Див. також: Ландшафт антропогенний. 5 страницаСТАЛІ УГРУПОВАННЯ — спільноти, які зберігають видовий склад, структуру і функціональні особливості завдяки саморегуляції або постійному впливу регулюючого фактора. СТАН НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА - хімічні, фізичні та інші фактори і характеристики природних компонентів навколишнього природного середовища, природних комплексів і об'єктів, а також процеси їх змін у результаті природних і антропогенних причин. СТАНДАРТ [від англ. standard - норма, зразок, мірило] - в широкому сенсі слова - зразок, еталон, модель, що приймаються за вихідні для зіставлення з ними інших подібних об'єктів. Зазвичай під С. розуміють нормативно-технічний документ. С. поділяються на державні (ДОСТ), галузеві (ГСТ), республіканські (РСТ) і С. підприємств (СТП). Останнім часом Міжнародною організацією зі стандартизації (ISO або ISO) активно розробляються міжнародні С (СТ ІСО). СТАНДАРТ ЕКОЛОГІЧНИЙ - кількісний або якісний показник природних об'єктів, що має юридичну значущість. С.Е. - Один з інструментів правового регулювання державою якості навколишнього середовища; відповідно до нього встановлюється правовий режим використання окремих природних ресурсів, екологічні правила діяльності в сферах, не пов'язаних з використанням природних ресурсів. С.Е. володіє всіма рисами правових актів і входить в систему права, представляючи другий етап в розробці законодавчих заходів в боротьбі із забрудненням навколишнього середовища (на першому - законодавчо формуються якісні параметри природного середовища). СТАЦІОНАРНИЙ ПУНКТ СПОСТЕРЕЖЕНЬ ЗА СТАНОМ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА, її забруднення - комплекс, що включає в себе земельну ділянку або частину акваторії зі встановленими на них приладами та обладнанням, призначеними для визначення характеристик навколишнього природного середовища, його забруднення. СТАЦІОНАРНИЙ СТАН ЕКОСИСТЕМИ [від лат. stationarius - нерухомий] - стан відкритої екосистеми, при якому її видова різноманітність та основні функції залишаються стабільними завдяки врівноваженості зовнішніх і внутрішніх факторів впливу. Оскільки повної сталості параметрів екосистеми ніколи не спостерігається, правильно говорити про квазістаціонарний (уявний стаціонарний, майже стаціонарний) стан екосистеми. Див. також Екологічна рівновага. СТАЦІЯ - сукупність умов існування популяції певного типу. СТЕНОБІОНТИ – організми, здатні існувати у точно визначених умовах середовища: стенотерми – при незначних коливаннях температури (форель, корали); стеногаліни – при незначних змінах солоності води; стенофаги – пристосовані до вживання їжі певного виду (клест, змії-яйцеїди); стенотопи – організми, що живуть у певній місцевості; стенооксибіонти – здатні жити у воді з вмістом кисню не нижче 7-11 см3/л (форель, личинки подьонок), служать індикаторами рівня кисню у воді; 2) організми, які можуть існувати лише у дуже вузьких умовах середовища, при дуже незначному коливанні температури, солоності, вологості, кислотності тощо. Напр., форель може жити лише у водоймах з холодною і багатою на кисень водою; головоногі молюски та корали не витримують значних коливань солоності води. С.о. можна використовувати як індикатори відповідних екологічних умов. СТЕНООКСИБІОНТИ – організми, не здатні витримувати низький вміст кисню у воді (форель, личинки подьонок) при значенні його нижче 7-11 см3/л. Унаслідок цього С. служать біоіндикаторами вмісту кисню у воді. СТІЙКИЙ РОЗВИТОК – (від англ. постійно підтримуваний розвиток), такий розвиток суспільства, при якому поліпшуються умови життя людини, а вплив на довкілля залишається у межах господарської ємкості біосфери, при цьому не руйнується природна основа функціонування людства. СТІЙКІСТЬ ВИДУ – мінливість кількості особин виду протягом декількох років, яка не призводить до зміни ролі виду в фітоценозі. С.