Філософія Стародавньої Індії

Зародки індійської філософської думки сягають глибокої давнини (2500-2000 рр. до н.е.). Світоглядом давньоіндійського суспільства була міфологія. Вона викладена у Ведах, Брахманах та Упанішадах.

Веди (із санскрит. озн. «відати», «знати») – стародавній пам’ятник індійської літератури, що написана віршами та прозою. До складу Вед входили саліхіти – чотири збірники віршованих гімнів, міфів, заклинань, що перемежовуються прозою. Веди освячували кастовий характер староіндійського суспільства. Вони проголошували панування касти жерців, яких називали брахманами. Від цього ведичну міфологію називали брахманізм.

Брахмани – це своєрідні коментарі до текстів Вед, у яких особлива увага звертається на тлумачення одвічного смислу ритуалів.

Серед пам’яток індійської літератури на особливу увагу заслуговують тексти під назвою «Упанішади». Це різні трактати релігійно-філософського характеру, які становлять завершальний етап у розвитку Вед. В упанішадах містились певні філософські ідеї: це думки про виникнення світу; концепції про бачення життєвої долі людини, безсмертя та переселення душі; ідеї про умови реалізації людської свободи; процес пізнання світу та багато іншого.

В основних творах Стародавньої Індії мова йде про осмислення долі, становища людини, про пошук шляхів звільнення людини від блукань душі та досягнення стану повного блаженства – «мокші».

Принципи, закладені у Ведах, Брахманах та Упанішадах, стали основою для таких світоглядних систем як: 1) брахманізм; 2) бхагаватизм; 3) буддизм; 4) джайнізм. Характерною особливістю давньоіндійського світогляду є те, що в ньому простежується органічний процес переходу від міфологічно-релігійного світогляду до філософії. Аналіз перших, власне вже філософських, систем даршан («дар-шан» – давньоіндійський термін адекватний давньогрецькому терміну «філософія») можна здійснити через два типифілософських шкіл: класичну, ортодоксальну (астіку) і неортодоксальну, некласичну (настіку).

Авторитет Вед визнавали ортодоксальні школи. Ортодоксальні філософські доктрини Стародавньої Індії були тісно пов’язані з соціальною кастовою системою. До ортодоксальних шкіл належали: йога, санкх’я, міманса, веданта, вайшешика, нь’яя. Усі ці школи проголошують основою світу Брахмана, Бога, духовну субстанцію. Наприклад, світогляд у санкх’їбазується на уяві, що у світі існують два самостійних начала: пракриті (субстрактна першопричина) і пуруша («Я», дух, свідомість). У філософському плані пракриті можна розуміти як першопричину світу об’єктів. Пуруша пасивна, але наділена свідомістю, що становить її сутність. Санкх’я вважає, що Всесвіт виник завдяки впливу пуруші на пракриті.

Філософські ідеї школи йога виходять із своєрідного з’ясування питання про сутність відношення душі і тіла, духовного і тілесного. Сутність цього відношення у безперервному самовдосконаленні душі і тіла шляхом самозаглиблення людини у свій внутрішній світ, що реалізується через безпосереднє бачення і переживання.

Неортодоксальні, некласичні філософські школи – буддизм, джайнізм і чарвака-локаята – не визнавали святості Вед, хоча деякі ідеї брали до своїх вчень. Так, наприклад, чарвака-локаята не визнає авторитету Вед, не вірить у життя після смерті, заперечує існування Бога, оригінально визначає начало буття і сутність процесу пізнання. Вирішуючи одвічну філософську проблему – сенс людського життя – чарвака-локаята вбачає сенс людського існування у щасті. А щастя розуміє як насолоду, що має здобуватися через діяльність людини, тобто людина сама повинна це щастя створити.

Засновником буддизму, спочатку як філософської системи нового типу, яка подолала умовності кастової нерівності, а потім релігії, була реальна постать – Сідхартх Гаутама, принц одного з індійських племен. Після свого просвітлення (Будда означає «просвітлений») принц Гаутама висловив людям чотири істини:

1. Є страждання, яке не випадкове, існує скрізь. Навіть те, що здається джерелом задоволення, насправді є джерелом страждання.

2. Є причина страждання – наше народження та тяга до всього земного.

3. Страждання може спинитися, коли ми припинимо в собі всі наші земні бажання і тим самим припинимо подальші народження.

4. Є шлях припинення страждань, складається з восьми щаблів: правильної точки зору; правильної мови; правильних: поведінки, зусиль, направлень думок, зосередженості, дій, способу життя.

Якщо йти цим шляхом, ми знищимо незнання, просвітлимо розум і, нарешті, прийдемо до «нірвани» – стану вдосконалення.

Особливістю давньоіндійських шкіл та індійського світогляду є їх інтровертність, акцент на індивідуальний пошук, на прагнення та можливості особистості знайти свій шлях до мети, спасіння та звільнення для себе. Філософські системи стародавньої Індії, якщо порівнювати їх з іншими, сучасними системами, в ряді аспектів, особливо в плані онтогенезу, тобто єдності макро- та мікросвіту, природи і людини є більш глибокими і по-філософськи насиченими. Кінцевою ціллю духовного пошуку філософів Стародавньої Індії є звільнення від тягот життя, спасіння у великій пустоті та вічному небутті, що стоять поза феноменальним світом.

Таким чином, основні особливості давньоіндійської філософії є своєрідне ставлення до Вед; споглядальний характер; виникнення логіки; соціальна філософія будується на принципах етики, страждань і щастя.