Методичні рекомендації щодо підготовки до практичного заняття. 1. Вивчення матеріалу практичного заняття варто розпочати із з’ясування поняття публічного мовлення та публічного виступу

 

1. Вивчення матеріалу практичного заняття варто розпочати із з’ясування поняття публічного мовлення та публічного виступу. Студент повинен знати, що публічне мовлення – це один з жанрових різновидів мовленнєвої діяльності, досить своєрідний за своєю природою, якісними та психологічними особливостями, якому притаманні специфічні функції: пізнавальна, інформаційна, переконувальна, повчальна, спонукальна. Усне публічне мовлення найчастіше функціонує як монолог, який є однобічним мовленням, не розрахованим на негайну відповідну реакцію слухачів, репліку адресата. Це акт тривалого і цілеспрямованого впливу на слухача. Публічний виступ – це насамперед переконування, суперечка. Найважливішими ознаками публічного виступу є:

– нормативна оформленість мовлення;

– організованість, зв’язність, доцільність ораторського мовлення;

– однонаправленість, діалогічність мовлення;

– безпосередність мовлення;

– прагматизм мовлення;

– тематична спрямованість, підготовленість мовлення;

– контактність мовлення.

2. У другому питанні необхідно звернути увагу на те, що підготовка публічного виступу має складатися з низки дій:

1) продумати мотивацію слухання людьми вашого виступу. Тобто потрібно дати відповідь на питання «для чого їх це треба?», «що корисне або цікаве вони можуть дізнатися з промови?»;

2) визначити головну ідею вашої промови;

3) поділити промову на частини та підібрати заголовки до них;

4) скласти перелік ключових слів, які будете повторювати в промові кілька разів так, щоб слухачі краще їх запам’ятали;

5) ретельно продумати план та структуру промови. Вона повинна містити вступ, основну частину, висновки.

Після цього необхідно продовжити роботу над текстом промови: дібрати яскраві приклади «з життя», з літератури, історії, які можна було б використати під час виступу; підготувати необхідні схеми, ілюстрації, графіки; продумати, в який момент під час виступу звернутися до аудиторії з якимсь питанням, з проханням щось назвати, щоб допомогти слухачам сконцентрувати увагу на обговоренні теми й значно підвищити ефективність сприйняття матеріалу; написати повний текст виступу.

3. Основним етапом і змістом переконання є аргументація, тобто майстерний добір переконливих доказів і як результат – мистецтво дискусії. В основі аргументації лежить складна логічна операція, що є ланцюжком або комбінацією суджень як елементів доказу: теза, аргумент, демонстрація. Аргументи – це твердження, за допомоги яких оратор обґрунтовує тезу. Існують критерії відбору аргументів, до яких належать:

1) орієнтація на певну аудиторію;

2) раціональність, зв’язок з тезою, тобто всі аргументи повинні працювати на головну думку;

3) зваженість (використання як аргументів «за», так і аргументів «проти»);

4) образність, яскравість як психологічна умова засвоєння матеріалу; слід у мисленнєвий процес включати не тільки ліву, а й праву півкулю головного мозку.

На дієвість аргументів під час переконування впливають такі чинники:

– характер джерела інформації, тобто того, хто переконує;

– характер самої справи, тобто переконливість того, про що говориться;

– характер аудиторії (тобто її соціальний склад і погляди), яку переконують;

– характер і важливість погляду, який має бути змінений;

– характер слухачів.

4. Відповідь на останнє питання плану доцільно розпочати з того, що одним із важливих етапів публічного виступу є встановлення контакту з аудиторією, зокрема за допомогою мовних етикетних формул. Так, виступ слід розпочати звертанням до слухачів вітальними словами, а закінчується найчастіше лаконічною фразою: «Дякую за увагу». Під час виголошення промови варто надавати перевагу займеннику Ви (виражає повагу до співбесідника) та ми (допомагає створити і передати атмосферу взаєморозуміння між промовцем і слухачами). Засобом контактності є також дієслівні форми, які сприяють залученню слухачів до участі в обговоренні фактів, явищ, подій: «з’ясуємо, уточнимо, конкретизуємо, пояснимо, відзначимо» тощо. Ефективним засобом для підтримання контакту з аудиторією є запитання-відповіді, за допомогою яких створюється атмосфера невимушеного спілкування. Майстерним вважають такого оратора, який уміє не виходити за межі запланованого, відхилятися від теми. Важливим критерієм оцінювання промовця є техніка мовлення (дихання, голос, дикція, темп, пауза, інтонація, володіння орфоепічними навичками, логічне наголошення), а також уміння правильно використовувати невербальні засоби спілкування(міміка, жести, погляд, зовнішність промовця, його манери). Промовець повинен дотримуватися низки вимог, пов’язаних із його поведінкою: природність, позбавлена штучності; доброзичливість, повага, теплота у ставленні до слухачів; зосередженість, серйозність; глибока внутрішня переконаність.