Категорії зв'язності та цілісності.

Однією з найважливіших категорій тексту є зв'язність, яка зумовлює розвиток теми та забезпечує цілісність, ін­теграцію тексту. Вона виявляється у процесі структурування тексту, поєднання його частин та елементів. Через зміст конкретних речень усвідомлюються взаємозв'язки між частинами тексту, стає зрозумілим глобальний смисл тексту, головна ідея речення чи складного синтаксичного цілого.

Це категорія семантико-граматичного, смислово-структурного аспектів тексту, показниками якої вважаються повтори, синоніми, пароніми, однотемні й дейктичні слова тощо. Зв'язність встановлюється на основі не менше як двох послідовних речень. За дослідженнями психологів, зв'язність визна­чається, як правило, на 3—5, але не більше 7 послідовних реченнях, що зумовлено верхньою межею обсягу опера­тивної пам'яті людини.

Вивчення текстової зв'язності набуло актуальності у лінгвістиці тексту наприкінці 60-х років XX ст. Приклад­ні дослідження були орієнтовані на аналіз формальних способів зв'язності — семантично близьких слів і фраз, які формують текст. Прикладний аспект зв'язності є важ­ливим для автоматичного реферування, комп'ютерного створення та інтерпретації тексту.

Зв'язність мовних одиниць різних рівнів забезпечує пе­редавання семантичної інформації у тексті. Однак семан­тика тексту відмінна від семантичної сукупності речень, що його становлять. Додаткова інформація тексту пере­дається за допомогою внутрішньотекстових (міжфразових) зв'язків. Таким чином, семантика тексту формується двома взаємопов'язаними факторами: семантикою речень тексту та внутрішньотекстовими зв'язками.

Виділяють такі чинники зв'язності тексту: логіку ви­кладу, особливу організацію мовних засобів, комунікатив­ну спрямованість — відповідність мотивів до мети та умов тексту, смисловий план тексту. Зв'язність реалізується спеціалізованими різнорівневими мовними одиницями. У текстах службових документів використовують сегментні засоби вираження зв'язності: 1) лексичні (повтори, однокореневі слова, однотемні слова); 2) граматичні (сполучни­ки, сполучникові слова, особові та вказівні займенники, узгодження часу і стану, ступені порівняння, вставні сло­ва та речення); 3) синтаксичні (порядок слів, порядок поєд­нання частин, фрагментів). Ці мовні засоби забезпечують вираження експліцитних зв'язків у тексті.

Текст характеризується не лише експліцитним, вира­женим за допомогою мовних засобів (лексичних, морфо­логічних, синтаксичних), а й імпліцитним (без спеціаль­ного мовного вираження) зв'язками.

Використовують три основні види імпліцитності тексту:

· граматична імпліцитність — в одному чи кількох реченнях тексту пропущені певні члени;

· семантична імпліцитність — у тексті відсутні одне чи більше речень, частини речень, які експліцитно містять інформацію, властиву певному тексту;

· поєднання граматичної і семантичної імпліцит­ності.

Імпліцитні зв'язки обмежено використовуються у текс­тах службових документів, оскільки можуть порушувати точність, ясність, повноту викладу управлінської інфор­мації. З іншого боку, для того, щоб текст управлінського документа і кожне його речення були інформаційно міст­кими, слід уникати невиправданих повторів і слів, які не мають у даному контексті конкретного смислового наван­таження. Імпліцитні зв'язки переважають у суто формалі­зованих текстах, у яких зміст передається спрощеними конструкціями, ключовими словами.

Категорія цілісності (завершеності) є однією з провід­них ознак тексту, яка відрізняє його від нетексту (набору послідовно написаних граматично правильних та усвідом­лених речень), являє собою відносну закритість тексту, що забезпечується інтеграцією всіх його структурно-зміс­тових та смислових рівнів і сприймається читачем як єд­ність. Цілісність тексту часто пов'язують чи ототожнюють із завершеністю тексту. Цілісність властива тільки завер­шеному тексту, але не його частинам. Так само і завер­шеність стосується цілого тексту, а не його фрагментів.

Цілісність тексту — це відповідність змісту тексту його формі в обсязі, визначеному автором тексту та його адресатом, технічним укладачем (проміжним споживачем) для виконання визначених ними комунікативних цілей.

Отже, цілісність тексту службового документа виявляєть­ся у процесі створення його композиційної форми і забезпе­чується такими засобами: особою, часом, способом, моделлю та типом речення за цілеустановкою, порядком слів.

Цілісність розуміється як єдність змістової (теми, ідеї, мети), комунікативної (мети, намірів мовного спілкування), структурно-граматичної цілісностей.

Змістова цілісність тексту виявляється у єдності теми та забезпечується лексичним рівнем мови. Носієм теми є складне синтаксичне ціле, в якому тема поступово розгор­тається. Відбувається рух тексту від відомого до нового. Кожне нове речення логічно продовжує попереднє (або складне синтаксичне ціле). У результаті виникає тема-рематичний ланцюжок, який визначає характер і межі складного синтаксичного цілого. Лексичні повтори, вживання ключових слів, мовних кліше, їх співвіднесеність з одним тим самим предметом дійсності — все це забезпечує єдність теми шляхом логіко-фактологічних ланцюжків.

Зв'язність та цілісність взаємозумовлені: цільність передбачає смислову єдність тексту, що забезпечується логі­ко смисловими та структурними засобами зв'язності.

 

5.3. Категорія дискретності.

У науковій літературі термін «дискретність» (з латини discretus — розділений, перерваний) розглядають не тіль­ки як текстову, але й як дискурсивну категорію, яка вира­жає роздільність процесів створення, сприйняття та чле­нування текстової форми організації комунікативної си­туації. Членування, яке традиційно розглядають як тек­стову категорію, ототожнюють із дискретністю.

Системність і структурованість тексту передбачають можливості його формального (архітектонічного) та зміс­тового (композиційного) членування на частини, розділи, абзаци, що містять свої локальні теми, і тому мають певну формальну і змістову самостійність. Така автосемантія текстового відрізка має відносний характер, тому що по­требує обов'язкової опори на цілий текст.

Отже, категорія членування нерозривно пов'язана з категорією зв'язності.

Членування тексту службового документа дає можли­вість оперувати окремими текстовими фрагментами різної довжини як відносно автосемантичними одиницями. Ав­тосемантія може виражатися різними засобами: графічни­ми (використання нумерації, дужок, лапок, великої літе­ри у назвах суб'єктів дії та назвах документів), гра­матичними (відокремлення різних форм вставних кон­струкцій у простому реченні, безсполучниковий зв'язок у складному реченні), лексичними (повтор слів, однокореневих слів у вузькому контексті), композиційними (рубри­кація тексту — його поділ на абзаци). Однак аналіз цілого тексту засвідчує, що у міру його розгортання рівень автосемантії значно знижується і в кінці тексту дорівнює нулю - всі автосемантичні фрагменти інтегруються і зв'я­зуються в одне когерентне ціле.

Слід підкреслити, що у текстах службових документів складне синтаксичне ціле, або надфразова єдність, як структурний компонент членування співвідноситься з абзацом. У таких текстах головним принципом членування є логічна організація тексту. У межах кожної частини текст членується на абзаци — частини, що виокремлюють­ся відступами вправо на початку першого рядка. Таке чле­нування робить зрозумілою композиційно-синтаксичну структуру тексту. Відсутність абзаців ускладнює сприй­няття тексту.

Великий за обсягом текст поділяється на пункти, під­пункти тощо. Кожен з елементів має тематичну цілісність і завершеність. Виділення частин відбувається за принци­пом логічної організації мовлення.