Додаток. Оцінка діяльності Б.Хмельницького істориками і сучасниками
| Важко переоцінити вплив, який справив на перебіг української історії Богдан Хмельницький. Українські, російські та польські історики порівнюють його здобутки з досягненнями таких гігантів XVII ст., як Олівер Кромвель в Англії та Валенштайн у Богемії.Його називали також «українським Мойсеєм», «Спартаком». В дослідженнях, присвячених гетьманові та його добі, часто наголошується на його вмінні здобувати так багато, маючи так мало. Хмельницький зумів відновити державність там, де вона фактично не існувала, створив могутнє високоорганізоване військо з юрби некерованого селянства і козаків. Він мав здібність відібрати з гущі народу найкращих його представників, які стали полководцями, дипломатами, політиками. І, що найважливіше, у суспільстві, позбавленому впевненості в собі й виразного відчуття самобутності, він відроджує почуття гордості й рішучість боронити свої інтереси. Зрозуміло, що. не оминули Хмельницького невдачі, помилки та прорахунки. Це й Берестечко, й катастрофічна молдавська кампанія, й провал спільного козацько-семигородського походу на Польщу, й нарешті, нездатність змусити як союзників, так і ворогів визнати цілісність України. Провину за ці помилки історики й письменники квапилися покласти на Хмельницького. У середині XIX ст. батько сучасної української історіографії Микола Костомаров вихваляв Хмельницького за те, що він установив зв'язки з Росією й закидав йому закулісні зносини з турками. На відміну від нього український поет Тарас Шевченко дорікав Хмельницькому за те, що той віддав Україну під зверхність Росії. Ще гостріше критикував Хмельницького інший видатний український мислитель XIX ст.— Пантелеймон Куліш — за те, що той нібито започаткував добу смерті, розрухи, анархії та культурного занепаду на Україні. У XX ст. Михайло Грушевський висловлював сумніви щодо наявності у Хмельницького чітко окреслених цілей, доводячи, що вчинки гетьмана визначалися скоріше обставинами, а не навпаки. Проте більшість видатних українських істориків на чолі з Вячеславом Липинським дійшли висновку, що гетьман намагався закласти підвалини української державності свідомо та послідовно й що без цих спроб відродження української держави у новітні часи було б неможливим. Радянські історики одностайно схвалюють дії Хмельницького, хоч і з інших причин. Вони підкреслюють його роль як провідника повстання пригноблених мас і — особливо — здійснене ним об'єднання (чи, за їхньою термінологією, возз'єднання) України та Росії.
Незалежно від тонкощів наукових оцінок український народ завжди проявляв любов до «батька Богдана». У свідомості величезної більшості українців, починаючи з тих часів аж дотепер, Хмельницький залишається великим визволителем, героїчною постаттю, яка силою своєї індивідуальності й розуму підняла їх із багатовікового паралічу бездіяльності та безнадії й вивела на шлях національного і соціально-економічного звільнення.
|
5. Підсумки Визвольної війни
Національно-Визвольна війна українського народу за звільнення від польського панування завершилася. ЇЇ підсумком стало утворення української держави «Військо Запорізьке»(«Гетьманщина»). Вона мала широку автономію в рамках Московської держави. Це сприяло економічному, політичному і духовному розвитку українського народу, зміцнило військово-політичний і економічний союз двох слов’янських держав. Релігія стала єдиною для всіх земель – православною, що мало винятково важливе значення для народу в ті часи. Майже щезає національний гніт. Мова, традиції, звичаї українського, російського і білоруського народів були дуже схожими, зрозумілими для більшості громадян. Поступово формувалася, розвивалася українська мова. Селяни фактично стали вільними землеробами, отримавши наділи землі, що колись належали полякам і литовцям. Кріпацтва практично не було. В містах купці і ремісники отримали можливість вільно займатися своєю справою. Під час війни збагатилася й козацька верхівка. Вони конфіскували земельні володіння польської шляхти. Багато хто отримав дарунки від московського царя.
Водночас, війна мала незавершений характер. Не всі українські землі були визволені. Сама геополітична ситуація того часу заважала українцям створити свою повністю незалежну державу.
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Основна використана література
1. Аркас М.М. Історія України-Русі.- К., 1990.
2. Грушевський М.С. Історія України-Руси. - К., 1991.
3. Губарев В.К. Всесвітня історія. Довідник. - Донецьк, 2004.
4. Губарев В.К. Історія України. Довідник. - Донецьк, 2004.
5. Гурій О.І., Чухліб Т.В. Сто великих постатей та подій козацької України. – К., 2008.
6. ДорошенкоД. Нарис історії України. - К., 1992.
7. Заичкин И.А., Почкаев И.Н. Русская история (популярный очерк).- М., 1992.
8. Історія Русів.-К., 1991.
9. Історія України в особах. 9-18 століття. –К., 1993.
10. Котляр М., Кульчицький С. Шляхами віків: довідник з історії України.-К., 1993.
11. Мицик Ю.А. Козацький край. - Дніпропетровськ, 1997.
12. Мицик Ю.А., Плохій С.М., Стороженко І.С. Як козаки воювали. – Дніпропетровськ, 1990.
13. Мітягін В.Ю. Усе. Історія України.-К., 2008.
14. Нартов В.В. Найвидатніші гетьмани та кошові отамани України. - Харків., 2007.
15. Рігельман О.І. Літописна оповідь про Малу Росію та її народ.-К., 1994.
16. Субтельний О. Україна. Історія. - К., 1994.
17. Уривалкін М.О. Таємниці історії України. - К., 2006.
18. Швидько Г.К. Історія України 16-18 століття. - К., 1997.
19. Яковенко Н.М. Нарис історії України.- К. 1997.
Л.В.Богословская, Е.В.Кузнецова
