Індійсько-китайська паралель

Індія як державне утворення знаходиться на півострові індостан на півдні Ази між Аравійським морем і Бенгальською затокою, на 2 тис км впродовж і 1,7 тис км ушир, загальною площею близько 3,5 млн км² Має велику долину довжиною в 3000 км, шириною 250—300 км між Гімалаями і Деканом, намулену ріками, з тропічним мусонним і сухим кліматом, катастрофічними повенями влітку річок Ганг, Брахмапутра та інд Це один із землеробських районів світу

її культура започатковується в період 2500—1500 рр до π е у басейні інду (тепер Пакистан і ПІвшчно-Захщна індія) (Інду культура) ще до прибуття туди арнв, які прийшли на територію індійського субконтиненту в II тис до н е через північно-західні гірські перевали І, змішавшись з аборигенами почали формувати нову релігійно-соціальну спільноту — індуїзм та варно-кастовий лад

Перші імперії заявили про себе в IV ст до π е, коли численні королівства й племінні організації об'єдналися під владою династії Маур'я За імператора Ашоки (III ст до н е) держава досягла найбільшого розквіту і розширення, ν ці часи державною релігією став буддизм У період існування імперії династії гуптів (IV — V ст) настала золота доба індуської культури

Культура індії, π специфіка, почала складатися ще в IV тис до н е Щоправда, це не була широкознана давня культура Але сучасні археологічні

дані засвідчують, що цей регіон був осередком активної людської життєдіяльності цившізаційного рівня, подібного до того який уже існував у долинах Тигру і Євфрату, нілу Це була так звана індійська цивілізація яка ще відома за місцем відкритих археологами поселень — Мохенджо-Даро й Хараппи Є чимало підтверджень спільності з культурою Месопотамії та Єгипту завдяки контактам з цими країнами Для хараппської культури характерні були високий рівень землеробства на поливних землях інженерного будівництва, урбаністичний спосіб життя з досконалою для тих часів технологією обробки металів (мідь, бронза) каменю керамічного виробництва, використання транспортних засобів розвинена торгівля, як внутрішня, так і зовнішня У храмах були спеціальні кімнати для обмивання з добре розвиненою каналізаційною системою Хараппська цивілізація мала теократичний характер, у ній панували' незмінні традиції храму" Так уже сталося, що найдавніша індійська культура відома переважно за матеріальними залишками (стародавню писемність повністю розшифрувати ще не вдалося) і вони свідчать що деякі образи релігійних культів виявляють тенденції наслідування хараппської цивілізації наступною культурою яка не була принесена лише індоєвропейськими завойовниками аріями, котрі нібито не тільки політичне а передусім культурно підкорили собі автохтонне населення індостану Хоча, закономірно, взаємовплив був тривалий час

У змішаній індійській культурі велику роль відіграла також міфологія, яка стала синтезом арійських дравідійських мунда та інших фантастичних елементів Арійські племена гіпотетичне вважаються пращурами українців, що принесли в індію свою мову — санскрит (у перекладі — упорядкована, доведена до досконалості)

Найдавнішою пам'яткою давньоіндійської народної творчості є Веди, індо-іранські тексти, що виникли в XV—V ст до н е і написані ведичним санскритом Вони складаються з 4 самхіт "Рігведи', "Самаведи', "Яджурве-ди", 'Атгарваведи" — збірок мантр, які містять найдавніші здобутки індійської філософської думки До Вед належать також Брахмани — екзегетичні тексти, Араньяки — містичні тексти, Упанішади — тексти які містять основні концепції індійських філософських систем Тексти Вед в індуїзмі вважаються священними переказаними через одкровення

Ведизм — найдавніша відома з Вед форма індуїзму, яка виникла внаслідок взаємного впливу вірувань аріїв і первісних жителів індії Це вид багатобожжя з монотеїстичними тенденціями віра в існування космічного порядку (рута), який з'єднує всі елементи Всесвіту', розроблений жер гов ний культ, який відправлявся через спеціально підготовлених жерців

Найцінніші культово-звичаєві пам'ятки ведійської течи — це художні тексти у віршах і прозі, гімни, урочисті вірші, легенди га тлумачення ритуалу філософські діалоги і міркування

Взагалі ведійська віра яку породила міфотопя, — це найраніша стадія формування індійської релігії — індуїзму що поширювався в індоарій-

ських племенах Характерною й рисою було обожнювання сил природи (порівняйте з дохристиянською релігією, язичництвом Київської Русі), часто в міфологічних розпливчастих обра?ах Основа культу — жертвоприношення що супроводжу ється складним ритуалом який виконується брахманами велике значення мали магічні обряди

Найшановншіими були боги ведійсько-арійського пантеону — Вару-на, індра, Анп, Сама із цієї релігії розвинувся брахманізм (І тис до н е) з верховними божествами — Брахмою, Вишну і Шівою, важливу роль відігравали анімістичні уявлення, культ предків Складний ритуал брахманів, сувора регламентація житія, аскетичні подвиги розглядались як засіб, що забезпечує за законом карми (дійство, що впливає на характер нинішнього і наступного існування) краще перевтілення душі (сансара) і остаточне звільнення від ланцюгів переродження