В. визначається індексом стійкості: ІС = 100 – середньобагаторічна амплітуда зміни чисельності особин (у %). СТІЙКІСТЬ ЕКОЛОГІЧНА — внутрішня властивість екологічної системи протистояти змінам, зберігати свою структуру і функціональні особливості під впливом зовнішніх факторів. СТІЙКІСТЬ ЕКОСИСТЕМИ – її здатність до відповіді, пропорційній величині впливу. Нестійкою вважається екосистема, яка реагує на відносно слабкий зовнішній вплив невідповідно значною реакцією. СТІЙКІСТЬ ОРГАНІЗМІВ (адаптаційні властивості) — здатність організмів протистояти несприятливому впливу умов зовнішнього середовища за рахунок мобілізації внутрішніх резервів (гормональної, ферментативної та нервової регуляції) і відповідної поведінки, у тому числі перехід у стадію анабіозу. С.о. залежить від складності їх біологічної структури. Відомо, що багато бактерій, найпростішіх (коловертки), ракоподібних (дафнії), деякі риби (карась), земноводних (тритони, жаби) здатні без шкоди для свого організму витримувати замерзання. Є риби (протоптерус), здатні кілька років знаходитись у збудованій ними капсулі, очікуючи дощ у пустелі. СТІК —1) стікання, переміщення вільної води по земній поверхні або в ґрунтовій товщі. Розрізняють С. поверхневий, внутрішньогрунтовий, дренажний, підземний. Величина С. впливає на водність джерел, річок і континентальних водойм. У районах впадіння рік у моря й океани С. річок змінює солоність вод. За рахунок С. рік внутрішні моря (Чорне, Азовське та ін.) сильно опріснюються. Недостатній С. при значному випаровуванні води може призвести до засолення водойм (Сиваш, Мертве море). 2) процес стікання дощових і талих вод у водойми та пониження рельєфу, що відбувається як на земній поверхні (поверхневий С.), так і в товщі земної кори (підземний С.). С. - складена ланка кругообігу води на Землі. При розрахунках визначається величина С., що показує кількість води, яка стікає з водозбору за певний інтервал часу; в понятті поверхневий С. розрізняють русловий (потік води по русловій мережі водозбору) і схиловий (стікання води поза русел водотоків) С. Під внутрішньорічним С. виділяють фази: повінь, паводки, межень. С., рівномірний протягом року, називають зарегульованим. Сукупний обсяг стічних вод рік у Світовий океан становить 42 тис. км куб. за рік. СТІК ЗАБРУДНЕНИЙ - стічні води, які містять домішки в кількості, що перевищують ГДК (гранично допустиму концентрацію). Розрізняють стоки промислові, сільськогосподарські, комунально-побутові. СТІЧНА ВОДА - вода, що утворюється в результаті господарської діяльності людини (побутові стічні води) та абонентів після використання води з усіх джерел водопостачання (питного, технічного, гарячого водопостачання, пара від теплопостачальних організацій. С.в. скидається в установленому порядку у водні об'єкти після її використання або надійшла з забрудненої території. СТРАТЕГІЯ ЕКОЛОГІЧНА - загальний план дій, розрахованих на реальні можливості і терміни їх досягнення, в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів. У залежності від рівня реалізації розрізняють глобальну, національну, територіальну і локальну С. е. СТРАТЕГІЯ (життя) ПОПУЛЯЦІЙ [гр. strategia від stratos - військо і ago - веду] - сукупність пристосувань, способів виживання та підтримки стабільності популяцій рослин і тварин в екосистемах. За однією з класифікацій С.Ж.П. рослин, запропонованої Л.