Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Нормування рекреаційних територій міст




 

Під час нового будівництва, а у ряді випадків за умов існуючої забудови, озеленювальні території мають забезпечувати оптимальне функціонування ландшафтно-рекреаційних об’єктів.

Зелені насадження, що зростають у межах міста, загалом виконують рекреаційні функції, але виникає запитання нормування рекреаційних територій в розрахунку на одного мешканця міста. В Англії та Голландії показник зелених насаджень становить до 20 м². В Англії показник рекреаційних територій включає площу спортивної зелені стадіонів, майданчиків для гри в гольф, в Голландії, де в основному панує культурний ландшафт, цей показник включає рекреаційні зелені території поблизу міст.

В Україні розрахунок рекреаційної потреби проводять окремо для короткочасного і тривалого відпочинку відповідно до діючих містобудівних і гігієнічних норм з урахуванням охоплення короткочасним відпочинком не менше 60 % населення міста, включаючи зайнятих у колективному садівництві.

Важливу роль у формуванні єдиної системи рекреаційних територій відіграє контактна фітомеліоративна зона між містом і відкритим ландшафтом – перехідна, або буферна зона. Із архітектурно-планувальної, санітарно-гігієнічної, естетичної і головним чином рекреаційної точок зору ця зона зв’язує між собою місто і сільські райони відкритим незабудованим простором. Генеральні плани розвитку міст і районне планування мають забезпечити максимальний континуум (від лат. сontyctus – стикання), безперервність рослинного покриву контактної зони як основи заміської рекреаційної фітомеліорації.

Площа лісів зеленої зони розраховується залежно від кількості місцевого населення за формулою

К = (N × a × b / 10000) × Л ,

де К – площа зеленої зони, га; N – розрахункова кількість мешканців за генеральним планом; а – відвідуваність зеленої зони населенням міста (від 5 до 15 % населення); b – площа, необхідна 100 рекреантам (для зони короткочасного відпочинку 500–1000 м², для активного відпочинку не менш 100 м² на одного відпочиваючого); Л – коефіцієнт, який залежить від лісистості території.

Залежно від кліматичних і санітарних умов площі лісів зелених зон допускається збільшувати або зменшувати не більш ніж на 15 %. У лісостеповій і степовій лісорослинних зонах з лісистістю 2 % і менш до лісопаркової частини відноситься вся площа лісів зеленої зони.

Зони позаміського короткочасного відпочинку повинні розміщуватися від центра міста на відстані, що забезпечує транспортну доступність, не більше 1,5 год. У зоні короткочасного відпочинку розмір території приймають 500–1000 м², для активного відпочинку не менше 100 м² на одного відпочиваючого. Розрив між зоною активного і пасивного відпочинку має бути не менше 300 м. Відстань від санаторіїв, піонерських таборів і дошкільних санаторно-оздоровчих закладів до місць масового відпочинку –не менше 500 м, а від будинків відпочинку – не менше 300 м. Відстань від меж земельних ділянок санаторно-курортних і оздоровчих закладів, що проектуються, до житлової забудови, установ комунального господарства і складів приймають 500 м (в умовах реконструкції не менше 100 м), до автомобільних шляхів I, II та III категорій – 500 м, IV категорії – 200 м, до садівницьких товариств – 300 м.

Розміщення і організація місць відпочинку на воді здійснюється відповідно до гігієнічних вимог до зон рекреації водних об’єктів. Якість води водоймищ і річок, що використовуються в зонах рекреації, повинна відповідати вимогам „Санітарних правил і норм охорони поверхневих вод від забруднення”, „Санітарних правил і норм охорони прибережних вод морів від забруднення в містах водокористування населення”. Відкриті водоймища повинні мати радіаційно-гігієнічний паспорт, який оформлює санепідслужба району, на території якого знаходиться водоймище.

Зона рекреації має бути розміщена за межами санітарно-захисних зон промпідприємств, з навітряного боку відносно джерел забруднення навколишнього середовища, джерел шуму та електромагнітного випромінювання. Зону рекреації віддаляють на максимально можливу відстань від портів і портових споруд, шлюзів, гідроелектростанцій, місць скидання стічних вод, стійбищ, водопою худоби та інших джерел забруднення.

