Особливості розвитку зарубіжної культури

У другій половині 60—80-х років тривала науково-технічна революція, яка мала дедалі більший вплив не лише на науку, техніку, виробництво, а й на всі сторони життя, матеріальної і духовної діяльності людини. Важливою ланкою, через яку НТР впливає на всі сфери людської діяльності, виступає культура, що відбиває аксіологічний аспект будь-якої людської діяльності та її результатів. НТР має культурно-цивілізаторську функцію саме тому, що наукове знання є одним з істотних

 

компонентів духовної культури, а його матеріалізація в новій, більш удосконаленій техніці — цінність матеріальної культури. Завдяки досягненням науково-технічної революції зароджуються нові види і жанри мистецтва, нові засоби відображення й вираження, які впливають на характер образного сприйняття світу. Так, нові матеріали в архітектурі, монументальному живопису, нові технічні можливості в музиці, кіно істотно змінили їх характер. Внаслідок цього культурні процеси стали більш досконалими, доступними народним масам, посилилась їх гуманістична спрямованість.

Науково-технічний прогрес значно підвищує вимоги до культури виробництва, спеціальної і загальноосвітньої підготовки людей, їх культурно-технічного рівня. Він не тільки якісно змінює працю в галузі виробництва, а й участь особистості в управлінні суспільством, вихованні, науково-технічній творчості, художній самодіяльності.

На основі широкого використання новітніх досягнень НТР значного розвитку набула наука, яка дедалі більше інтегрується з виробництвом, перетворюючись у безпосередньо продуктивну силу, її видатними досягненнями стали дослідження космосу, створення нових прогресивних технологій, синтетичних матеріалів із заздалегідь заданими властивостями тощо. Зарубіжні вчені чимало зробили для розвитку атомної електроенергетики, кібернетики, генної інженерії, таких нових наукових напрямів, як кваліметрія, радіоелектроніка, біохімія, математична лінгвістика, космічна медицина.

Вимогам НТР підпорядковується і система освіти,з якої виходять і ті, хто рухає науку, і ті, хто на різних рівнях праці й управління реалізують її досягнення заради поступу цивілізації. У другій половині 60—80-х років у США, Японії та в країнах Західної Європи суттєво змінюється організація освіти в напрямі зближення її з наукою і виробництвом. Розроблено концепції безперервної освіти, що дає можливість змінювати професію і фах упродовж всього життя. інтенсивний обмін досвідом зблизив системи вищої освіти і виробив світовий стандарт якості підготовки студентів. Сфера освіти в цих країнах пріоритетна, і для неї виділяються значні кошти. Так, витрати на вищу освіту в США за останні ЗО років зросли у 20 разів, тоді як у колишньому Союзі всього в 4,3 раза.

Вища школа в розвинутих країнах надає пріоритет не вузькоспеціальній, а загальнонауковій і загальногуманітарній підготовці фахівців, здатних не тільки до виконавчих функцій, а й, насамперед, до організації та управління, вміння охопити весь процес виробництва, вивчити всі його аспекти. Така підготовка сприяє також вихованню індивіда як активного і вольового суб'єкта, здатного до самостійних зусиль у навчанні. Вона більше відповідає майбутньому розвиткові, ніж просто підготовка висококваліфікованих фахівців. Гуманітарне орієнтована освіта навчає студентів мислити творчо, мати власну думку, а не запам'ятовувати і відтворювати інфор-

 

мацію. У раді зарубіжних країн студентам не читають лекцій так, як у наших вищих навчальних закладах; лекції проводять у формі запитань-відповідей, розігрування конфліктних ситуацій. Найпрестижніші університети Японії — Токійський і Кіотський — відомі власне фундаментальністю й універсальністю, широкою загальноосвітньою підготовкою випускників. Саме такі університети і формують інтелектуальну еліту. Тому не випадково, що в наш час у Японії на одну людину, яка працює руками, припадає понад десять осіб розумової праці.