Г. Раменським (1938), розрізняють віоленти, патієнти і експлеренти. СТРАТИФІКАЦІЯ – розділення на шари (у водоймах), яруси (ярусність фітоценозів), ієрархічні групи. У водоймах С. виникає при зміні температури, солоності, внаслідок чого утворюється стійкий шар води, який відрізняється за своїми фізичними і хімічними характеристиками від інших навколишніх вод. У лісах, особливо тропічних, вертикальна складова поділяється на окремі яруси, які мають особливості освітлення, що визначає певні умови для існування окремих видів. У деяких комах (бджоли, терміти), стадних (антилопи, мавпи та ін.) і хижих (леви, гієни) тварин спостерігається складна ієрархічна структура міжособинних стосунків, яка розділяє (стратифікує) всіх членів угрупування на лідерів (вожаків) і підпорядкованих ним особин. СТРУКТУРА [лат. structura] – взаємне розміщення і зв'язок складових частин чого-небудь. СТРУКТУРА БІОСФЕРИ – визначені академіком В.І.Вернадським складові частини біосфери, які є різнорідними та геологічно невипадковими: жива речовина; біогенна речовина; косна речовина; біокосна речовина; радіоактивна речовина; речовина розсіяних атомів; речовина космічного походження. Жива речовина – сукупність усіх живих організмів, виражена через масу, енергію та хімічний склад. Термін введений Вернадським. Біогенна речовина (вугілля, нафта, вапняки, торф, сланці тощо) – органічні та органо-мінеральні речовини, створені живими організмами протягом геологічної історії Землі, які є джерелом потужної енергії. Косна речовина – субстрат або середовище помешкання живих організмів, утворені процесами, в яких жива речовина не приймала участь. Біокосна речовина утворена в результаті синтезу живої та неживої (косної) речовини (кора вивітрювання грунту, мули, природні води, осадкові породи тощо). Співвідношення живого та косного у біокосній речовині варіює. Наприклад, грунт в середньому складається з 93% косних та 7% органічних речовин. Жива речовина – основа біосфери, хоча складає незначну її частину (0,01% від маси всієї біосфери). Жива речовина хімічно та геологічно є активною. За визначенням В.І.Вернадського, жива речовина – сукупність існуючих (або тих, що існували у певний відрізок часу) живих організмів, яка є потужнім геологічним фактором. Див. також ФУНКЦІЇ ЖИВОЇ РЕЧОВИНИ. СТРУКТУРА БІОЦЕНОЗІВ – це елементарний склад біоценозів: видовий склад, у т.ч. наявність ценотипів, популяцій; розміщення особин, у т.ч. наявність парцел; мікроценозів, шарів, ярусів, біогоризонтів; загальний розподіл біомаси; характерні риси біоценотичного середовища. СТРУКТУРА БІОЦЕНОЗУ ЕКОЛОГІЧНА – співвідношення екологічних груп організмів, які виконують у спільноті у кожній екологічній ніші певні функції. Кожний біоценоз складається з певних екологічних груп організмів, наприклад, у посушливих аридних умовах домінують склерофіти та сукуленти, на зволожених територіях – гігрофіти. Екологічну структуру біоценозу відображає також співвідношення груп організмів із схожим типом живлення. Наприклад, у лісах переважають сапрофаги, у степах – фітофаги, у глибинах світового океану – хижаки та детритофаги. СТРУКТУРА ЕКОСИСТЕМИ – природне функціонально-морфологічне розділення екосистеми на підсистеми і блоки. До числа структурних елементів входять популяції, консорції, синузії, яруси рослинності, тобто окремі структури біоценозу й біогеоценозу. СТРУКТУРА ЗООЦЕНОЗУ ТРОФІЧНА - співвідношення різних трофічних рівнів. СТРУКТУРА ЗООЦЕНОЗУ ФУНКЦІОНАЛЬНА - співвідношення різних функціональних груп (наприклад, запилювачів, фітофагів, сапрофагів); відображає екологічну роль організмів у структурі зооценозу в екосистемах, рід їхніх спеціалізацій. СТРУКТУРА ЛАНДШАФТУ [від лат. structura - будова, розташування, порядок] - сукупність стійких зв'язків ландшафту, що забезпечують його цілісність і тотожність самому собі. Уявлення про С.