Космологізм ранньої грецької філософії

 

Антична філософія являє собою сукупність вчень, що розвинулися з VI ст. до н.е. по VI ст. н.е. Її початок пов’язують з ім’ям Фалеса Мілетського (625-547 рр. н.е.), а кінець – з декретом римського імператора Юстініана про закриття філософських шкіл у Афінах (529 р. н.е.). Це тисячоліття розвитку філософських ідей демонструє дивну спільність, обов’язкову спрямованість на об’єднання в єдиному космічному універсумі природи людини та богів. Багато в чому це пояснюється язичницькими (політеїстичними) нормами грецької філософії.

Антична філософія зробила значний внесок у розвиток світової цивілізації, а її роль є надзвичайно високою. Зі Стародавньої Греції бере свій початок Західна філософія, майже всі її наступні школи, ідеї, уявлення, категорії та проблеми. Сам термін «філософія» виникає також тут як протилежність «Софосу» – мудрецю-пророку, який володів «Софією» – божественною мудрістю. Філософ – це людина, яка не володіє божественною істиною, повною та завершеною. Філософ – це людина, яка прагне до мудрості, яка шукає, любить істину. Тому мета філософа – зрозуміти «ціле як ціле», а також у чому першопричина всього сущого, першопричину буття. До того ж зрозуміти, використовуючи розум, раціональну аргументацію. Саме у Стародавній Греції була здійснена спроба пояснити світ як ціле, уникаючи міфу, віри та фантазії, як це робить мистецтво й релігія. Греки вважали, що початок філософії – у здивуванні людини перед світом та самим собою, а дивуватися – природно людині. Отже, філософствування властиве людині й людству. Філософія – це чиста любов людини до істини, до правди, це – «знання заради самого знання» (Аристотель «Метафізика»).

Це – знання заради досягнення свободи духу. Саме так розумів філософію римський мислитель Цицерон, який скаже, що «не любити філософію все одно, що не любити власну матір». Тобто філософія не просто пошук істини, а ще й спосіб життя, властивий вільній людини. З моменту свого виникнення антична філософія пройшла декілька етапів:

– ранню класику (натуралісти, досократики). Головні проблеми: «фізис» –природа та «космос» – впорядкований світ, поняття протилежне хаосу;

– середню класику (софісти, Сократ та його школа). Головна проблема – сутність людини;

– високу класику (Платон, Аристотель та їх школи). Головна проблема – синтез філософського знання, його проблем і методів тощо;

– еллінізм (Епікур, Піррон, стоїки, Сенека, Епіктет, Аврелій тощо). Головні проблеми – мораль та свобода людини, пізнання тощо.

До них додаються питання структури космосу, долі космосу й людини, відношення Бога й людини (Плотін, Порфірій, Прокл, Філон Олександрійський).

Антична філософія висунула низку фундаментальних ідей та проблем, які не втратили значення й до сьогодні:

1. Проблеми буття та небуття; матерії та її форм. Ідеї про принципову протилежність форми та «матерії», про головні елементи, стихії космосу, про тотожність і протилежність буття та небуття; про структурність буття (атоми та пустота), плинність буття та його суперечність тощо. Головні питання: Як виник Космос? Яка його структура? (Фалес, Анаксімандр, Анаксімен, Зенон, Демокрит).

2. Проблема людини, її пізнання, її стосунки з іншими людьми. У чому полягає сутність людської моралі, чи існують незалежні від обставин норми моралі? Що таке політика та держава у відношенні до людини? Як співвідносяться раціональне та ірраціональне в людському пізнанні? Чи існує абсолютна істина та чи може вона бути досягнута людським розумом? На ці питання давали різні, часто протилежні відповіді (Сократ, софісти: Горгій, Гіппій, Антіфонг та інші, Піррон, Секст, Емпірік, Епікур, Посідоній тощо).

