Лабораторне заняття № 9. Особливості діагностики, заходи боротьби і профілактики інфекційних хвороб птиціВірусні захворювання, їх діагностика Діагностика має надзвичайно важливе значення в системі заходів боротьби з вірусними хворобами птиці. Швидко і правильно поставлений діагноз забезпечує успіх ліквідації спалахів захворювання, оскільки дає змогу чітко уявити конкретну епізоотичну ситуацію та своєчасно вжити цілеспрямованих заходів щодо оздоровлення поголів'я птахів із найменшими втратами. І навпаки, помилковий діагноз або затримка з його постановкою може призвести до поширення інфекції, ускладнить заход и щодо її ліквідації та спричинить значні економічні збитки. Постановка діагнозу на вірусні хвороби складається з двох етапів: 1) клініко-епізоотологічна діагностика; 2) лабораторна діагностика. Клініко-епізоотологічна діагностика проводиться безпосередньо в господарстві на підставі аналізу клінічних симптомів хвороби, патологоанатомічних змін органів і тканин та епізоотологічних даних (відомості про види і вікові групи захворілої птиці, швидкість і широту поширення інфекції, захворюваність і летальність тощо). Аналіз усіх цих даних дає змогу поставити лише попередній діагноз, оскільки при багатьох вірусних хворобах вони можуть бути подібними. Крім того, трапляються випадки атипових і латентних форм перебігу захворювання, а також асоційованих (змішаних) інфекцій, які спричинюються кількома збудниками. Вирішальне значення в постановці остаточного діагнозу належить лабораторній діагностиці. Навіть при такій хворобі, як ящур, коли клініко-епізоотологічний діагноз ставиться, як правило, точно, обов'язково треба проводити лабораторні дослідження з метою встановлення типу і підтипу збудника, що необхідно для застосування відповідної вакцини. Лабораторна діагностика проводиться в спеціалізованій лабораторії ветеринарної медицини на підставі дослідження патологічного матеріалу від хворих і загиблих птахів. Враховуючи попередній діагноз, складають план лабораторного дослідження патологічного матеріалу. Сучасна вірусологія має широкий вибір різноманітних методів виявлення, культивування та ідентифікації вірусів, що дало змогу розшифрувати етіологію вірусних інфекцій тварин і людини. Проте не всі методи науково-дослідної роботи знайшли застосування в діагностичній практиці. Лабораторна діагностика може ґрунтуватися на таких із них, які не потребують унікального обладнання, регулярно відтворювані, забезпечені доступними реагентами і дають змогу оперативно дослідити велику кількість проб. Лабораторна діагностика вірусних хвороб птиці складається з: 1) експрес-методів; 2) вірусологічних методів; 3) методів се-рологічної (ретроспективної) діагностики. Вибір конкретного методу вирішується в кожному окремому випадку залежно від характеру захворювання, підозрюваного збудника і можливостей лабораторії. Експрес-методи основані на швидкому виявленні вірусу або його компонентів безпосередньо в патологічному матеріалі. До цієї групи належать такі методи: 1)виявлення віріонів вірусів методами світлової (вірусоскопії), електронної та імуноелектронної мікроскопії; 2)виявлення внутрішньоклітинних тілець-включень вірусів; 3)виявлення вірусних антигенів у серологічних реакціях: РІФ, РІА, РЗК, РДП, РРІД, ЗІЕФ, РГА і, РИГА, РНГА, РАЛ, найбільш поширеними з них є ІФА, РЗГА та РНГА. 4)виявлення вірусних нуклеїнових кислот методом молекулярної гібридизації та в полімеразній ланцюговій реакції. Експрес-методи дають змогу відносно швидко (не більше 2-3 діб) виявити та ідентифікувати вірус у дослідному матеріалі. Проте вони не завжди достовірні й тому потребують підтвердження іншими методами. Вірусологічні методи ґрунтуються на виділенні вірусу