Л. включає три аспекти: взаємне розташування складових частин, внутрішні системоутворюючі зв'язки і впорядкованість зміни його станів у часі. Морфологічна С.Л. представляє собою виділення всередині ландшафту простіших геосистем або природних територіальних комплексів: фацій, урочищ, місцевостей. СТРУКТУРА ПРОСТОРОВА – горизонтальне та вертикальне розчленування фітоценозу на окремі елементи, кожний з яких відіграє свою роль у накопиченні і перетворенні речовини та енергії. За вертикаллю рослинна спільнота поділяється на яруси, у горизонтальному напрямку – на мікрогрупи: консорції, синузії, парцели (див. КОНСОРЦІЯ, СИНУЗІЯ, ПАРЦЕЛА). СТРУКТУРА ФІТОЦЕНОЗУ ВИДОВА – важливий параметр екологічного стану фітоценозу, що визначається за двома головними показниками: видовий склад (кількість видів) та чисельність популяції (кількісне співвідношення особин). СТУПІНЬ ДЕГРАДАЦІЇ ГРУНТІВ - інтервал значень показника деградації ґрунту, при якому спостерігається зниження продуктивності ґрунту у встановлених межах. Для порівняння різних видів деградації С.Д.Г. може бути приведений за бальною шкалою. СТУПІНЬ ЗАБРУДНЕННЯ ГРУНТУ - відношення змісту забруднюючої речовини в ґрунті до його ГДК. СТУПІНЬ ПОРУШЕННЯ ГРУНТУ (території) - ступінь зміни процесів функціонування та складу компонентів ландшафту в результаті зовнішнього (в т. ч. антропогенного) впливу. З позицій антропоцентризму можна умовно виділити п'ять С.П.Г. (Зон): 1) відносного екологічного благополуччя (стан природних комплексів забезпечує традиційні форми господарської діяльності без шкоди для здоров'я населення), 2) екологічного ризику (спостерігається достовірна зміна властивостей природних комплексів, що приводить до негативних для природи і людини наслідків), 3) екологічної кризи (зміна властивостей природних комплексів становить загрозу для ведення господарської діяльності та здоров'я людини); 4) екологічного лиха (негативні зміни природних комплексів призводять до порушення традиційної технології господарської діяльності, до суттєвого підвищення захворюваності людини; для усунення шкоди потрібна серйозна система заходів); 5) екологічної катастрофи (негативні зміни природних комплексів призводять до неможливості ведення традиційної господарської діяльності та проживання людини). СУБАКВАЛЬНИЙ РЕЛЬЄФ - підводний рельєф (дна моря, океану, озера, річки). СУБДОМІНАНТИ [від лат. sub - під і dominantis - панівний] - другий за чисельністю вид після найчисленнішого (домінуючого) в спільноті. В багатоярусному співтоваристві С. - домінуючі в другорядних шарах види. Див. також Домінанти, Індекс домінування. СУБКЛІМАКС АНТРОПОГЕННИЙ, дисклімакс – стабільна спільнота (екосистема), яке не є кліматичним або едафічним клімаксом для даної місцевості. С.А. підтримується людиною або тваринами. СУБЛІТОРАЛЬ – область поступового зниження суші до глибини приблизно 200 метрів. СУБСТРАТ – опорний екологічний компонент, а в ряді випадків одночасно поживне середовище для рослин, мікроорганізмів. Наприклад, грунт, дерево, каміння, до яких прикріплені і на яких розвиваються рослинні організми. За субстратом, на якому мешкають організми, виділяють літофіли (кам’янисті поверхні), псамофіли (пісок) та інші. СУКУЛЕНТИ – соковиті рослини, що мешкають у посушливих районах і витримують несприятливі умови за рахунок накопичення запасів вологи у стеблах (кактуси, молочаї) або в листках (алое, агави). СУКЦЕСІЙНИЙ РЯД - послідовні стадії, через які проходять біоценози в даному районі, досягаючи відносного клімаксового стану, зумовленого ґрунтовими, кліматичними та іншими умовами. Див. Клімакс. СУКЦЕСІЯ ЕКОЛОГІЧНА [від лат. succеssio - спадкоємність, успадкування] - послідовна