Науково-технічна революція створює додаткові можливості не лише для підготовки високоосвічених фахівців, а й для вдосконалення самої людини. Однак у суспільстві можуть існувати як об'єктивні, так і суб'єктивні чинники, що стримують процес перетворення цієї можливості в дійсність. Для такого перетворення великого значення набувають такі чинники, як історична доля народу, панівний політичний режим, геополітичне становище, наявність свободи і державного суверенітету.

Згадаємо муссолінівську італію, гітлерівську Німеччину, колишній СРСР, деякі країни Азії й Африки, де в першій половині XX ст. виникли тоталітарні режими. Панування у них диктатури призвело до відчуження людини від власності, влади, духовно-культурних цінностей, супроводжувалось трагедією зламаних доль, нездійснених задумів, спустошених душ. Трагічною стала і доля культури, яка перетворилася в засіб ідеологічно-духовного маніпулювання людиною.

Намаганню тоталітарних режимів нівелювати своїх громадян, перетворювати їх на "масу", "натовп" підпорядковується система масової пропаганди, яка спрямовується на тотальну морально-психологічну обробку всієї нації. Саме бурхливий розвиток засобів масової комунікації (газети, журнали, радіо, грамзапис, кіно), якому значною мірою сприяло використання новітніх досягнень науково-технічної революції, зумовив значне поширення в раді зарубіжних країн "масової культури".

На відміну від офіційної культури, підпорядкованої державі, "масова культура" свідомо і вільно пропагує нейтральність, розважальність, натуральне насильство, секс, вивільняючи при цьому людину від витрат розумової енергії, почуттів та волі. Важливим для неї є створення іміджу, ілюзій, вимислів, міфів, які не потребують зусиль для свого сприйняття і компенсують їх світом вигаданих мрій і фантазій. Тому міфологічними героями ряду зарубіжних детективних романів, вестернів, мюзиклів, фільмів жахів стали супермен, Кінг-Конг, вампір, Спайдермен — людина-паук, Бетмен — людина-кажан та ін.

У другій паловині 60— 80-хроків "масова культура" значно поширила свій вплив на всю зарубіжну культуру. і в тому, що вона відкрила широкій аудиторії доступ до культурних надбань, культивуючи видовищність і розважальність, немає нічого поганого, адже протягом останніх десятиліть

 

змінилася соціальна мораль людини. Переживши найжорстокішу світову війну, масовий терор фашистських і комуністичних режимів, вона не дуже бажає сприймати ті важкі життєві проблеми, які ставило колись справжнє мистецтво, не хоче вже нести відповідальності навіть у переживанні. Чим легше, бездумніше, нарешті — примітивніше мистецтво (тільки не народне), тим краще глядачеві, слухачеві. А якщо ще й врахувати доступність, дешевизну і досконалість, які дають можливість робити з мистецтва шоу, тоді цілком зрозуміло, чому воно викликає тотальне захоплення, передусім, найбідніших і середніх верств населення.

Значний вплив на культуру, особливо налітературу імистецтво, в ці роки продовжував справляти модернізм, зокрема така його різновидність, як екзистенціалізм (від лат. existetia — існування, філософія існування). Характерними його рисами є суб'єктивне тлумачення свободи, утвердження інтуїтивного сприйняття реальності. Одним з основних тверджень екзистенціалізму є теза про існування "дійсного" і "недійсного". "Дійсне" існування людини може бути лише тоді, коли вона не скута стандартами виробництва, державними правилами і розпорядженнями, коли має змогу виявити свою індивідуальність. Екзистенціалізм сприяє і таким явищам, як противага особи суспільству, розуміння свободи як зосередження на своєму "Я". Найбільш відомими представниками цього методу, як уже зазначалося, були французькі письменники і філософи А. Камю та Ж.П. Сартр.

Модернізм у мистецтві, особливо в образотворчому, пропагує "нетряний стиль", монтажні "відеоефекти", "фотоарт", гіперреалізм. В архітектурі він утверджує так званий міжнародний стиль, поп-архітектуру, декоративні гаражі, а в музиці — панк-рок і нову хвилю року. У 60— 80-ті роки з'явилося чимало музичних митців, які тяжіють до індивідуалізму. Дня їхніх творів характерним є розрив з класичною музикою, надмірне захоплення технічними новинками, що часто руйнує норми і гармонію в музиці.