Священний канон брахманізму, подібно Біблії в євреїв чи Корану в мусульман мав великий вплив на культуру Сходу Гімни присвячувалися Arm (богу Вогню), Ваю (богу Вітру), Сур'я (богу Сонця), інді (богу Грому)

Індуїзм — найпоширеніша в індії релігія, яка охоплює майже все населення країни Він сформувався ν і тис до н е внаслідок розвитку ведичної релігії і брахманізму та процесу подальшого асимілювання народних вірувань Основа індуїзму — вчення про перевтілення душ (сансара), що відбувається відповідно до законів віддачі за добродійну і дурну поведінку (карма), яку оцінюють верховні божества (Вишну або Шіва) чи їх втілення, і дотримання кастових побутових правил

Буддизм — одна з трьох (поряд із християнством та ісламом) світових релігій Він виник у Стародавній індії (VI—Уст до н е) засновник — Сідцхартха Гаутама, Будда (за санскритом — просвітлений) У XII ст буддизм розчинився в інду іЗМІ, сильно вплинувши на нього Виступав проти зовнішніх форм релігійного життя, у тому числі й проти ритуалізму

У центрі буддизму — вчення про чотири благородні істини існують страждання, їх причина стан звільнення, наявність душі як незмінної субстанції — людське "я" асоціюється зі спільним функціонуванням повного набору дхарм немає протиставлення суб'єкта і об'єкта, духа і матерії, немає Бога як творця і безумовно вищої істоти, відчуження від світу індивідуалізм визначають асоціальність світогляду буддизму

Індія — найдавніша країна де насечення складається з кількох етнічно-національних угруповань хінду, дхарма, хіндутва, хіндупан, хіндумат увібрала в себе величезну кількість звичаїв, обрядів і вчень, які у свою чергу ввійшли в багато інших релігій, котрі інколи не мали нічого спільної о з оновленим індуїзмом

культові обряди індуїзму, який є однією з найпоширеніших у світі релігій відбувалися в храмах, у місцевих і домашніх вівтарях, священних місцях Як священні шануються тварини (корова, змія), річки (Ганг), рослини (лотос) тощо Для індуїзму характерне уявлення про універсальність і всезалежність від верховного божества, що особливо виявилося у вченні

замінило містику й одкровення авторитетом давніх мудреців. Величезне значення надавалося моралі, яка у свою чергу мала офіційний формально-ритуальний характер.

Серед великої духовної культури і витонченого мистецтва Стародавнього Китаю почесне місце займає художня література. Найяскравішими її пам'ятками вважаються "Ши-цзін" — "Книга пісень", "І-цзін" — "Книга змін", "Шу-цзін" — "Книга історії", котрі стали взірцем для наступних поколінь поетів і мислителів. Серед них найвидатнішим поетом Китаю, автором знаменитої "Лісао" — "Поеми скорботи" вважався Цюй Юань (III ст. до н. е.). Будучи високопоставленим державним чиновником, він був скомпрометований і змушений залишити батьківщину. Тяжке життя вигнанця стало сюжетом його поеми.

Ще гірша доля спіткала поета Хань Фея, якого обмовленням довели до самогубства. Переконаний легіст, він обстоював свої погляди в трактаті, написаному у витонченому літературному стилі. Майстром поетичного зображення життя простої людини, а не чиновника, вважався усамітнений поет епохи династії Сун (365—427) Тао Юаньмін.

Небувалий злет китайської поезії відбувся в часи Танської династії (VII— IX ст.). Яскравими її представниками були Лі Бо (701 —762) і Ду Фу (712— 770). Та справжнім народним поетом залишився у пам'яті співвітчизників Бо Цзюй-І (772—846), який брав під захист мільйони бідняків у циклі віршів "Цінські наспіви" та "Нові народні пісні", доводячи їх до такої досконалості, щоб зрозуміла проста людина.

Сусідня Японія здавна наслідувала китайську культуру. Починаючи з IV ст., коли на островах утворилися перші малі держави, там з'являються китайські книжки, поширюється тріада — конфуціанство, даосизм, буддизм махаяни, який у китайському варіанті був оголошений державною релігією. Японці запозичили і китайську ієрогліфічну систему письма, яка давала змогу бачити світ в образному сприйнятті, розвиваючи дискретне мислення завдяки тому, що в одному знакові крилося багато змісту, чого не може дати звичайний алфавіт. Згодом в Японії поширилася і посіла панівне становище місцева релігія — синтоїзм.

Генетичні зв'язки східноазійської японської мови досі не визначені. існують два пласти лексики з паралелями в алтайських мовах, численні діалекти, з XIX ст. — загальнонаціональна мова. Літературні пам'ятки відомі з початку нашої ери. Японське письмо ідеографічно-силабічне, поєднує ієрогліфи та складові знаки (так звана кана; кілька систем, зокрема з VIII ст. маніогана, з X ст. — катакана та хірагана, які вживаються в сучасній японській мові).