здебільшого незворотна (рідко циклічна) зміна одного біо(гео)ценозу іншим, котрі змінюються на тій самій території в результаті впливу внутрішніх (С. автогенна, або аутогенна) та / або зовнішніх (С. алогенна) чинників. При цьому змінюється їхній видовий склад, різноманітність різних груп організмів, трофічна структура, продуктивність та інші показники. Нині С. спостерігається в результаті складної взаємодії природних и антропогенних факторів. В оптимальних умовах будь-яка С. закінчується виникненням клімаксових або вузлових спільнот, які повільно розвиваються. Вчення про сукцесію розробили американські ботаніки Г.Коулес та Ф. Клеменс: зміни у часі – природна властивість спільнот. Основною причиною зміни фітоценозів Клеменс вважав зміну окремих кліматичних факторів або їх комплексу, а реакція екосистем у вигляді послідовного ряду спільнот уявляє собою адаптивну відповідь на екосистемному рівні. Сукцесія, за Клеменсом, завершується формуванням спільноти, найбільш адаптованої по відношенню до комплексу кліматичних умов – клімаксотрансформація. Сучасна концепція екологічних сукцесій розходиться з твердженням про виключне значення клімату в якості провідного фактора С. Зміни спільноти можуть відбуватися під впливом інших факторів: зміни рельєфу, грунту, гідрологічного режиму тощо. У сучасній екології розрізняють С. екзогенетичні та С. ендогенетичні. Екзогенетичні С. спричинені дією зовнішніх абіотичних факторів або впливом людської діяльності на біоценози: меліоративне осушення боліт, забруднення водойм, надмірне випасання худоби тощо. Ендогенетичні С. спричинені зміною структури та системи зв’язків в існуючих спільнотах. Ці категорії сукцесій взаємопов’язані та можуть переходити одна в другу (академік В.М.Сукачьов). За загальним характером розрізняють первинну С. (починається на субстраті, де відсутні живі організми: вулканічних туфових і лавових полях, сипучих пісках, скалах, каміннях) і вторинну С., що утворюється на місці раніше добре сформованих біогеоценозів після їх руйнування (у результаті пожежі - пірогенні С., вирубки лісу, посухи, ерозії, вулканічного виверження і т.д. Наприклад, на згарищі поселяються світлолюбні рослини, під їхнім пологом – тіневитривалі види; поява рослинності поліпшує стан грунту, на якому згодом поселяються нові види, витісняючи перших поселенців). При первинній С. велика роль перших поселенців: бактерій, лишайників, водоростей. Змінюючи материнську породу, ці організми руйнують її та сприяють ґрунтоутворенню. Поступове накопичення відмерлих організмів та ерозія гірської породи у результаті вивітрювання формують шар грунту для заселення мохами. Мохи під час росту та розвитку продовжують процес утворення грунту. У результаті первинної С. формується примітивна спільнота, здатна існувати у несприятливих умовах, яка забезпечує все більшу різноманітність організмів. У залежності від якостей грунту вторинна С. може відбуватися швидко або повільно, поки не утвориться клімаксові спільнота. Швидкість змін вторинної С. є більшою, ніж при первинній. Приклад тривалості основних стадій вторинної С. у помірному кліматі: 1) стадія трав’янистої рослинності (близько 10 років); 2) стадія кущів (10-25 років); 3) стадія листвяних дерев (25-100 років); 4) стадія хвойних дерев (більше 100 років). Основними типовими сукцесійними змінами є: - види рослин і тварин у процесі С. безперервно змінюються; - сукцесійні зміни завжди супроводжуються підвищенням видової різноманітності організмів; - відбувається збільшення біомаси органічної речовини; - зниження чистої продукції спільноти та підвищення її дихання, що є найважливішим явищем С. СУКЦЕСІЯ АНТРОПОГЕННА – сукцесія, викликана