Згодом на зміну модернізмові прийшов постмодернізм, який орієнтується більше на комерцію, бізнес. Масова комерційна кінопродукція (вестерни, детективи, фільми жахів з кривавими сценами) дедалі більше завойовує позиції в зарубіжному кіно. На кіно- і телеекрани виходять фільми "Джеймс Бонд...", "Клас — 1984", "Знищення по-техаськи" тощо, в яких пропагуються насильство, вбивство, жорстокість. Значного поширення набули фільми про· космічні пригоди та інопланетян, різні катастрофи ("Пожежа", "Щелепи", "Землетрус").

У зарубіжній літературі поширився і такий напрям, як детектив. Не маючи художньої цінності, він значно впливав на масового читача. Тому поряд з кращими зразками зарубіжного детективу англійської письменниці А Крісті і французького письменника Ж Сіменона, поширилась і примітивна серія романів англійського письменника І. Флемінга про "Агента 007".

У мистецтві країн Заходу одним із провідних різновидів модернізму став неоавангардизм, який поєднує в собі й абстрактний живопис, і сучасний сюрреалізм, і структуралізм.

 

Помітний вплив на зарубіжну культуру справила і така досить модерністська художня течія, як "поп-арт". Відмовляючись від звичних методів живопису й архітектури, логічних і образних закономірностей, "поп-арт" культивував випадкове поєднання готових побутових предметів, механічних копій (фотографій, муляжів, репродукцій), уривків із масових друкованих видань (реклама, промислова графіка, комікси та ін.), у ранг мистецтва зводились культ речей, любов до сенсації і "масова культура". "Поп-арт" започатковано як течію в елітарному мистецтві, потім його адресували молоді як доступну сучасну культуру, в творах якої все дозволено. Поступово "поп-арт" став масовим явищем, проникнувши в літературу, театр, кіно, музику і побут, стиль поведінки, образ думок.

Значного поширення в театрі, музиці, цирку Заходу набув такий різновид "поп-арту", як "хеппенінг"— пряме перенесення на сцену того, що відбувається в певний момент: актори чи музиканти виходять на сцену і без сценарію розпочинають імпровізувати. інколи в таких діях бере участь і сама публіка.

Водночас із цими течіями в зарубіжній культуріу другій половині 60— 80-х років розвивалось реалістичне мистецтво. Видатними представниками реалізму в зарубіжній літературі стали французькі письменники Є. Тріоле, Р. Мерль, М. Дрюон, поет Ж. Превер, італійські письменники К Кассола, А. Моравіа, письменник ФРН Г. Белль. Представниками англійського реалізму були письменники Дж Олдрідж, Ч. Сноу, А. Мердок, американського — Т. Уільямс, Д. Апдайк, К Воннегут.

Подальшого розвитку набула реалістична література в молодих країнах Азії й Африки, що розвиваються. У ній гучно звучить тема боротьби за незалежність, любові до своєї Батьківщини. Широковідомою стала творчість таких письменників, як Яшпал (Індія), Катеб, Ясин (Алжир), К Лей (Гвінея), Нгугі (Кенія). Глибокий патріотизм пронизує поезію А. Него (Ангола), П. Неруди (Чилі).

Характерною для реалістичної зарубіжної літератури у другій половині 60—80-х років була тенденція до посилення уваги до витоків людської самосвідомості, культурної пам'яті, масштабного охоплення проблем життя, долі сучасного світу. В цей час актуалізуються також проблеми співвідношення особистості з космічним і людським універсумом.

Значних творчих здобутків досягнуто і в театральному мистецтві. Саме в цей період подальшого розвитку набули й епічний театр, і нові жанри — трагікомедія, політична і документальна драма, а також езотеричний театр Китаю, Японії, індії та інших країн Азії й Африки. Значних висот у цей час досяг американський театр, що дав світу грандіозну помпезність мюзиклів та різних шоу. Зарубіжний театр — різний і мінливий, ліричний і жорстокий, здоровий і хворий, перебував у постійному пошуку сенсу життя і вічної істини. Саме це було і є надзавданням сучасного театру.

