Розуміння.Рівні розуміння

Розуміння - універсальна операція мислення, пов'язана з засвоєнням нового змісту, включенням його в систему усталених ідей і уявлень [1].

У психолінгвістиці розуміння трактується переважно як результат смислового сприйняття мовного повідомлення.

А.А.Леонтьев розробив цілісну концепцію про структуру акту мовленнєвої діяльності, центральне місце в якій займає модель породження мовного висловлювання. Відповідно до моделі вченого процес породження мовного висловлювання включає п'ять етапів.

- Вихідним моментом є мотив. Мотивація породжує мовну інтенцію - спрямованість свідомості, волі, почуття індивіда на який-небудь предмет.

- Другим етапом породження мовного висловлювання є задум, який «трансформується» до узагальненої смислове схему висловлювання. На етапі задуму відбувається виділення теми та реми висловлювання і їх диференціація.

- Наступний ключовий етап породження мовлення - етап внутрішнього програмування, який розглядається як процес побудови деякої схеми, на основі якої породжується мовне висловлювання. Основними операціями, на основі яких реалізується даний етап є: операції визначення основних смислових елементів; операція визначення «ієрархії» смислових одиниць у контексті майбутнього мовного висловлювання; операція визначення послідовності відображення смислових елементів в мовному висловлюванні.

- Одним з основних етапів мовоутворення є етап лексико-граматичного розгортання висловлювання. Цей етап співвідноситься з переходом від плану внутрішнього мовлення до семантичного плану. У результаті його реалізації створюється набір мовних одиниць об'єктивного коду.

- Заключним етапом породження мовного висловлювання є етап його реалізації «у зовнішній промови». Цей етап здійснюється в процесі реалізації фонаціонного, артикуляційної, ритміко-складової і темпо-ритмічної «автоматизованих» програм зовнішньої реалізації мови, в основі яких лежать відповідні речепроізносітельние навички.

У запропонованій А. А. Леонтьєвим моделі породження мовлення лежить концептуальна ідея «внутрішнього програмування».

Сприйняття мови являє собою складний і багатовимірний психічний процес. У діяльності сприйняття мови можна виділити дві різних складових: первинне формування образу сприйняття і впізнання вже сформованого образу.

Сприйняття мови включає в себе рецепцію чутних або візуально сприймаються елементів мови, встановлення їх взаємозв'язку і формування уявлення про їх значення. Таким чином сприйняття мови здійснюється на двох ступенях - власне сприйняття і розуміння мовного висловлювання.

Процес розуміння мови не є дзеркальним відображенням процесу складання окремого висловлювання або цілого тексту, а завжди є перетворення даного висловлювання в скорочені схеми на рівні внутрішнього мовлення, які потім знову можуть бути розгорнуті в висловлювання.

Згідно концепції вітчизняних вчених (А.А.Брудний, Л.С.Цветкова) початковий, самий загальний рівень розуміння полягає в розумінні тільки основного предмета висловлювання.

Другий рівень - рівень розуміння смислового змісту - визначається розумінням всього ходу викладу думки говорить чи пише.

Вищий рівень визначається розумінням всього ходу викладу думки говорить чи пише, ходу її розвитку та аргументації.

Всі існуючі теорії та моделі сприйняття мови можуть бути класифіковані за двома найважливішими параметрами залежно від характеру процесу сприйняття - моторний або сенсорний і активний чи пасивний. Одиницею процесу сприйняття є слово.

У вітчизняній і зарубіжній психолінгвістиці створено кілька моделей сприйняття мови. Досить проста і компактна модель розроблена Л.С.Цветковой. Автор вважає, що процес сприйняття має три взаємодіючих рівня його структурної організації:

- Сенсо-моторний, що забезпечує власне сприйняття мови;

- Лінгвістичний, на якому здійснюється всебічний мовний аналіз мовного висловлювання і «семантичний» аналіз складових його компонентів;

- Психологічний, що визначає власне розуміння сприйнятого мовного повідомлення, на основі більш глибокого аналізу його змісту.

 

59) На етапі свого виникнення і становлення мовлення дитини характеризується ситуативністю: дитина позначає словом елементи даної наочної ситуації. Лише поступово слово наповнюється понятійним змістом і дає дітям можливість вийти за межі однієї окремої ситуації у простір широкої пізнавальної діяльності. Поява в дітей запитань про приховані властивості речей, а також про відсутні в цей час і в цьому місці (не презентовані) чуттєво предмети чи явища, знаменує перехід дитини від ранніх ситуативних форм спілкування до більш розвинутих позаситуативних форм. При цьому роль і місце мовних засобів для цілей комунікації є різними. Якщо в ситуативних формах спілкування (емоційне, ситуативно-ділове) слово (мовлення) з'являється вслід за предметно-практичними діями, то в більш складних формах позаситуативного спілкування дитина демонструє інший шлях мовного пізнання (від слова до предмета).