господарською діяльністю людини, її прямим або непрямим впливом на екосистему (вирубка лісу, меліорація тощо). СУКЦЕСІЯ ЛАНДШАФТУ - послідовна зміна станів ландшафту в напрямку до корінного або близькому до нього динамічному стані. Термін перенесений з геоботаніки в ландшафтну екологію К. Тролем і використовується при вивченні динаміки ландшафтів. СУМА ЕФЕКТИВНИХ ТЕМПЕРАТУР – 1) сума щоденних перевищень середньодобової температури середовища над її величиною, що відповідає нижньому порогу початку вегетації або певної фізіологічної фази розвитку організму. Поріг розвитку і сума ефективних температур для кожного виду свої. Вони залежать від історичної пристосованості виду до умов життя. Для личинок більшості комах температурою порогу розвитку є 0°С, для більшості рослин помірної зони температурним порогом початку вегетації є +5°С, для культурних рослин - +10°С, для теплолюбних рослин - +15°. Суму ефективних температур розраховують за формулою Х = (T - C)º t, де Х сума ефективних температур, T - температура навколишнього середовища, С - температура порога розвитку і t - кількість годин або днів з температурою, що перевищує поріг розвитку. С.Е.Т., яку треба набрати для завершення життєвого циклу, часто обмежує географічне поширення видів. Наприклад, північна межа деревної рослинності приблизно збігається з липневими ізотермами +10°...+12°С. Далі на північ вже не вистачає тепла для розвитку дерев, і зона лісів змінюється безлісими тундрами. Розрахунки ефективних температур необхідні для практики сільського та лісового господарств, при боротьбі з шкідниками, інтродукції нових видів тощо. Вони дають першу наближену основу для складання прогнозів. 2) характеристика теплового режиму за вегетаційний чи інший період, що дорівнює сумі середніх добових температур повітря за період, що розглядається вище умовної величини нижньої температурної межі вегетації рослин або проходження ними певної фенологічної фази (+5; +10; +15 о С для різних культур. СУМАРНЕ ВИПРОМІНЮВАННЯ – сукупність прямої сонячної радіації та розсіяної (дифузної) радіації, що надходить на горизонтальну поверхню. Пряма сонячна радіація - майже паралельні промені, що надходять безпосередньо від сонця та несуть найбільш енергетичне навантаження. Розсіяна радіація - промені розсіяні молекулами газів повітря, крапельками водяної пари, кришталиками льоду, частинками пилу, а також відбиті донизу від хмар. Пряме сонячне світло за якісним складом суттєво відрізняється від розсіяного, тому що водяна пара та молекули газів поглинають головним чином короткохвильові ультрафіолетові та синьо-фіолетові промені, крім того водяна пара інтенсивно поглинає інфрачервоні промені. Завдяки цьому відсоток найбільш корисних для фотосинтезу оранжево-червоних променів у розсіяному світлі вищий ніж у прямому сонячному. Співвідношення прямої та розсіяної сонячної радіації залежить від висоти сонцестояння, хмарності, вмісту газів та водяної пари у атмосфері. Висота сонцестояння у свою чергу залежить від часу доби, пори року, широти місцевості. У північних широтах завдяки низькому сонцестоянню, майже постійної хмарності та великої вологості повітря розсіяного світла більше - близько 70%, в той час як прямі промені складають близько 30% від усієї сонячної радіації. На Півдні співвідношення зворотне. Середньорічне сумарне випромінювання у полярних районах складає близько 80 ккал/см2, а у тропічних пустелях - більше 220 ккал/см2 у рік. Цей показник на океанах майже на усіх широтах менший, ніж на материках і розподіл його мало залежить від широти. Високо в горах завдяки коротшому шляху променів через атмосферу та більшій прозорості повітря сумарна інтенсивність випромінювання вища, ніж у низинах. СУМАРНИЙ ПОКАЗНИК ЗАБРУДНЕННЯ ГРУНТУ - характеристика забруднення ґрунту кількома забруднюючими речовинами (розроблена переважно відносно важких металів). С.