Філософія Стародавнього Риму
Римська філософія розпочинається з того, чим закінчується грецька – еклектикзмом. Її початок датується кінцем II-І ст. до н.е. Вона є вторинною стосовно грецької («Рим був завойованим Грецією духовно»). Звідси, власне, й роздвоєність римської філософії на латино мовну і грекомовну та змістовна суперечливість: прив'язаність до наслідування, тлумачення й коментування. Це особливо є характерним для творчості Цицерона (106 - 43 рр. до н.е.), котрий в своїх історичних та соціально-політичних працях висловили ряд думок та ідей соціально-філософського змісту. Найбільш продуктивною була думка щодо походження держави, форм її правління та їх переродження. Досить цінною була й думка про необхідність поділу влад «через їх змішування». На його думку, успіх Риму полягав у поєднанні трьох влад: влади консулів (імператорська), влади сенаторів (аристократів) та влади демосу (народу). Визнавалося за необхідне «залишити трохи влади народові», – тільки за такої умови в суспільстві й державі можуть панувати мир і спокій. Найвидатнішим філософом давньоримської доби був Лукрецій Кар (приблизно 99-55 рр. до н.е.), представник матеріалізму, атомістичного пантеїзму. К Маркс високо цінував філософію мислителя, а його працю «Про природу речей» назвав найвеличнішим документом матеріалістичної філософії всіх часів і народів. Своє завдання Лукрецій вбачав у тому, щоб дух людини звільнити від пут (тенет) марновірства. Він був переконаний у тому, що для того щоб прогнати із людських душ страх, достатньо показати природу лише такою, якою вона є, і вона «своїм виглядом, внутрішнім ладом прожене страх». Сенека Луцій Аней (4 р. до н.е. – 65 р. н.е.) був широко ерудованим філософом. У філософських вченнях попередників його цікавила їх практична (моральна) сторона, менше – їх уявлення про думки, й ще менше – про світ. У філософії Сенека розрізняє споглядальну й прикладну частини, оскільки філософія «і споглядає, і діє». Вся філософія Сенеки – прикладна наука, оскільки, на його думку, знання заважають мудрості, тому й слід обмежувати себе в знанні. Для мудрості необхідно мати багато вільного простору в голові, а знання забиває голову дурницями. Ніяка наука, окрім філософії, не досліджує добро і зло. Розділення між мудрістю й знанням полягає в тому, що знання роблять людину розумнішою, але не кращою. «Бути розумнішим, – вважав він, не означає – бути кращим». Тому мудрість є засобом не для того щоб потрапити в рай, а щоб уціліти в цьому світі.
Питання для самоконтролю
1. Чому філософська думка спочатку виникла саме на узбережжі південної Італії? Поясніть. 2. Які основні проблеми містились у перших філософських ідеях мислителів Стародавньої Греції? 3. Що таке субстанція? 4. Чому перші античні мислителі вважались фізиками? 5. Яка основна проблематика філософії Сократа у порівнянні із філософськими поглядами Піфагора? 6. Що виступає активним, життєдайним у вченні Аристотеля про матерію і форму? 7. Розкрийте сутність філософії Платона. 8. В чому полягає особливість філософії елліністичного періоду? 9. Назвіть мислителів Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.
Рекомендована література Основна: 1. Історія філософії: Підручник / Ярошовець В.І., Бичко І.В., Бугров В.А. та ін..; за ред. В.І.Ярошовця. – К.: Вид. ПАРАПАН, 2002. – 774 с. 2. Захара І. С. Лекції з історії філософії. – Львів: Видавництво ЛБА, 1997. 3. Татаркевич В. Історія філософії. – У 3-х т. – Львів, 1997. – Т. 1. 4. Петрушенко В. Л. Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти IІІ–IV рівнів акредитації. – 4-е вид., – Львів: «Новий світ – 2000», 2006. – 506 с. 5. Тихолаз А.Г. Геракліт. – К., 1995. 6. Чанышев А.Н. Курс лекций по древней философии: Учеб. пособие. – М.: Высш. школа,1981. Додаткова: 1. Антология мировой философии: В 4 т. – М., 1969. – Т.1. – Ч.1. 2. Платон. Діалоги. – К., 1995. 3. Ціцерон. Про державу. Про закони. Про природу богів. – К., 1998. 4. Ярошовець В.І., Бичко І.В. Історія, філософія, історія філософії // Філософська думка. – 2003. - №2. – С. 14-35. 5. Greek Philosophy: Thales to Aristotle. – The Free Press, 1966. — 390 с. ТЕМА 4. ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ТА ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ План лекції 1. Релігійний характер середньовічного світогляду та філософії. Теоцентризм. 2. Філософські ідеї патристики та схоластики. Номіналізм та реалізм. 3. Антропоцентризм епохи Відродження. 4. Розвиток натурфілософських вчень: геліоцентризм, пантеїзм. Основні поняття:апологетика, патристика, схоластика, містика, теологія, креаціонізм, теоцентризм, номіналізм, реалізм, гуманізм, антропоцентризм, пантеїзм, секуляризація, утопія.
|