Тема боротьби за утвердження миру і соціальної справедливості живить творчість і художників-реалістів. Яскраво реалістична течія виявилася, зокрема, у творчості французького карикатуриста і політичного

графіка Ж. Еффеля, американського художника Р. Кента, датського політичного карикатуриста Г. Бід струпа. Серед визначних майстрів живопису слід згадати мексиканського художника Д. Сікейроса, який працював над розробкою нових засобів зображення і технічних методів живопису. Ці художники не були байдужими, фальшивими. Вони ніколи не висували перед собою концепцію, а, приглядаючись до життя, намагалися зрозуміти або людей, які їх оточують, або самих себе. Концепції вироблялися у них згодом, під кінець життя. Митець здатен самореалізуватися, коли він проник у життя, прагне зрозуміти людину і щось про неї чи для неї сказати.

Пошуки символічної образності, найбільш економних і зручних і водночас художньо виразних форм продовжувалися в архітектурі, особливо у громадських і спортивних спорудах. Багатьох архітекторів приваблюють образи окремого будинку і міста в цілому. Виникло чимало оригінальних забудов нових міст: паралельних (поряд з Римом — Новий Рим тощо), надводних, мостових (на мостах над водою), діаполісних та ін. Правилом стало використання спортивних будівель як універсальних трансформованих залів. Привабливих форм набули вокзали та аеропорти. Так, американський архітектор Єеро Саарінен надав форму польоту проектові аеровокзалу поблизу Нью-Йорка.

У другій половині 60 — 80-х років розширило можливості художнього сприйняття дійсності зарубіжне кіно. Прогресивний гуманістичний і демократичний зміст притаманний фільмам кінорежисерів М. Антоніоні (Італія), А. Пенна, Ф. Копполи (СІЛА), Р. Атенборо (Англія), М. Тротта (ФРН) та ін. У їхніх кінострічках розкривається проблема прав людини, її буття, значення великої любові. Цій темі присвячений і фільм кінорежисера В. Вендерса "Париж—Техас", який у 1984 р. на Каннському кінофестивалі одержав головний приз — "Золоту пальмову гілку". Прагнення до добра, злагоди і справедливості виявили і кінофестивалі у Венеції (1986) і Західному Берліні (1987).

Бурхливий розвиток у цей час відеоіндустрії, зумовлений зростанням темпів науково-технічного прогресу, значно послабив монополію кінематографа і поширив можливості для зростання аудиторії масового глядача (особливо молодіжного) в інших видах мистецтва, зокрема музичного.

Прогресивні тенденції відбивало і реалістичне музичне мистецтво Заходу. Гідне місце у скарбниці світової культури зайняли твори таких композиторів, як Б. Бріттен (Англія), І. Стравінський (США) та ін. Характерним для їхньої творчості є поєднання національно-музичних традицій минулого із сучасними музичними засобами.

У зарубіжній естраді широкої популярності в любителів музики набула творчість англійського квартету "Бітлз"¹, ансамблів і дуетів "Роллінг Сто-унз", "Карз", "Лед Зеппелін", оркестру К. Сантани, у складі якого успішно

¹ Улистопаді 1994 р. у музичному архіві Бі-Бі-Сі знайдено альбом з піснями «Бітлз», записаний ЗО років тому, але з різних причин вони ніколи не виконувались для широкої публіки. Цей альбом напередодні Різдва 1994 р. з'явився у магазинах Англії, і шанувальники цього квартету познайомилися з його творчістю періоду бО-х років.

 

виступав один із кращих джаз-гітаристів світу П. Метені. Широке визнання здобули і такі творчі колективи, як "АББА", "Модерн Токінг" тощо.

Відомими світу стали імена естрадних музикантів і виконавців М. Матьє (Франція), Л. Армстронга (США), А. Челентано (Італія), К. Готта (Чехосло-ваччина), А. Герман (Польща) та ін.

Так можна коротко охарактеризувати стан зарубіжної культури у другій половині 60 — 80-х років. Роблячи вагомий внесок у створення загальнолюдських духовних цінностей, вона впливала на культурні процеси, що відбувалися у різних країнах світу в ті роки.