КОСТЕЦЬКА TJL. У літературні наголошується, що специфікою нормативно-правових джерел інформаційного права є те, що вся їх сукупність формує особливий вид інформаційних

У літературні наголошується, що специфікою нормативно-правових джерел інформаційного права є те, що вся їх сукупність формує особливий вид інформаційних ресурсів - нормативно-правову інформацію в структурі правової інформації, яка складається як з індивідуальних правових актів, так і з актів правозастосування.

Складові системи інформаційного законодавства - закони, під- законні нормативно-правові акти - за юридичною формою умовно можна розподілити на такі окремі групи:

1) закони, які в загальній системі нормативних актів посідають основоположне місце, є базовими для прийняття інших актів, оскільки визначають основи регулювання багатьох об'єктів інформаційних правовідносин (насамперед це Закони України: «Про інформацію», «Про Національну програму інформатизації», «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки»);

2) спеціальні (галузеві) закони та інші нормативні (підзаконні) акти, що регулюють конкретні напрями інформаційних відносин;

3) акти визнання корм міжнародних договорів в інформаційній галузі (Закон України «Про ратифікацію Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля від 28 червня 1998 р.» та ін.);

4) рішення, висновки Конституційного суду України щодо тлумачення норм інформаційного законодавства.

Галузеві нормативні акти в інформаційній сфері за предметом правового регулювання у свою чергу розподіляються на:

- закони та інші нормативні акти про окремі види інформації (Закони України «Про державну статистику», «Про державну таємницю», «Про науково-технічну інформацію» тощо);

- нормативні акти про засоби масової інформації, правовий статус журналістів (Закони України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» та ін.);

- акти, що врегульовують відносини, пов'язані із формуванням, використанням, зберіганням інформаційних ресурсів, створенням інформаційних продуктів, наданням інформаційних послуг (Закони

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

України «Про бібліотеки і бібліотечну діяльність», «Про національний архівний фонд та архівні установи», «Про радіочастотний ресурс» тощо);

- нормативно-правові акти про застосування інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем, інформаційних технологій у сфері кругообігу документованої інформації, інших видів зв'язку (Закони України «Про телекомунікації», «Про Національну систему конфіденційного зв'язку», «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронний цифровий підпис» та ін.);

- акти про захист інформації, інформаційних ресурсів - інформаційну безпеку (Закони України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», Положення про державну експертизу у сфері криптографічного захисту інформації та ін.);

- нормативно-правові акти, що встановлюють правовий статус органів державної влади й управління в інформаційній галузі (Закон України «Про Національну раду з питань телебачення і радіомовлення», «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації», Положення про Державний комітет телебачення і радіомовлення України тощо).

Названі групи нормативно-правових актів представляють найбільш укрупнені предметні сфери правового регулювання різнобічних, ієрархічних інформаційних відносин, які сукупно є публічно-правовими і приватноправовими суспільними відносинами, предметом яких є насамперед інформація.

Однак слід зважати на те, що будь-яка класифікація правового масиву не може бути абсолютною, зорієнтованою на якусь конкретну ознаку (за юридичною силою, призначенням тощо).

Предметна «спеціалізація» інформаційного законодавства, а саме регулювання інформаційних відносин, інформаційної діяльності, об'єктом і предметом яких є насамперед інформація, право на інформацію, визначається тим, що його система складається як із норм публічного (конституційного, адміністративного, кримінального та ін.), гак і приватного (цивільного, авторського, трудового) права.

Система актів інформаційного законодавства як джерел права складається з двох підсистем:

• законодавчих актів;

• підзаконних нормативно-правових актів.