П.З.Г. (Zc) оцінюється за формулою: zc = Skci - (n-1), де kci - коефіцієнт концентрації i-ї забруднюючої речовини, що рівний частному від ділення її концентрації в забруднених і фонових грунтах; n - число інгредієнтів, що визначаються. СУМІСНІСТЬ ЕКОЛОГІЧНА – здатність двох або кількох популяцій різних видів існувати в межах дуже близьких екологічних ніш. Чим більше популяції відрізняються за характером харчування, поширення тощо, тим менша конкуренція за ресурси і вони краще співіснують. СУФОЗІЯ [від лат. suffossio - підкопування, підривання] - вилуження та виніс дрібних мінеральних часток потоками ґрунтових вод, які фільтруються в товщі гірських порід. С. призводить до утворення підземних пустот і до наступного просідання всієї вище розміщеної осадкової товщі з формуванням на поверхні замкнених понижень (блюдець, воронок, западин). Т ТАКСОН – група окремих об'єктів, пов'язаних спільними властивостями та ознаками. Такими ознаками можуть бути: спільність походження, будови, складу, форми, структури та ін. При цьому кожний набір ознак і властивостей повинен бути достатнім для його виділення. Т. завжди характеризує конкретну сукупність. Таксономічні одиниці класифікуються в систематиці, починаючи з нижчих і закінчуючи вищими підрозділами будь-якої системи (форма, вид, рід, родина, ряд або порядок, клас, тип або відділ). ТВЕРДІ ПОБУТОВІ ВІДХОДИ (ТПВ) – фракція твердих відходів, яка утворюється в комунальному господарстві міст, а також у сільській місцевості. Особливо велика кількість П.С. утворюється в містах. Найбільша кількість ТПВ на одного жителя припадає в США - понад 700 кг на рік. Кількість ТПВ у країнах Європи приблизно в 2 рази є нижчою. У країнах Західної Європи ТПВ переробляють в основному на сміттєспалювальних заводах (ССЗ), що екологічно небезпечно, оскільки газоподібні викиди таких заводів забруднюють атмосферу. Крім того, в результаті спалювання ТПВ накопичується велика кількість золи. Більш перспективним є фракціонування ТПВ: в окремі контейнери збираються папір, пластик, органічні рештки, скло, метали, що полегшує переробку (це робиться в більшості розвинених країн). Значний успіх в забезпеченні рециклингу фракціонованого сміття досягнуто, наприклад, у Німеччині. Органічні залишки після компостування можуть служити сировиною для виробництва добрив і кормом для тварин (особливо риб). Автомобільні шини (а вони становлять значну частку у складі ТПВ) або спалюють на ТЕЦ, або відновлюють для повторного використання, або перетирають в крихту, яку використовують в якості наповнювача при виробництві пластиків. Складною проблемою ліквідації або утилізації ТПВ є пластики, з яких виробляються засоби упаковки, деталі побутової техніки, автомобілів, дизайну приміщень і т. д. Більшість нині існуючих пластиків не розкладається мікроорганізмами. При рециклингу їх використовують повторно для виробництва будівельних деталей, меблів та ін. Однак все більшого поширення набувають біодеградабельні пластики – пластмаси, які за короткий час (від декількох місяців до двох років) руйнуються мікроорганізмами. Такі пластмаси використовуються для виготовлення одноразового посуду і тари. Перший біодеградабельний пластик був створений в 1989 р. італійською хімічною компанією «Феррузі». Він зроблений з поліетиленової тканини, яка містить порожнечі, заповнені кукурудзяним крохмалем в кількості від 10 до 50%. Мікроорганізми руйнують пластик до диоксиду вуглецю і води протягом півроку. Подібні пластики, засновані на крохмалі, розроблені в Австрії