КОСТЕЦЬКА Т.А. Забороняється, зокрема, вміщувати твердження, які є дискримінаційними за ознаками походження людини

Забороняється, зокрема, вміщувати твердження, які є дискримінаційними за ознаками походження людини, її соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, ставлення до релігії, за мовними ознаками, родом і характером занять, місцем проживання, а також ті, що є дискримінаційними щодо осіб, які не користуються рекламованим товаром;

> подавати відомості або закликати до дій, які можуть спричинити порушення законодавства, завдають чи можуть завдати шкоди здоров'ю або життю людей та/чи довкіллю, а також спонукають до нехтування засобами безпеки;

> використовувати засоби і технології, що діють на підсвідомість споживачів реклами.

Законодавством встановлено й інші вимоги до реклами.

Від рекламної інформації слід відрізняти інформацію про продукцію, право на одержання якої є складовою прав споживачів. Зміст такої інформації становлять відомості про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також виробника (виконавця, продавця), тобто відомості, що забезпечують споживачам можливість свідомого і компетентного вибору такої продукції.

Правовий режим такої інформації регулюється Законом України «Про захист прав споживачів» (у редакції від 1 грудня 2005 р.)¹.

Подібні відомості є обов'язковими (статті 4,6) і продавець (виробник, виконавець) має надати їх споживачу до придбання останнім товару.

Відповідно до положень ст. 15 названого Закону інформація про продукцію повинна містити такі відомості:

- найменування товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг;

- найменування нормативних документів, вимогам яких повинна відповідати продукція;

- про основні властивості продукції, а щодо продуктів харчування - перелік використаної у процесі їх виготовлення сировини, в тому числі харчових добавок, номінальну кількість (масу, об'єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а

³ Відомості Верховної Ради України. ~ 2006. - № 7. ~ Ст. 84.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

також іншу інформацію, що поширюється на конкретну категорію. Продукти харчування, упаковані або розфасовані в Україні, повинні супроводжуватись інформацією про їх походження;

- відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі встановлені законодавством;

- позначку про наявність у складі продукції генетично модифікованих компонентів;

- дані про ціну (тариф), умови та правила придбання, дату виготовлення продукції; відомості про умови її зберігання;

- гарантійні зобов'язання виробника (виконавця);

- правила та умови ефективного і безпечного використання продукції;

- найменування та місцезнаходження виробника (виконавця), підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживачів, а також проводить ремонт і технічне обслуговування;

- строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі виконання цих дій.

Якщо продукція підлягає обов'язковій сертифікації, споживачеві має надаватись інформація про її сертифікацію.

Що стосується продукції, яка за певних умов може бути небезпечною для життя, здоров'я споживача та його майна, навколишнього природного середовища, виробник (виконавець, продавець) зобов'язаний довести до відома споживача інформацію про таку продукцію та можливі наслідки її споживання (використання).

Встановлено, що відповідна інформація доводиться виробником (виконавцем, продавцем) до споживачів у супровідній документації, додається до продукції на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих формах обслуговування. Вона може бути розміщена у місцях реалізації продукції, або ж за згодою споживача -доводитися до нього за допомогою засобів дистанційного зв'язку.

Обов'язково має вказуватися ціна кожної одиниці продукції або однієї категорії продукції та однієї стандартної одиниці цієї продукції. Написи ціни реалізації мають бути чіткими і простими для розуміння. При цьому ціна продукції повинна включати всі податки та неподаткові платежі, які відповідно до законодавства сплачуються споживачем підчас її придбання.

КОСТЕЦЫСА Т.А.

Передбачено, що у випадку, коли ненадання або ж надання недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило:

1) придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, - споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків;

2) неможливість використання придбаної продукції за призначенням - споживачеві надається право вимагати надання у прийнятно короткий, але не понад місяць, строк відповідної інформації;

3) якщо відповідні відомості в обумовлений строк не буде надано - споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування збитків;

4) заподіяння шкоди життю, здоров'ю або майну споживача -споживач має право пред'явити продавцю (виробнику, виконавцю) вищезгадані вимоги, а також вимагати відшкодування збитків, завданих природним об'єктам, що перебувають у його володінні на праві власності або на інших підставах, передбачених законом чи договором.

За законом, продавець не звільняється також від відповідальності у випадку неодержання ним від виробника (імпортера) відповідної інформації про товар.

Встановлено, що під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих ненаданою або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, слід керуватися припущенням, що у споживача відсутні спеціальних знання щодо якості та характеристики продукції, яку той придбаває.

Окремим видом можна назвати медичну інформацію.

Правовий режим медичної інформації базується на нормах міжнародно-правових актів (зокрема Лісабонської декларації Всесвітньої медичної асоціації про права пацієнтів та ін.), закріплених конституційним правом людини і громадянина на інформацію, та на праві на інформацію про стан свого здоров'я, передбаченому ст. 285 Цивільного кодексу України (ЦК України), положеннями Основ законодавства України про охорону здоров'я від 9 листопада 1992 р. (статті 6, 39, 40), рішеннями Конституційного суду України у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47,' 48 Закону України «Про інформацію» та ст. 12 Закону України «Про прокуратуру» (справа К.Г. Устименка) від 30 жовтня 1997 р. та ін.

Наприклад, відповідно до ч. 1 ст, 285 ЦК України повнолітня особа має право на повну та достовірну інформацію про стан свого

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

здоров'я, у тому числі й на ознайомлення з відповідними документами, що стосуються її здоров'я.

Загалом, сукупне право особи на медичну інформацію за чинним законодавством, крім названого вище, також становить:

- право на отримання у доступній формі достовірної, повної та своєчасної інформації про стан здоров'я, а також відомостей про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів та прогноз можливого розвитку, захворювання, в тому числі наявності ризику для життя і здоров'я;

-право на інформацію про здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь та ін.

Чинне законодавство, наприклад, містить норми, згідно з якими забороняється без згоди особи або без згоди її законного представника та лікаря-психіатра, який надає психіатричну допомогу, публічно демонструвати особу, яка страждає на психічний розлад, фотографувати її чи робити кінозйомку, відео- або звукозапис та прослуховувати бесіди особи з медичними працівниками чи з іншими фахівцями при наданні їй психіатричної допомоги. Документи, які містять відомості про стан психічного здоров'я особи та надання їй психіатричної допомоги, повинні зберігатися з додержанням умов, що гарантують конфіденційність цих відомостей (ст. 6 Закону «Про психіатричну допомогу»).

У спеціальній літературі пропонується розрізняти медичну інформацію у вузькому та широкому розумінні¹.

Під медичною інформацією у першому значенні розуміються відомості про стан здоров'я людини, історію її хвороби; про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів; прогноз можливого розвитку захворювання, зокрема наявності ризику для життя і здоров'я; інформація, що міститься в історії хвороби та інших медичних документах, що стосуються стану здоров'я, лікар зобов'язаний на вимогу пацієнта, членів його сім'ї або законних представників надати їм таку інформацію повністю і в доступній формі. Таке визначення базується на положеннях Рішення Конституційного суду України від ЗО жовтня 1997 р. у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31,47, 48 Закону України «Про інформацію» та ст. 12 Закону України «Про прокуратуру» (справа К.Г. Устименка).

Така медична інформація становить зміст лікарської таємниці і є конфіденційною, тобто інформацією з обмеженим доступом.

¹ Див,: Право людини на інформацію про стан здоров'я // Право України. -2004.-№9.