Основні передумови виникнення та формування філософії Стародавньої Греції. Будь-яке значуще, аж надто суспільне, явище має для свого виникнення певну сукупність передумов, що викликали його до життя

Будь-яке значуще, аж надто суспільне, явище має для свого виникнення певну сукупність передумов, що викликали його до життя. Тим-то приступаючи до систематичного вивчення якогось предмета чи явища, ми повинні відповісти на такі питання: 3 якої причини? Де? Коли? Зрозуміло, що це стосується й філософії, адже вона виникла завдяки певним причинам, серед певного народу, в певний час. Якраз поєднання цих обставин і породило таку форму знання і тлумачення світу, як філософія. Тож для розуміння її витоків нам потрібно буде відповісти на зазначені вище запитання. Отже, до найбільш визначальних передумов можна віднести такі:

1. Соціально-економічні, тобто такі, що характеризуються відповідним рівнем розвитку продуктивних сил і соціальних відносин стародавнього суспільства. Внаслідок таких процесів відбувається остаточний розподіл праці на фізичну та розумову, до якої відноситься і праця (ремесло) філософа. Рівнобіжно з цим здійснювалися: а) централізація міст; б)розвиток торгівлі, в тому числі із сусідніми країнами, що сприяло запозиченню знань і досвіду. Все це забезпечувало для певної частини громадян можливість постановки питань і пошуку відповідей щодо сутності світу і людини.

2. Духовно-культурні: а)вироблена певним народом, а також запозичена в інших народів сукупність знань, відповідний рівень загальної культури, в тому числі культури діалогу, обміну думками; б)завершення формування писемності і на основі цього в)наявність розвинутої літератури (поезія, драма, трагедія), насиченої оповідями та сюжетами, дійовими особами яких є боги, природні стихії, герої тощо; г)порушені та розв’язанні художньо-образними та символічними засобами світоглядні (смисложиттєві) проблеми.

3. Зумовлене попередніми чинниками виділення кількісно незначної верстви людей, одна частина яких потребує відповідей на питання про те, „що є світ?” і „як правильно жити?”, а інша – робить пошуки відповідей на них своїм ремеслом, професією, що дістає назву „любов до мудрості”, або „філософія’”. Ці люди здебільшого не належали до політичної чи військової аристократії, а були від народження (або ставали) „аристократами духу”, тобто безкорисливими шукачами істини, мисливцями за істиною, мислителями.

4. Джерелами філософії були також наявні міфологічні оповіді та первісні релігійні вірування, в надрах яких уже порушувалися й розв’язувалися у відповідний спосіб зазначені питання щодо сутності світу і людини та смислу життя. Міфологічно-релігійні оповіді, сюжети й образи, а також події, учасником яких оповідач більшою чи меншою мірою себе відчував, мали попередньо стати предметом роздумів та логічного аналізу й саме так постати перед мудрецем у формі думки. Отже, завданням перших філософів було переведення смисложиттєвих проблем і настанов з їх чуттєво-образного, життєво-практичного та міфологічно-релігійного рівня на рівень раціонально-теоретичний, тобто розумовий, поняттєвий.

Перші кроки до осмислення сутності світу і людини в міфологічно-релігійній формі було зроблено у Стародавньому Єгипті, а також в Індії та Китаї. А представники стародавніх семітських народів упродовж п’ятнадцяти століть до нашої ери виробили свої уявлення про світ і людину та її призначення й відобразили їх у відповідних священних книгах юдаїзму та християнства. Однак лише у Стародавній Греції УИ – У ст. до нашої ери склалися зазначені вище передумови, і саме з цього періоду й від цього народу традиційно ведеться родовід філософії як форми знання і способу світоглядного тлумачення сутності світу і людини.

1. Передумови виникнення давньогрецької філософії (методичка)

У середині першого тисячоліття до н.е. у Стародавній Греції склалися унікальні соціально-економічні, політичні та культурні передумови для формування філософії. Насамперед відбувся розпад міфологічного світогляду. Він відбувався водночас із розпадом племінного ладу та досяг апогею у V ст. до н.е., коли почалася Пелопоннеська війна. У VI ст. до н.е. боротьба землеробів проти земельної аристократії, підтримувана міським демосом, призвела до радикальних реформ, до зміцнення політичної ролі демосу. Так, у 594 році до н.е., унаслідок реформи Солона, народні збори почали відігравати значну роль в управлінні Афінською державою. У 509 р. до н.е. Клісфен видав конституцію, що заклала основи афінської демократії. Цією конституцією була впроваджена правова рівність між громадянами, усунена залежність політичних прав від розміру майна. Грецька демократія (передусім Афінська) визначила сутність пайдейї (виховання, освіченість, культура, освіта). У VIII ст. до н.е. греки вдосконалили запозичене у фінікійців письмо. Використання письма широкими колами громадян надавало культурі світського характеру. Така, світська, культура поставили замість авторитету традиції – авторитет закону, замість релігійного авторитету – авторитет людського розуму. У греків відбулося відкриття людини. Найважливішим досягненням грецької культури виявилася ідея про громадянина поліса як самостійну цінність, визнання за ним права на ініціативу, віра в те, що вільна людина здатна зробити правильний вибір, довіра до розуму людини та її свободи. Духовне життя греків містило в собі унікальну епічну літературу, політеїстичну релігію, мистецтво, архітектуру, наукові знання.