Ідеальний статус буття свідомості.

 

Свідомість не підлягає прямому чуттєвому спостереженню, вона не фіксується за допомогою приладів чи індикаторів, це визначає її ідеальність. Ідеальність протиставляється реальному, речовому: речове (а слово «реальне» походить від слова «річ») має просторово-часові характеристики, а ідеальне виходить за межі простору й часу. Стає зрозумілим, що загальне розуміння свідомості значною мірою залежить від того, як ми потрактуємо ідеальне, оскільки саме в ідеальному проявляється та виражається буттєвий (онтологічний) статус свідомості.

Якщо ідеальність постає як відсутність реального, тоді свідомість і опиняється за межами реального і в кращому випадку може визначатися як відображення одних реальних речей в інших. Якщо ж ідеальність трактується як особлива реальність, тоді вона вимагає певного свого пояснення. Нарешті, можливий варіант, коли ідеальне позначається як «єдність буття та небуття», як дещо проміжне між речовою реальністю та її особливим відтворенням в психіці людини.

Якщо розглядати ідеальне як перекодування характеристик реальних речей у нервові сигнали, тоді воно, тобто ідеальне, може постати лише різновидом універсального взаємозв'язку, що має місце в усіх природних процесах, адже, наприклад, у мінералах у змінених формах зафіксовані характеристики тих процесів, за наявності яких ці мінерали формувались. Психіка тварин також здатна відтворювати певні речі та явища за допомогою нервових сигналів. Тому розуміння ідеального як особливого перетворення реальності в психіці людини характеризує людську свідомість як різновид природних взаємодій і, врешті, – як розвинений інстинкт.

Можливість створювати в полі інтелектуального споглядання ідеальні об'єкти і є тим принципово новим, що може внести і вносить свідомість у реальне буття Поза свідомістю ідеального не існує, бо будь-що реальне, тобто матеріальне, обов'язково складається із якихось частинок, елементів, які самі, а також і зв'язки між ними, будуть відмінними одне від іншого, а тому ніколи не будуть ідеальним. Ідеальне і є тим, чим свідомість принципово відрізняється від реального, чим вона виходить за межі реального, оскільки виходить за межі простору й часу, як остаточне, завершене. Тому саме в своїй ідеальності свідомість набуває дійсного буттєвого статусу, тобто вона постає чимсь своєрідним, таким, що не може бути зведеним до іншого. оскільки «ідеальнішого від ідеального» не існує, то ідеальні виміри буття постають остаточними, незмінними а отже, будь-що реальне може отримати свій точний вимір у віднесенні до ідеального, як до надійного та незмінного еталона. ідеальне в цьому значенні і є вихідним пунктом для конструктивної творчої діяльності свідомості; воно й постає тим самим розривом, припиненням стихійних процесів буття, поза яким свідомість неможлива.

Звідси стає зрозумілим і те, чому людська свідомість здатна фіксувати дійсність у суттєвих та необхідних характеристиках, адже під необхідним ми розуміємо те, що завжди відбувається без змін, однозначно та типово, а такими рисами володіють лише такі наші інтелектуальні конструкції, які ми вибудовуємо в розумі на основі надійних, однозначних еталонів та орієнтирів.Отже, ідеальне в такому значенні – це єдність необхідних і суттєвих ознак певного класу речей на противагу несуттєвим чи змінним характеристикам реальних його представників.

Свідомість не можна звести до інформації, тоді як комп'ютери та електронні машини працюють лише на основі опрацювання інформації. Крім того, у межах інформаційних процесів, як свідчить про це так звана «теорема Гьоделя», неможлива повна й остаточна формалізація будь-якої сукупності знання. Оскільки електрони і машини працюють лише з формалізованою інформацією, остільки їх, за наявності незаперечність перевагу сфері операціональних можливостей, очевидно, не можна ототожнювати з діями свідомості.

 

4. Самосвідомість.