3. Проблема волі та свободи людини, досягнення щастя. Висувалися ідеї нікчемності людини перед силами природи та суспільними катаклізмами й, одночасно, могутності та сили її духу в прагненні до свободи, до благородного життя, до пізнання, в якому передусім і бачили щастя вільної людини (Сенека, Епіктет, Аврелій, Епікур, Тит, Лукрецій, Кар та інші). Головна проблематика тут – гносеологічна та моральна.

4. Проблема відношення людини і Бога, божественної волі, будування Богом Космосу. Висувались ідеї конструктивного космосу та буття, структури матерії, душі, суспільства як взаємопроникаючі та зумовлюючі одна одну (Плотін, Філон Олександрійський та інші).

5. Проблема синтезу чуттєвого та надчуттєвого, ідея синтетичних формувань основних філософських проблем, побудова метафізичних систем, що визначають два світи – світ ідей та плинний, рухомий світ речей. Проблема пошуку раціонального методу пізнання цих світів (Платон, Аристотель, їх послідовники). Зрозуміло, що тут перелічені не всі проблеми та ідеї, як і не всі філософи, що їх висували.

Характерні риси античних філософських вчень.

Для греків природа виступає головним абсолютом, вона створена богами, боги самі становлять частину природи та уособлюють основні природні стихії. Філософія за своїми проблемними інтересами є космоцентричною, тобто орієнтованою передусім на Космос, як на безумовну реальність і найвищу цінність. Образ Космосу будувався за принципом предметно-речового, тілесно-статуарного бачення світу. Отже, предмет постійних устремлінь грецького філософа – вічний і незмінний макрокосмос (природа).

Буття для грека – це існування в певному місці Космосу, який сприймається як «упорядкований світ». Людина постає лише щаблем у природному порядку, особливим видом тварини – «суспільною твариною», яка не протиставляється світові і виступає як мікрокосм. Отже, з розвитком філософії людина не втрачає свого вихідного зв’язку з природою, але живе не тільки «за природою», але й «за настановою». Людський розум у греків звільнився від влади богів. Античний грек їх поважає і не буде зневажати, але в своєму повсякденному житті буде спиратися на доводи розуму, покладаючись на самого себе.

Головне правило за яким вони живуть – це «людина щаслива не тому, що її люблять боги, а тому боги люблять людину, що вона щаслива».

Найважливішим відкриттям людського розуму для греків виступав закон (від грец. nomos озн. – закон, порядок, звичай). Номос – це розумні настанови, прийняті всіма мешканцями міста, його громадянами та обов’язкові для всіх.

Наступна риса античної філософії – споглядальність, тобто розглядання проблем світогляду в єдності природи, богів, людини. Вона обґрунтовувала норми людського життя, місцезнаходження людини в світі, шляхи досягнення благочестя, справедливості й навіть особистого щастя.

Також філософи Стародавньої Греції намагалися відкрити вічні закони природи, зрозуміти природні процеси без допомоги міфологічних уявлень. Греки зробили перший крок у напрямку до наукового способу мислення, заклали підвалини майбутнього природознавства.

Ще однією з особливостей античної філософії є поєднання філософії та науки, що стало важливою умовою швидкого розвитку філософії у Стародавній Греції.

Як ми вже зазначали, перший етап давньогрецької філософії – це рання класика, або натуралістичний (натурфілософський). Ранньогрецька натурфілософія – це спосіб філософствування та спосіб світорозуміння, в якій «physis» відіграє ключову роль, інтегруючи світобудову: природу з людиною та богів з природою. Але природа не відокремлюється ні як об’єкт самостійного розгляду, ні як вираження людської сутності.

Таки, можна визначити основні риси античної філософії.

По-перше, для античної філософії характерним є наявність різноманітних шкіл, течій, напрямків, ідеї яких стали джерелом виникнення майже усіх пізніших типів світогляду.

По-друге, антична філософія була, як правило, органічно пов’язана з наукою.

По-третє, для філософії Стародавньої Греції визначальною є стихійна діалектика.

По-четверте, помітною рисою античної філософії є оригінальність філософських ідей, самостійність філософського мислення взагалі.

По-п’яте, це створення цілісної картини світу на основі уявлення про єдині начала буття (матеріальні та ідеальні).