і Великобританії. У ФРН отриманий пластик на основі масла овочів, він безпечний для навколишнього середовища. Вартість цього пластика не вище вартості полімерів, зроблених з нафти. Нові біодеградабельні пластики отримані також в США і Японії. Дещо простіше вирішується проблема реутилізації скла з ТПВ, оскільки його переробка економічно рентабельна. У Німеччині збирається велика частина використаного скла - близько 1 170 000 тон. Крім того, понад 100 тис. тон битого скла імпортується з інших країн і переплавляється разом з власною склотарою. Кількість ТПВ зменшується при багаторазовому використанні скляного посуду (хоча нерідко за це доводиться платити додатковою енергією на транспортні витрати). Щоб спонукати населення здавати пляшки, в більшості європейських країн підвищується їх заставна вартість, створюються додаткові приймальні пункти. Крім того, вживаються заходи для організації збору скла без заставної вартості в спеціальні бункери. У Нідерландах, наприклад, зараз є близько 11 тис. бункерів, по одному на 1,3 тис. жителів; 80% домогосподарок можуть користуватися бункерами, розташованими біля автобусних зупинок та автостоянок. Зменшує кількість ТПВ (і одночасно сприяє збереженню лісу) збір і переробка макулатури. ТЕПЛОВЕ ЗАБРУДЕННЯ - тип фізичного (частіше антропогенного) забруднення навколишнього середовища, що характеризується збільшенням температури вище природного рівня. Основні джерела теплового забруднення - викиди в атмосферу нагрітих відпрацьованих газів і повітря, скидання у водойми нагрітих стічних вод. ТЕПЛОВИЙ БАЛАНС земної поверхні - алгебраїчна сума потоків тепла, що надходять на земну поверхню і йдуть від неї. Виражається рівнянням: R + P + LE + B = 0, де R - радіаційний баланс земної поверхні; P - турбулентний потік тепла між земною поверхнею і атмосферою; LE - витрати тепла на випаровування; B - потік тепла від земної поверхні вглиб ґрунту або води і назад. Дані про Т.Б. відіграють велику роль у вивченні змін клімату, географічної зональності, термічного режиму організмів. ТЕПЛОВИЙ БАЛАНС ОРГАНІЗМУ - співвідношення між одержаною і відданою в зовнішнє середовище кількістю тепла за певний період часу. Всі рослини і велика частина тварин відносяться до ектотермних організмів. Ендотермні організми - птахи і ссавці. ТЕРАТОГЕН - речовина, яка при впливі на організм викликає виникнення каліцтв та інших аномалій розвитку. ТЕРИТОРІАЛЬНА КОМПЛЕКСНА СХЕМА охорони природи (ТЕРКСОП) - науково обґрунтований комплексний план охорони природи певної території (регіону, адміністративної області, міста). ТЕРКСОП включає нормування навантажень на середовище за всіма видами господарських заходів, виділення проблемних ареалів, встановлення обмежень, розташування підприємств для підтримання екологічного балансу, пропозиції щодо територіального комплексування господарських і захисних об’єктів. ТЕРИТОРІАЛЬНІСТЬ – властивість більшості тварин триматися певної території чи акваторії протягом життя й охороняти цей простір від проникнення інших особин того самого виду або інших видів. Т. характерна для багатьох хижих тварин (тигри, леви, гієни та ін), які полюють на цій площі. ТЕРИТОРІАЛЬНО-ВИРОБНИЧИЙ КОМПЛЕКС - економічно ефективна сукупність функціонально взаємозалежних спеціалізованих виробництв, які розвиваються. ТЕРИТОРІЯ ЕТАЛОННА - природний територіальний комплекс будь-якого рангу (фація, урочище, ландшафт), що має типові властивості, відповідні зазвичай нормальному (природному) стану (процесу), який приймається як стандарт для всіх представників того ж типу або для регіону і використовується як мірило або зразок при оцінці стану топологічно подібних територій та при моніторингу екологічному.
|