 

Усвідомлення людиною світу не зводиться до відображення лише зовнішніх об'єктів. Фокус свідомості може бути спрямовано і на саму людину, її власну діяльність, внутрішній світ. Так, в процесі пізнання дійсності та взаємодії з нею людина виступає не лише як суб'єкт відображення (той, хто пізнає), а і як об'єкт відображення (того, кого пізнають). В даному випадку спрацьовує такий компонент свідомості людини як самосвідомість, що засвідчує найвищий рівень розвитку психіки людини серед живих організмів.

Самосвідомість –це здатність людської психіки усвідомлювати власні якості, властивості та ознаки. Вона не є вродженою характеристикою людини, а формуєтьсяпоступово, проходячи наступні етапи: самовідчуття – самосприймання – саморозуміння.

Самовідчуттяхарактерне для дітей першого року життя, зароджує самосвідомість і проявляється у спроможності немовляти фіксувати відчуття, що ідуть з власного організму і виражають його потреби.

Самосприйманнявиявляється з раннього віку (близько трьох років) через спроможність дитини впізнавати свій зовнішній фізичний образ (наприклад, на фото чи в дзеркалі) та називати себе займенником «Я».

Саморозуміння – прості форминадання собі певних характеристикз'являються ще в дошкільному віці (близько 4-х років) - діти вже знають свою стать, позначають себе як хорошу чи погану дитину залежно від власних вчинків та реакції на них значимих дорослих. Впродовж всього подальшого життя людина все більше вивчає себе, однак через власні зміни цей процес є динамічним.

Пізнання людиною самої себе є дуже складним процесом, який триває протягом життя. Спочатку людина пізнає свої зовнішні особливості, порівнює їх з особливостями інших людей, в результаті чого у неї формується уявлення про свій зовнішній вигляд. Потім на основі самоспостереження і рефлексії у неї виникає система знань про свої внутрішні психічні властивості. На основі сформованих уявлень і знань про свою особистість виникає складне психічне утворення, яке отримало назву «Я-концепції».

Самосвідомість проявляється у людини як процес та результат психічної діяльності. Як процес розгорнутого у часі вивчення людиною себе самосвідомість у психології називаєтьсясамоусвідомленням,а як результат утримання, переробки та використання інформації стосовно себе – Я-концепцією.

Відомо, що уявлення людини про себе соціально детерміновані. Оточуючі люди, суспільні норми і цінності відіграють роль дзеркала, в яке дивиться кожен з нас, вибудовуючи своє «Я».Безперечно дані умови будуть здійснювати вплив на формування Я-концепції кожної людини, однак поряд з цим не слід забувати і про неповторність, унікальність кожного з нас, які потребують індивідуального розвитку.Як компонент психіки людини самосвідомість несе певне навантаження, що виражається в функціях.

Питання для самоконтролю

 

1. Що таке свідомість?

2. Чому свідомість є формою ідеального відображення?

3. Що входить у структуру свідомості?

4. Яку роль відіграє суспільство у формуванні свідомості?

5. Як вирішується проблема свідомості в історії філософії?

6. Яка роль самосвідомості у житті людини?

 

Рекомендована література

Основна:

1. Петрушенко В. Л. Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти IІІ–IV рівнів акредитації. – 4-е вид., – Львів: «Новий світ – 2000», 2006. – 506 с.

2. Філософія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / С. П. Щерба, В. К. Щедрін, О. А. Заглада; За заг. ред. С. П. Щерби.— К.: МАУП, 2004. — 216 с.

3. Філософія: Навч. Посіб. /За ред. І.Ф.Надольного. - К.: Вікар, 1999. – 624 с.

4. Філософія. Курс лекцій: Навч.посібник. / Бичко І.В., Табачковський В.Г. та ін. - 2-е вид. – К.: Либідь, 1994. – 576 с.

5. Філософія: Навч. Посіб. /За ред. І.Ф.Надольного. – К.: Вікар, 1999. – 624с.

Додаткова:

1. Проблема сознания в современной западной философии: критика некоторых концепций. В. А. Подорога, А. Б. Быкова и др. – Москва 1989 – 243 с.

2. Федорика Д. Інтенціональність та самосвідомість // Досвід людської особи: Нариси з філософської антропології. – Львів 2000 – 233 с.