Науковий та офіційно-діловий стилі у професійному спілкуванні.

Науковий стиль

Виникнення наукового стилю пов’язане з еволюцією різних областей наукових знань, різноманітних сфер діяльності людини. Спершу стиль наукового викладу був близький до стилю художньої розповіді. Так наукові праці Піфагора, Платона і Лукреція мали особливе емоційне сприйняття явищ. У Олександрійський період НС відділився від ХС, тоді, коли у грецькій мові почала створюватися наукова термінологія. Потім вона поповнилася за рахунок латини, що стала інтернаціональною науковою мовою європейського середньовіччя. У Росії наукова мова і стиль почали складатися у перші десятиліття XVІІ ст., коли почали створювати російську наукову термінологію. У ІІ пол. XVІІІ ст. завдяки Ломоносову і його вченим формування НС зробило крок вперед, але він сформувався у ІІ пол. XІX ст. (в Україні - Шевченко, Грабовський, Леся Українка, І.Франко.)

НС має ряд загальних рис, тобто говорять про специфіку стилю в цілому. Разом з цим цілком природно, що тексти з фізики, математики відрізняються від текстів з філології, історії, філософії - характером викладу.

Стиль наукових робіт визначається їх змістом і метою наукового повідомлення - точно і повно пояснити факти, показати причинно - наукові зв’язки між явищами тощо. Функція пізнавально - інформативна, доповнена функцією доказовості. На лексичному рівні: провідна ознака - термінологічність, тобто наявність термінологічної лексики і фразеології (баланс, ембарго, аналіз). Основний компонент - загальновживана лексика. Її риса - однозначність. Загальновживані слова набувають узагальненого значення. (Автор має на увазі не конкретний предмет, а клас предметів чи явищ).

Широко представлена літературно - книжна лексика, професіоналізми, абстрактна лексика (наука оперує поняттями. а не образами). На граматичному рівні (морфологічному) характерною особливістю є узагальнене, позачасове використання дієслівної категорії часу. Дієслово позначає дію і стан як постійні ознаки предметів. Час представлений теперішнім постійної дії, або абстрактним теперішнім або абстрактнім майбутнім. Іменники, які в загальновживаній мові не мають множини, набувають такого значення в НТ: широти, води, олії. Особливість – відсутність особового займенника Я. Займенникові слова даний, відомий, відповідний забезпечують логічність викладу думки. І такі: наприклад, крім, тобто, за винятком та ін.

На синтаксичному рівні: великі за обсягом складної будови речення. Оскільки мають форму іменників, то переважає іменний характер висловлення.

На структурному рівні науковий виклад містить у собі певним чином оформлені аргументи для обґрунтування положень, тверджень, висунутих автором. Це не лише словесно оформлені автором власні міркування і спостереження, але й різні формули, рівняння, таблиці, цитати, ілюстрації, висновки. Композиційна особливість - документація тверджень.