Методичні рекомендації щодо підготовки до практичного заняття. 1. Вивчення матеріалу теми слід розпочати із з’ясування поняття спілкування

1. Вивчення матеріалу теми слід розпочати із з’ясування поняття спілкування. Спілкування – невід’ємний і дуже важливий аспект людського існування, важлива передумова формування людини як соціальної істоти, здатної до співіснування з подібними до себе. Зазвичай спілкування розуміють як соціально-психологічний процес взаємодії двох і більше людей. Вони інформацію формують, уточнюють, розвивають, спотворюють, переживають і реагують на неї. Отже, спілкування не просто взаємне інформування, але сумісне збагнення предмету. Доцільно підкреслити, що це поняття іноді ототожнюють із комунікацією, але вони не є синонімами. Комунікація – це цілеспрямований інформаційний обмін в різноманітних процесах спілкування. Коли ми говоримо про комунікацію, нас перш за все цікавить те, як інформація передається. Комунікація у вузькому розумінні слова – обмін різними уявленнями, ідеями, інтересами, настроями. У широкому ж розумінні комунікація розглядається як інформація, пов’язана з конкретною поведінкою співрозмовників. Отже, поняття «комунікація» ширше за поняття «спілкування».

2. Відповідь на це питання почніть з того, що людське спілкування здійснюється в різних формах і за допомогою різних засобів, які є невід’ємним чинником культури і постійно вдосконалюються та збагачуються. Зокрема виокремлюють такі типи спілкування: анонімне спілкування (між незнайомими людьми, тимчасові контакти, які не передбачають подальшого знайомства); функціональне спілкування (пов’язане з діяльністю людей); неформальне спілкування (в різноманітних колективах за інтересами, між друзями, сусідами тощо); побутово-сімейне спілкування (між подружжям, батьками та дітьми, родичами).

Враховуючи багатоаспектний характер спілкування, можнавиділити основні його види:

1) вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване (за участю чи неучастю мовних засобів);

2) усне, письмове, друковане (за формою представлення мовних засобів);

3) офіційно-ділове, політичне, наукове, релігійне, філософ­ське, навчально-педагогічне, виховне, побутове (залежно від функції та змісту повідомлення);

4) діалогічне, монологічне і полілогічне (залежно від кількості учасників);

5) дистанційне і безпосереднє (залежно від способу сприймання інформації);

6) міжперсональне, публічне (залежно від форми і ситуації спілкування).

Форми спілкування: ділова нарада; ділова телефонна розмова; спілкування між співробітниками в колективі; спілкування керівника з підлеглим; приймання відвідувачів; ділова бесіда, переговори; анонімне спілкування (спілкування типу водій - пасажир, продавець - покупець, лікар - хворий тощо); прес-конференція; інтерв’ю; іспит.

Виокремлюють також групи правил спілкування: 1) правила комунікативного етикету; 2) правила узгодження комунікативної взаємодії; 3) самопредставлення.

3. У цьому питанні важливо підкреслити, що хоча найуніверсальнішим і найефективнішим засобом інформаційного зв’язку між людьми вважається словесне мовлення, проте важливу роль відіграють також невербальні форми спілкування. Несловесні реакції менше контролюються людською свідомістю і тому є надійнішими показниками щирості чи її відсутності, тобто лукавства. Серед невербальних засобів спілкування першою слід на­звати оптико-кінетичну систему, що складається з жестів, міміки і пантоміміки, рухів тіла. Наступними слід назвати паралінгвістичну та екстралінгвістичну системи. Паралінгвістична система – це вокалізації, тобто якості го­лосу, його діапазон, тональність. Екстралінгвістична си­стема – це темп, паузи, різні вкраплення в мову (сміх, кашель тощо). Серед невербальних засобів особливою є система органі­зації простору і часу спілкування – проксеміка (розміщення учасників зустрічі та доцільні, прийняті в різних ситуаціях і культурах часові характеристики різних форм спілкування). Специфічною знаковою системою в невербальній комунікації є контакт очей – основний засіб візуального спілкування.

4. Відповідь на четверте питання передбачає опрацювання студентом поняття стратегії мовленнєвого спілкування. Стратегії мовленнєвого спілкування – це оптимальна реалізація інтенцій мовця щодо досягнення конкретної мети спілкування, тобто контроль і вибір дієвих ходів спілкування і гнучкої їх видозміни в конкретній ситуації. Складовими стратегії мовленнєвого спілкування є комунікативна компетенція, комунікаційна мета; комунікативна тактика.

5. Ділове спілкування – ділові стосунки між членами суспільства, організаціями та установами засобами мови в усній або письмовій формі. Його метою є організація та оптимізація того чи іншого виду діяльності. Шляхом зіставлення ділового спілкування як специфічної форми взаємодії і спілкування загалом як загального слід підкреслити такі його особливості:

1) наявність певного офіційного статусу об’єктів;

2) спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку стосунків між представниками взаємозацікавлених установ;

3) регламентованість, тобто підпорядкованість загальноприйнятим правилам і обмеженням;

4) передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст, можливі наслідки;

5) творчий характер взаємин, спрямованість їх на розв’язання конкретних ділових проблем, досягнення мети;

6) взаємоузгодженість рішень та подальша організація співпраці партнерів;

7) взаємодія економічних інтересів і соціальне регулювання здійснюється у правових межах. Ідеальний результат таких взаємин – це партнерські стосунки, що ґрунтуються на обопільній повазі й довірі;

8) значущість кожного партнера як особистості;

9) безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що хвилюють їх внутрішній світ.

6. Відповідь на останнє питання плану доцільно розпочати із визначення поняття «бар’єр спілкування». Студент має зазначити, що бар’єри спілкування – це внутрішні перешкоди, що мають психологічну природу та заважають людині успішно спілкуватися, тобто призводять до почуття незадоволення, до міжособистісних конфліктів, стресів, непорозумінь тощо. Однією із перепон на шляху до успішного спілкування може бути компетентність, адже співрозмовники можуть інтерпретувати те саме повідомлення по-різному залежно від рівня обізнаності та попереднього досвіду, що спричиняє варіації в процесах кодування та декодування інформації. Підлітки сприймають світ інакше, ніж батьки або вчителі, директор школи оцінює проблему інакше, ніж викладач. Тобто можна говорити з партнером однією мовою, але не розуміти його. У такому разі ефективне спілкування можливе лише тоді, коли співрозмовників об’єднує спільний досвід, простір. Іншими бар’єрами для успішного спілкування є такі: бар’єр негативних емоцій, бар’єр мови, бар’єр установки, бар’єр першого враження.