Категорії інформативності та континууму.

Поняття «інформація», її види, особливості її переда­вання комунікатором та сприймання реципієнтом є пред­метом дослідження багатьох наук. У лінгвістиці тексту інформація — це будь-яке повідомлення, оформлене як словосполучення номінативного характеру (речення, над-фразова єдність, цілий текст). У контексті цієї науки по­няття «інформація» ототожнюється з номінацією, смис­лом, змістом. У науковій літературі інформативність роз­глядається як категорія, що забезпечує вербалізовану організацію знань, їхнє осмислення, передавання та ко­дування читачем.

Службовий документ як матеріальний об'єкт призначе­ний й для передавання управлінської інформації у часі та просторі. Інформація службового документа зумовлена його номіналом і видом номіналу та матеріалізована у вигляді реквізитів. Саме система реквізитів перетворює повідомлен­ня, зафіксоване на матеріальному носії, на документ.

Реквізити службових документів містять інформацію ти метаінформацію. Інформація представлена у вигляді тексту, який має форму змістового повідомлення, що до­кументується. Метаінформація — це «інформація про ін­формацію», яка забезпечує входження документа в документно-інформаційну систему. Усю сукупність реквізитів службових документів, залежно від функцій, які вони ви­конують, можна поділити на такі групи: комунікаційні, які забезпечують входження документа в систему (на­йменування автора, його адреса та ін. довідкові відомості про нього); реквізити, які захищають документ від спо­творення інформації (підпис, печатка, відмітка про завіренння копії та ін.); ревізити, які підвищують інформатив­ність повідомлення, тобто тексту (заголовок до тексту, позначка про наявність додатків); реквізити, які фіксують рух документа в інформаційній системі, як правило, у вигляді позначок; реквізити, необхідні для машинної обробки інформації у вигляді різних кодів; технічні реквізи­ти, які забезпечують технічний доступ до змісту документа.

Категорія інформативності розглядається у контексті інформації, яка закладена у змістовому повідомленні до­кумента. При цьому інформація, яка міститься у повідом­ленні, співвідноситься з досить обмеженою ділянкою дійс­ності та орієнтована на певне коло адресатів. Зміна кон­кретних індивідуумів усередині групи адресатів не при­зводить до суттєвої зміни інформації, що сприймається.

Формами реалізації категорії інформативності е такі способи організації тексту, як розповідь, опис та мірку­вання.

Розповідь про події, явища, факти підпорядковується зовнішньому, хронологічному принципу (відображає по­слідовний хід подій у часі), крім тих випадків, коли необ­хідно підкреслити залежність роз'єднаних у часі, але внутрішньо пов'язаних подій. Тексту-розповіді властиві узагальненість, ретроспективність, зміна часового плану, використання обставинних сполучників, прийменників з часовими значеннями.

При описі в основі розташування матеріалу лежить просторовий принцип: у ньому подається опис місця дії, умови, розташування, ознаки та властивості предметів. Характерними рисами тексту-опису є конкретність, пред­метність, об'єктивність, точність, часова послідовність пе­редається співвідношенням видо-часових значень дієслів-присудків.

При міркуванні логічно послідовні судження, виснов­ки розкривають внутрішній зв'язок явищ через причин-но-наслідкові зв'язки. Його змістом є дослідження пред­метів чи явищ, доведення певних положень, виклад аргу­ментів і висновків. Використовуються модальні слова: в цілому, таким чином, отже, нарешті, по-перше, по-друге; сполучники підрядності: оскільки, тому що, якщо — то та інші.

Категорія когезії тісно пов'язана з категорією контину­уму, доповнює та зумовлює її. Термін «континуум» (з ла­тини сопtіпиит — безперервне, суцільне) означає неперервність, нерозривність явищ, нерозчленований потік руху в часі та просторі. Текстовий континуум — це безперер­вне утворення інформації у часі та просторі. Структура ча­сових відношень, співвідношення з реальним світом мо­жуть бути встановлені лише на рівні тексту, тобто кате­горія континууму має розглядатися як текстова категорія, особливості якої не можна виявити на рівні речення.

Часові і просторові вказівки орієнтують текст службо­вих документів на конкретно-історичний час і конкретно-соціальний простір.

У всіх текстових формах службового документа конти­нуум ґрунтується на реальній послідовності подій, які вже відбулися, відбуваються чи відбудуться у найближчий час. Причому послідовність розгортання подій, явищ у часі та просторі відбувається не однаково у різних видах текстів. Цьому сприяють мовні засоби, які долучаються до передавання часових відношень і об'єднуються функціо­нальною та семантичною спільністю.

Таким чином, континуум — це категорія, яка забезпе­чує конкретність та реалістичність викладу в текстах службових документів і визначає міру інформативності тексту. Ця категорія чітко визначається автором. Вичерп­на інформація стосовно назви організації — автора доку­мента та адресата, довідкових даних про них, часу здійс­нення зафіксованих у ньому вчинків, подій, фактів, явищ, а також складання, підписання, затвердження документа наявна у відповідних реквізитах. Послідовний зв'язок подій у часовому і просторовому відношеннях сприяє кра­щому сприйняттю змістово-фактуальної інформації адре­сантом.

У межах континууму виділяють такі прийоми викладу: ретроспекцію (повернення до минулого) і проспекцію (знання подальших подій, передбачення).

 

 

Питання для самоперевірки:

 

1. Дайте визначення поняття «категорії тексту».

2. У чому складність визначення кількості, типології,
ієрархії категорій тексту?

3. Як поділяються категорії тексту?

4. Поясніть різницю понять «імпліцитні зв'язки» та «експліцитні зв'язки».