) організаційно-економічні, визначаючі якість з'єднання робочої сили із засобами виробництва;

3) соціально-економічні, що характеризують якість використовуваної робочої сили.

До матеріально-технічних чинників зростання продуктивності праці відносяться всі можливості прогресивних змін в техніці і технології виробництва, що забезпечують підвищення технічної і енергетичної озброєності праці на основі безперервного поглиблення НТП.

Головними напрямами науково-технічного прогресу у виробництві є: механізація виробництва з переходом до автоматизації; збільшення потужності машин і устаткування з підвищенням енергоозброєності праці; електрифікація виробництва; хімізація виробництва у ряді галузей промисловості і сільському господарстві; створення принципово нових технологій, що забезпечують інтенсифікацію виробництва і різке скорочення витрат живої праці; зниження матеріаломісткості продукції і економія матеріальних ресурсів; поглиблення спеціалізації машин і устаткування і т.п. Важливе значення має освоєння нових могутніх джерел енергії – атомної, внутріядерної, геотермальної, космічної і ін.

Група організаційно-економічних чинників зростання продуктивності праці включає всі прогресивні зміни в організації праці, виробництва і управління. У області організації виробництва такі зміни можуть торкатися територіального розміщення підприємств, формування транспортних зв'язків як усередині країни, так і із зарубіжними партнерами; спеціалізації підприємств і їх подальшої кооперації; вдосконалення матеріально-технічного постачання, енергопостачання, ремонтного обслуговування. Усередині підприємства предметом уваги організаційно-економічних перетворень можуть стати: підвищення якості планування з урахуванням перспективних потреб ринку; організаційно-технічна підготовка виробництва; своєчасне упровадження нової техніки і технології; модернізація діючого устаткування; забезпечення поточних і капітальних ремонтів і безперебійної роботи машин, механізмів, устаткування, апаратури; оптимізація матеріально-транспортних потоків і вдосконалення матеріального постачання цехів і підрозділів.

Особливе місце серед організаційних чинників займає організація праці. Вона тісно пов'язана з організацією виробництва і охоплює наступні напрями: раціональне розділення і кооперацію праці між різними категоріями, групами працюючих і окремими виконавцями; організацію і обслуговування робочих місць; поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці з доведенням їх до комфортних, усунення всякого роду виробничої шкідливості і небезпеки; підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів; вивчення і системне розповсюдження передових прийомів і методів праці; організацію раціональних, науково обґрунтованих режимів праці і відпочинку; реалізацію прогресивних норм і нормативів праці; зміцнення трудової і виробничої дисципліни. Велике значення в сучасних умовах мають розвиток бригадної і інших організаційних форм колективної праці, упровадження підрядних, орендних форм організації і стимулювання праці, розвиток багатоверстатного і багато-агрегатного обслуговування в умовах автоматизованого і напів-автоматизованого виробництва.

Організація управління виробництвом включає ряд важливих організаційних напрямів. На рівні управління народним господарством в її задачі входять створення галузевих і територіальних органів управління підприємствами, забезпечення їх ефективної взаємодії, координація роботи підприємств як усередині країни, так і за рубежем. На підприємствах задачами організації управління є створення економічної і дієвої управлінської структури, укомплектовування всіх підрозділів компетентними керівниками і фахівцями, їх доцільна розстановка і використання; у економічній області – організація внутрішньогосподарчого розрахунку, оренди, акціонування підприємств, ефективного стимулювання праці, а також контроль за виробництвом, реалізацією продукції і всіма економічними показниками.

Всі організаційні чинники тісно пов'язані один з одним і є єдиною системою організації виробництва, праці і управління. Неповне їх застосування, наявність різних організаційних недоліків відображаються на використанні робочого часу, а через цей екстенсивний показник впливають на продуктивність праці. Всі втрати робочого часу, які обумовлені недоліками в організації праці і виробництва, за інших рівних умов, майже прямо-пропорційно знижують продуктивність праці, а їх скорочення забезпечує її зростання.

Важливе місце в системі організаційних чинників займає поліпшення структури кадрів – відносне скорочення управлінського персоналу і збільшення в загальній чисельності промислово-виробничого персоналу питомої ваги виробничих робітників, а в числі останніх – питомої ваги основних робітників. Чим вище питома вага виробничих робітників в загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, тим вище (за інших рівних умов) продуктивність праці в середньому на одного працівника.

Дія соціально-економічних чинників обумовлена тим, що поглиблення науково-технічного прогресу, вдосконалення матеріальної основи виробництва (техніка, технології) і здійснення багатоманітних (і нерідко досить складних) організаційних заходів відбуваються не самі по собі, а в результаті активної трудової діяльності людей – учасників суспільного виробництва. Рушійною силою в цій трудовій діяльності є інтерес до досягнення певного результату, що, в свою чергу, дозволяє задовольняти матеріальні і духовні потреби людей – учасників виробництва. Крім прагнення до певного результату трудової діяльності, всі учасники виробничої або іншій діяльності повинні володіти (кожен на своєму рівні) достатньою дієздатністю, необхідними особистими якостями, а також здоров'ям.

Найважливішими соціально-економічними чинниками, що впливають на продуктивність праці, є:

• матеріальна і моральна зацікавленість в результатах праці, як індивідуальна, так і колективна;

• рівень кваліфікації працівників, якість їх професійної підготовки і загальний культурно-технічний рівень;

• відношення до праці, трудова дисципліна і внутрішня самодисципліна, засновані на інтересах і вихованні;

• зміна форм власності на засоби виробництва і результати праці;

• демократизація політичного і виробничого життя і розвиток на цій основі самоврядування трудовими колективами в умовах різних форм власності на засоби виробництва.

Матеріальна і моральна зацікавленість працівників в результатах праці як чинник підвищення його продуктивності діє в різних напрямах. Найкоротшим і доступнішим шляхом є підвищення інтенсивності праці. Воно дає негайний і очевидний результат. Проте при цьому продуктивна сила праці не збільшується, а психофізіологічні межі підвищення інтенсивності праці вельми жорсткі. Істотне зростання продуктивності праці не може бути досягнуто тільки за рахунок підвищення інтенсивності і збільшення енергетичних витрат організму працівника. Але зацікавленість працівників в результатах праці спонукає їх до вдосконалення організації виробництва і праці. Таким шляхом соціальний чинник реалізується через організаційні і матеріально-технічні чинники, спонукає до вдосконалення техніки, технології, організації виробництва, праці і управління.

Проте тільки однієї матеріальної і моральної зацікавленості в результатах праці недостатньо. Потрібно не тільки хотіти одержати бажаний результат, але і бути здатним його досягти. Для цього необхідна кваліфікація, що придбавається за допомогою первинного навчання і тривалої практики, а також стан здоров'я, відповідний виконуваній роботі. Але оскільки стан здоров'я (фізична дієздатність працівників) залежить не тільки від виробничих умов, але і від умов життя взагалі, то коріння соціально-економічних чинників виходить далеко за межі підприємства і охоплює, по суті, весь життєвий устрій, сам спосіб життя тієї або іншої соціальної групи.