з патологічного матеріалу шляхом зараження чутливих біологічних об'єктів і його наступній ідентифікації в серологічних реакціях. Для виділення вірусу використовують лабораторних тварин, курячі ембріони і культури клітин. При виборі біологічних систем враховують дані клініко-епізоотологічного діагнозу і вид птиці, від якої взято патологічний матеріал. Сукупність цих даних дає змогу вибрати потрібну лабораторну модель і метод її зараження. В окремих випадках ставлять біопробу (або імунологічну пробу) на природно сприйнятливій птиці. Досить часто трапляються випадки, коли при первинному зараженні дослідним матеріалом лабораторні об'єкти не реагують на вірус. Це зовсім не означає, що збудника немає. Відсутність реакції на зараження за наявності вірусу в патологічному матеріалі можна пояснити двома причинами: 1) недостатньою адаптацією вірусу до біологічної системи; 2) низькою концентрацією вірусу в патологічному матеріалі В такому разі перший пасаж вважають «сліпим». Від інфікованих біологічних об'єктів беруть відповідний вірусовмісний матеріал і заражають ним нову партію лабораторних тварин, курячих ембріонів або культур клітин, тобто проводять другий пасаж. Якщо і в другому пасажі не виявиться реакція на вірус, його також вважають «сліпим» і проводять третій пасаж. З кожним пасажем вірус адаптується до біологічних систем, концентрація його збільшується, і він виявляє свою інфекційну дію. Зазвичай для ізоляції вірусу з патологічного матеріалу потрібно провести не менш як 3 - 4 «сліпих» пасажів. Наступним етапом вірусологічного дослідження є ідентифікація виділеного вірусу в серологічних реакціях: РН, РІФ, ІФА, РІА, РЗК, РЗГА, РИГА, РЗНГА, РЗГАд, РДП, ЗІЕФ. Окрім того, вірус ідентифікують методами ЕМ та ІЕМ. Вірусологічні методи в лабораторній діагностиці вірусних хвороб є найдостовірнішими, тому що їхня мета — ізоляція збудника з патологічного матеріалу і наступна його ідентифікація. Проте вони потребують багато часу, особливо в разі проведення «сліпих» пасажів. Методи серологічної (ретроспективної) діагностики. Незалежно від результатів ізоляції вірусу з патологічного матеріалу і його ідентифікації, проводять дослідження парних сироваток крові на наявність специфічних антитіл. З цією метою від птиці беруть кров двічі, з інтервалом 2-3 тижні, на початку і наприкінці хвороби. Зростання титру антитіл у другій пробі сироватки в чотири рази і більша свідчить про перенесену інфекцію. Чому недостатньо одноразового серологічного дослідження?Справа в тому, що позитивний результат одноразового дослідження, навіть якщо титр антитіл високий, не має діагностичної цінності (за винятком ситуації, коли на певній території з'являється зовсім новий вірус). Наявність сироваткових антитіл може бути наслідком раніше перенесеної хвороби, безсимптомної інфекції або вакцинації. Сироватки крові молодняка раннього віку нерідко містять материнські антитіла. Позитивний результат одноразового серологічного дослідження свідчить про контакт птиці з вірусом, однак не визначає, коли саме він відбувся. Серологічні дослідження мають діагностичну цінність тоді, коли вони виявляють зростання титру антитіл. Для дослідження сироваток крові використовують різні серологічні реакції: РН, РЗГА, РИГА, РАЛ, РНГАд, РЗК, РРГ, РДП, РРІД, ЗІЕФ, РНІФ, РІА, ІФА (в модифікації ELISA). Крім того, антитіла можна виявити методом ІЕМ. Недоліком методів серологічної діагностики є їхня ретроспективність, тому що до моменту постановки діагнозу птиця перебуває на стадії видужування.
Контрольні питання 1. Етапи постановки діагнозу на вірусні хвороби. 2. Складові частини лабораторної діагностики вірусних хвороб птиці. 3. Методи серологічної діагностики хвороб тварин.
|