Під час розміщення і організації рекреаційних територій враховують наявність і потужність джерел водопостачання, можливість будівництва систем каналізації і умови випускання стічних вод. У населених пунктах, розташованих у прибережній зоні басейнів Чорного і Азовського морів, берегова смуга шириною 100 м має використовуватись як зона відпочинку населення. Усі види будівництва, які не мають безпосереднього відношення до рекреаційної діяльності, забороняються. Спеціальні види будівництва повинні бути погоджені з Міністерством охорони здоров’я і Міністерством охорони навколишнього середовища України.

Найбільше рекреаційне навантаження несуть на собі парки, площа і кількість яких визначаються на підставі розрахунків нормативної забезпечуваності і дотримання вимог транспортної доступності від місць проживання (табл. 37).

 

Таблиця 37 – Розміщення і оптимальна площа зелених насаджень загального користування

Об’єкт Максимальна площа, га Розміщення об’єктів Середній радіус доступності, км Часова доступність, хв
Загальноміські парки культури і відпочинку Сельбищна зона міста 5,0 20 на транспорті
Парки адміністративних районів Центр району 2,0 10 на транспорті
Спеціалізовані парки Сельбищна зона на суміжній з нею території   Не формується
Сади житлових районів Житловий район 1,5 15–20 для пішоходів
Сади міжквартальні Мікрорайон групи кварталів 0,5 5–7 для пішоходів
Спеціалізовані сади Сельбищна зона Не формується
Сквери 0,5 Міська забудова Не формується
Бульвари ширина не менше 18 м Головні пішохідні вулиці і набережні   Не формується

У найбільших і великих містах існуючі масиви міських лісів потрібно перетворювати в міські лісопарки і відносити додатково до озеленюючих територій загального користування, виходячи з розрахунку не більше

5 м²/чол. Формування крупних планувальних районів, водно-зелених діаметрів, озеленення територій „на порозі міста” веде до великої диференціації озеленених територій.

У Білорусі запропоновані норми для парків і паркових комплексів, які наведені в табл. 38.

 

Таблиця 38 – Рекомендовані площі парків і паркових комплексів для різних типів міських поселень Білорусі, га

Тип міських поселень Паркові комплекси Парки
загально- міські адміністративних районів житлових районів
Найкрупніші міста 200–500 70–100 30–70 15–30
Крупні міста 150–300 50–70 30–50 15–20
Великі міста 30–70 10–15
Середні міста 20–30 5–10
Малі міста 10–15
Селища міського типу

 

Міські парки, як основні об’єкти рекреаційної діяльності, в своєму складі мають відповідні функціональні зони:

масових заходів – розташовують поблизу головного входу; благоустрій розраховується на велику кількість відвідувачів; рух тільки алеями та доріжками;

культурно-розважальних заходів – споруди можуть бути розосереджені в межах зони;

фізкультурно-оздоровча – спортивні майданчики, зали, велосипедні і лижні маршрути трасуються по всій території;

тихого та прогулянкового відпочинку – займають більшу частину парку, характеризуються природним ландшафтом; у разі дотримання певних заходів захисту рослин допускається розміщення малих архітектурних форм, відпочинок на газонах і галявинах;

дитячого відпочинку – організується відокремлено, на незначному віддаленні від входів, де вимагається організація захисних насаджень;

господарська зона – відводиться ділянка на периферії з обов’язковим виїздом на прилеглі вулиці.

Допустима кількість одноразових відвідувачів території парків, лісопарків, лісів, зелених зон приймають відповідно до певних показників, не більш:

міські парки – 100 чол./га;

парки зон тривалого відпочинку – 70 чол./га;

парки-курорти – 50 чол./га;

парки зон короткочасного відпочинку – 20 чол./га;

лісопарки (гідропарки) – 10 чол./га;

ліси – 1–3 чол./га;

За кількості одноразових відвідувачів 10–50 чол./га передбачають дорожньо-смужкову мережу для організації їх руху, а на узліссях галявин – ґрунтозахисні насадження; якщо число одноразових відвідувачів 50 чол./га і більше, планують заходи щодо перетворення лісового ландшафту в парковий.

 







Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 1345. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2021 год . (0.003 сек.) русская версия | украинская версия