Натуралізм і стихійна діалектика Геракліта.

(Методичка) Геракліт Ефеський (бл. 544/540 – бл. 483 рр. до н.е.) уявляв собі світ як процес, “ все тече, нічого не стоїть на місці”, “не можна двічі ступити в одну й ту саму річку”. Він зробив висновок, що світ – це вогонь. “Усе змінюється на вогонь, а вогонь на все: як золото обмінюється на товари, а товари на золото ”. Але водночас звівши всі речі до вогню, Геракліт убачає у цих процесах закон, міру, розум, мудрість. Кожен процес у світі, а надто вогонь, розгортається відповідно до певного закону, своєї міри. У Гераклітовій філософії, на відміну від більшості мислителів Стародавньої Греції, чільне місце посідаєантираціоналізм і містицизм. “ Природа полюбляє ховатися, Бог через свого оракула в Дельфах нічого не відкриває і не таїть, а показує своє значення через натяки”. Геракліт проголошує, що боротьба (війна) – рушійна сила і творчий принцип будь-якої зміни. “Війна батько усього, цар усього”. “Протилежності належать одна одній, найкраща гармонія у розбіжності, а все розвивається через боротьбу”.

Відкриття плинності світу Гераклітом, вочевидь, спиралося на його гіркий досвід, який він виніс із суспільних і політичних потрясінь його доби. Геракліт жив у епоху соціальної революції та став першим філософом, який вивчав не лише “природу”, а й приділяв велику увагу дослідженню етико-політичних проблем.

Стихийный материализм и диалектика получили развитие в творчестве мыслителей эфесской школы, ярким представителем которой являлся Гераклит (ок. 520 - ок. 460 до н.э.). Выходец из знатного аристократического рода, он отстаивал интересы своего класса, но в историю философии вошел прежде всего как «отец диалектики». Согласно его философии, мир един, не создан никем из богов и никем из людей, а был, есть и будет вечно живым огнем, закономерно воспламеняющимся и закономерно угасающим. Природа и мир представляют собой вечный процесс движения и изменения огня. Разрабатывая идею вечного движения, Гераклит развивает учение о логосе как необходимом и закономерном процессе. В этом процессе и заключается причина, источник движения. Гераклит имел в виду, что все в мире состоит из противоположностей, противоборствующего. Вследствие этого все изменяется, течет; нельзя дважды войти в одну и ту же реку. Философ высказывал мысли о взаимном переходе борющихся противоположностей друг в друга: холодное теплеет, теплое холодеет, влажное высыхает, сухое увлажняется.

Філософія Геракліта діалектична: світ, яким править логос, єдиний і змінюваний, ніщо в ньому не повторюється, все скороминуче й одноразове, а головний закон Всесвіту - боротьба: батько всього й цар над усім, боротьба загальна, і все народжується завдяки боротьбі й через необхідність. Отже, Геракліт один з перших пояснював суть речей та процесів через боротьбу протилежностей. Саме протилежно спрямовані сили, що діють одночасно, утворюють напружене становище, яке й обумовлює внутрішню, таємну гармонію речей. Цю глибоку думку Геракліт ілюструє відомим прикладом: обидва дугоподібних кінця лука прагнуть розігнутися, але тетива стримує їх, і їх взаємна дія створює вищу єдність. Та незважаючи на те, що логос панує всюди, порядкує, владарює над усім, люди досить часто втрачають зв'язок із логосом. Відхилення від логосу трапляється тоді, коли люди обмежують себе поверхневими буденними знаннями і стають прихильними до чуттєво-тілесних втіх. Геракліт дуже негативно оцінював неспроможність зрозуміти внутрішню суть світу та гонитву за насолодою, що є взаємозв'язаними та майже тотожними. Але кожна людина має можливість відновлювати та підсилювати безпосередній зв'язок із логосом.

Геракліт радив: по-перше, «свавілля треба гасити частіше, аніж пожежу», по-друге, «необхідно дотримуватись всезагального», що є предметом не чуттєвого пізнання, а філософського міркування. «Мислення - це велика вартість, й мудрість - в тому, щоб говорити істинне й щоб, прислухаючись до природи, діяти згідно з нею». Пізнання прихованої, таємної гармонії, що є кращою, аніж явна, - це є спосіб уникнення зарозумілості. Таке пізнання дозволяє подолати різноманіття поглядів, орієнтуватись на осягнення єдиної істини, що забезпечує взаєморозуміння та об'єднання людей.