Структура та норми озеленених територій
Під час проектування нових і розширеннія існуючих міст необхідно передбачати рівномірне і безперервне озеленення території з максимальним збереженням і використанням існуючих зелених насаджень. Всесвітня організація охорони здоров’я ООН вважає, що для забезпечення оптимальної норми кисню на одного міського жителя потрібно 50 м² міських зелених насаджень та 300 м² заміських або приміських лісопаркових насаджень. У практиці містобудування склалося поняття „зеленої зони” міста – системи озеленених територій і відкритих просторів, які немовби обвивають місто. Зелена зона включає приміські ліси, парки, сади, зони короткочасного відпочинку. Ці зони залежно від особливостей розміщення можуть бути: – розсередженими – з більш-менш рівномірним розміщенням місць відпочинку; – кутовими – розташованими на декількох відносно невеличких ділянках; – концентрованими – займати значні території за наявності курортологічного чинника: великого озера, гірської долини, моря. Основним принципом виділення рекреаційних лісів зелених зон стало визначення радіусу від 10 до 30 км, залежно від категорії населених пунктів (табл. 34). Виділення зони, за раніше визначеним радіусом або діаметром забудови міста, без урахування природних і економічних умов, чисельності населення, насиченості промисловими підприємствами, транспортних зв’язків та інших умов, призводять до значного відхилення в розмірах зелених зон.
Таблиця 34 – Норми площі зелених насаджень для міст України різних категорій
Площа зелених насаджень відносно загальної площі забудованої території міста, згідно з рекомендаціями Інституту комунальної гігієни України, повинна наближатися до 50–60 % загальної території міста. Питома вага територій, що озеленяються, у межах забудови міст України, тобто рівень озеленення території забудови з урахуванням природно-кліматичних зон повинна становити: – Полісся, Прикарпаття та Закарпаття – 45 %; – Лісостеп, Степ та Південний берег Криму – 50 %. У промислових містах із домінуванням підприємств хімічної, металургійної, добувної, нафтопереробної промисловості I класу небезпечності рівень озеленення території забудови збільшують не менш, ніж на 15 %. У містах, де розміщені промислові підприємства I і II класу небезпеки, наведені норми загальноміських озеленених територій загального користування потрібно збільшувати на 15–20 %; у містах зі залізничними вузлами – на 5–10 % Рівень озеленення в межах міста визначається відношенням загальної площі всіх видів озеленення територій до площі території забудови. Будівельними нормами та правилами передбачається в середньому 45–50 % озеленення території міста. В Україні використовують нормативи озеленення, які уточнюють з огляду на тип міста, його природно-ландшафтне оточення, специфічні умови забруднення середовища та інші місцеві фактори, використовуючи спеціальні коефіцієнти, які враховують господарський профіль міста: – промислові міста з підприємствами І та ІІ класу шкідливості – 1, 15–1, 2; – залізничні вузли – 1, 05–1, 1; – курортні міста – 1, 2–1, 5. Поправочні коефіцієнти, які враховують природні умови міста, є такими: – на березі річки і крупного водосховища – 0, 8–0, 75; – в оточенні крупних лісових масивів – 0, 8–0, 75; – за відсутності лісових масивів і водоймищ у приміській зоні – 1, 2–1, 25; – за особливо несприятливих ґрунтових умов – 0, 9–0, 85. У Білорусі практикують диференційований підхід до показника озеленення міста. В Україні такий підхід відсутній. Рекомендують такі відсотки озеленення основних функціональних зон міських поселень: – загальноміські центри, забудова, що вже склалася – 30–40 %; – нова забудова – 35–45 %; – житлова забудова на вільних територіях – 50–60 %; – мікрорайони (житлові групи) з 2–5-поверховою забудовою – 50–55 %; – з 9–12-поверховою забудовою – 55–60 %; – виробничі території – 25–30 %; – комунально-складські зони – 10–15 %. Функціональне зонування комплексної зеленої зони – території забудови, міста, зеленої зони здійснюють з виділенням озеленених територій загального користування, обмеженого користування і озеленених територій спеціального призначення. Площу озеленених територій загального користування (парків, садів, скверів, бульварів), що розміщуються на території забудови міст, приймають згідно з нормативами –табл. 35.
Таблиця 35 – Норми площі озеленених територій загального користування в межах міст України (за ДБН 360-92)
У дужках – розміри для малих міст з чисельністю населення до 20 тис. чол. У найкрупніших і крупних містах поряд з парками міського і районного значення передбачають спеціалізовані дитячі, спортивні, виставкові, зоологічні та інші парки, ботанічні сади. Орієнтовні розміри дитячих парків допускається приймати з розрахунку 0, 5 м² /чол., спортивних – 1–2 м² /чол., включаючи майданчики і спортивні споруди. На територіях з високим ступенем збереження природних ландшафтів, що мають естетичну і пізнавальну цінність, формують національні і природні парки. Архітектурно-просторова організація національних і природних парків передбачає використання їх території в наукових, культурно-просвітницьких і рекреаційних цілях з виділенням, як правило, заповідної, заповідно-рекреаційної, рекреаційної і господарської зон. При розміщенні парків і садів намагаються максимально зберегти ділянки з існуючими насадженнями і водоймищами. Розрахунок норми озеленення сельбищної зони можна провести за формулою Но.с.= (Пж.з.+ Пт.к.+Пз.м.) / Км., де Но.с. – норма озеленення сельбищної зони; Пж.з. – площа насаджень житлової забудови; Пт.к. – площа насаджень транспортних комунікацій; Пз.м. – площа зелених масивів загального, обмеженого користування та спеціального призначення; Км. – кількість міських мешканців. В Україні виділені певні структурні елементи урбанізованого ландшафту: житлової забудови, промислових територій, транспортних комунікацій, зелених масивів (табл. 36).
Таблиця 36 – Нормативні показники рівня озеленення різних структурних елементів урбанізованого ландшафту в межах міст України
Забезпечення міського населення насадженнями загального користування, тобто насадженнями повної рекреаційної доступності, обчислюється за формулою
Нн.з.к.= (Пп. + Пс. + Пб.н. + Плп.+ Пм.л.) / Км., де Нн.з.к. – норма насаджень загального користування; Пп. – площа парків; Пс. – площа садів і скверів; Пб.н. – площа бульварів та набережних, Км – кількість мешканців міста; Плп. – площа лісопарків; Пм.л. – площа міських лісів ) Для більшої наочності для порівняння вводять розрахунок „ коефіцієнта загального використання ‟ міських зелених насаджень
Кз.н. = Нн.з.к / Но.с., де Нн.з.к. – норма насаджень загального користування; Но.с. – норма озеленення сельбищної зони міста. Наприклад, для Тбілісі коефіцієнт загального використання міських зелених насаджень дорівнює 44, 4 %, для Львова – 29, 0 %.
|
