Класифікація текстів у документній лінгвістиці.

У документній лінгвістиці, враховуючи ступінь уніфікації текстів документів, розрізняють такі види текстів: зв’язний (суцільний) текст, трафарет, таблицю, анкету.

Зв’язний (суцільний) текст – це текст, зміст якого постійно повторюється у низці документів, що унеможливлює виділення в ньому постійної та змінної інформації. Таким видом тексту послуговуються при складанні організаційних і розпорядчих документів, листів тощо.

Трафарет (текст-трафарет, трафаретний текст) – текст. В якому постійну частину виготовляють друкарським способом або за допомогою ПК, а змінну, що залежить від конкретної ситуації, вписують від руки чи вдруковують. Трафаретні тексти з постійними та змінними частинами називають бланками. Трафаретними бувають договори, службові листи.

Таблиця – спосіб просторової організації уніфікованого тексту, який містить інформацію про кілька об’єктів за групою ознак. По горизонталі розміщують найменування показників (постійна інформація), а по вертикалі – конкретні дані (змінна інформація).У табличній формі можуть бути подані такі види документів: штатний розклад, структура штатів, кадрові накази тощо.

Анкета – це спосіб просторової організації тексту, в якому постійна інформація викладена у формі переліку питань, які передбачають визначений набір відповідей, наприклад, особовий листок з обліку кадрів, звіти.

 

Питання для самоконтролю:

1. Назвати особливості тексту як об’єкту лінгвістичного дослідження.

2. Дати базове визначення тексту документа у документ ній лінгвістиці.

3. Поняття «дискурс».

4. У чому полягає різниця між текстом та дискурсом?

5. За якими критеріями диференціюють тексти службових документів?

 

 

Лекція 3. Методи лінгвістичного дослідження тексту документа

3.1. Описовий метод.

3.2. Структурний метод.

3.3. Математичні та комп’ютерні методи і прийоми аналізу тексту.

 

Описовий метод.

Провідною проблемою документної лінгвістики є проблема методології, тобто методів дослідження тексту.

Метод (від грец. Methodos – шлях дослідження, пізнання) – система правил і прийомів підходу до вивчення явищ і закономірностей природи, суспільства і мислення; шлях, спосіб досягнення певних результатів у пізнанні та практиці, тобто спосіб організації теоретичного і практичного освоєння дійсності.

Термін «метод» використовують у загальнонауковому, філософському значенні як спосіб пізнання і тлумачення будь-якого явища та у спеціально-науковому – як спосіб дослідження й опису об’єкта у певній галузі науки. Прийоми роботи з об’єктом у межах певного методу називається методикою. Прийоми можуть бути загальними (дедукція, індукція, гіпотеза, аналіз, синтез) та частковими.

Описовий метод – система дослідницьких прийомів, які використовуються для характеристики явищ мови на певному етапі її розвитку.

В описовому методі розрізняють такі послідовні етапи: виділення одиниць аналізу (слова і речення); їх членування (вторинна сегментація: поділ речення на словосполучення; словосполучення на словоформи тощо); класифікація та інтерпретація виділених одиниць. Описовий метод використовує прийоми зовнішньої та внутрішньої інтерпретації.

Серед прийомів зовнішньої інтерпретації використовують логіко-психологічної та міжрівневої інтерпретацій. Логіко-психологічні прийоми застосовують у дослідженні зв’язку змісту мовних одиниць і категорій з одиницями мислення (співвіднесеність речення і судження, глибинна семантична структура речення та ін.). Суть прийомів міжрівневої інтерпретації полягає у тому, що одиниці одного рівня використовують як засіб лінгвістичного аналізу одиниці іншого рівня.

Прийоми внутрішньої інтерпретації – це різні способи вивчення мовних явищ на основі їх системних парадигматичних і синтагматичних зв’язків. Оскільки одиниці мови мають власну будову, то її вивчення передбачає власну, або внутрішню, інтерпретацію.