Українська філософія ХІХ-ХХ ст

 

На початку ХІХ ст. у Росії складається дуже несприятлива духовна атмосфера. В Україні самодержавна влада чинить нові утиски та репресії серед вільнодумців. Зокрема, це привело до закриття в 1817 р. Києво-Могилянської академії, що знову відродилася лише в 1991 р. Однак духовне протистояння самодержавній імперській владі не затихає на території України. Найбільш важливою віхою в цьому зв’язку є діяльність «Кирило-Мефодіївського товариства», головними представниками якого були М. Костомаров (1817-1885 рр.), П. Куліш (1819-1897) і Т.Г. Шевченко (1814-1861). Соціально-політичні погляди представників цього товариства концентрувалися навколо ідей волі, національного визволення та соціальної рівності і були спрямовані проти кріпацтва.

Помітним явищем у цьому плані був вихід «Книги буття українського народу»М. Гулака (1882-1899) та М. Костомарова. Українська філософія ХІХ – початку ХХ століття представлена такими іменами, як О. Новицький (1806-1884), С. Гогоцький (1813-1898), Т. Шевченко (1814-1861), М. Костомаров (1817-1885), П. Юркевич (1827-1874), М. Драгоманов (1841-1895) та іншими.

Для мислителів цього періоду характерне глибоке розуміння проблем філософії, соціології, історичного процесу, соціально-політичної та національної проблематики.

Професор Київського університету С. Гогоцький вперше в Російській імперії створив чотиритомну філософську енциклопедію – «Філософський лексикон» (1857). Професор О. Новицький видав ряд філософських праць, високо цінував вчення видатного німецького філософа Гегеля за його глибоке розуміння закономірності історичного поступу, нерідко посилався на нього, спирався на його судження. Так, відповідно до гегелівської філософії, він стверджував, що філософія, «є наукою, тобто думкою, котра прагне до повного і систематичного розвитку самої себе», що філософські вчення різних часів і народів «за суттю різнобічні і різноманітні способи відтворення дійсності в думках” (порівняйте висловлювання Гегеля про те, що «філософія є в думках охоплена епоха») тощо.

М. Костомаров – історик, етнограф, громадський діяч. Особливе значення при вивченні його соціально-філософських поглядів має праця «Книги буття українського народу», в якій висвітлюється трагічна історія українського народу і виголошується впевненість, що він обов’язково відродиться як самобутній культурний етнос. У 1861 р. Костомаров публікує велику статтю, в якій робить спробу проаналізувати основні риси української духовності у порівнянні з російською й доходить до висновку, що український народ має свої власні етнопсихологічні характеристики, які виокремлюють його серед інших народів, зокрема російського.

М. Драгоманов – український історик, мислитель, громадськополітичний діяч. Основні його філософсько-соціологічні погляди викладені у двотомному виданні «Літературно-публіцистичні праці». Він переконаний у безмежних можливостях людського розуму і науки пізнавати навколишній світ. У своїх дослідженнях Драгоманов приділяє значну увагу проблемі методу, зокрема, для пізнання суспільного життя використовує соціологічний метод, який передбачає аналіз основних елементів кожного суспільного явища, розкриття їх взаємозв’язку і взаємодії.

І.Я. Франко (1856-1916) – видатний український письменник, філософ, громадський діяч. Закінчив філософський факультет Львівського університету (1880), мав вчену ступінь доктора філософії, яку отримав у Віденському університеті (1893). Філософські погляди І. Франка зазнали значного впливу Віденської філософської школи кінця ХІХ-ХХ ст. Однією з головних філософських проблем, яка цікавила І. Франка, була проблема сутності людини, її місця та ролі у суспільному прогресі. Іван Франко висловив думку, що найбільшою цінністю на Землі, яка варта уваги філософа, є людина, але не людина взагалі, а конкретна особа – «правдивий живий чоловік», який через осмислення свого трагічного буття виростає до необхідності духовного прориву в просторі та часі.

Значний внесок у вивчення філософської думки здійснив такий видатний представник, як О.П. Потебня (1835-1891) – фахівець у галузі загального мовознавства, фонетики, семантики, теорії словесності, фольклору, етнографії. Він першим з українських філософів дав глибокий аналіз проблемам взаємозв’язку мови і мислення.

Романтично-екзистенційна спрямованість характерна для творчості низки письменників України кінця XIX – початку XX ст. Наприклад, провідною темою творчості М. Коцюбинського (1864-1913) була проблема відчуження людини від природи, самої себе, внаслідок чого виникає екзистенційна самотність людини. Не менш значущим представником цього напряму є В. Винниченко (1880-1951). Як мислитель, В. Винниченко відстоював власну світоглядну позицію конкордизму, відповідно до якої людина повинна жити в згоді з собою та іншими людьми. Отже, він обґрунтував один з провідних принципів своєї практичної філософії – чесність із собою. Екзистенційні мотиви Винниченка знаходимо в його оцінках абсурдності життя, наявності граничних ситуацій, які необхідно долати людині, щоб залишатися собою.

У цей же час в Україні починає працювати один з геніальних учених, філософів сучасності В. І. Вернадський (1863-1945) – мислитель, натураліст, засновник учення про біосферу та ноосферу. Головними працями, які репрезентували його філософські погляди, стали «Наукова думка як планетарне явище», «Хімічна побудова біосфери Землі та її оточення», «Філософські думки натураліста». У цих та інших працях В. Вернадський ставить перед собою й вирішує одну з найскладніших проблем сучасного природознавства й філософії – причини виникнення та розвитку живої матерії, роль живої речовини на Землі та в космосі. Ця проблема безпосередньо торкається людини та суспільства загалом, адже людина є органічною частиною живого як точка єднання живої й неживої природи.

 

Питання для самоконтролю

 

1. Перелічіть основні проблеми, які порушувались професорами Києво-Могилянської академії.

2. На твори яких мислителів найбільше посилаються мислителі Києво-Могилянської академії?

3. Назвіть українських філософів Києво-Могилянської академії.

4. В чому полягає щастя людини у філософії Г.Сковороди?

5. Що таке «рівна нерівність»?

6. Дайте визначення поняттю «кордоцентризм».

7. Яку роль відіграє «серце» в житті людини за вченням П. Юркевича?

8. Назвіть представників української філософії ХІХ-ХХ ст.

 

Рекомендована література

Основна:

1. Горський В.С. Історія української філософії: Курс лекцій. – К., 1996.

2. Історія філософії України. – К., 1994.

3. Історія філософії на Україні: у 3 т. – К., 1987. – Т.1,2.

4. Литвинов В. Ренесансний гуманізм в Україні. — К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2000. — 472 с.

5. Причепій Є. М., Черній А. М., Гвоздицький В. Д. та ін. Філософія: посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Вид. центр «Академія», 2001. Чижевський Дм. Нариси історії філософії на Україні. – К., 1992.

6. Філософія: Навч. Посіб. /За ред. І.Ф.Надольного. – К.: Вікар, 1999. - 624 с.

Додаткова:

 

1. Пам’ятки братських шкіл на Україні (кінець ХУІ – початок ХУІІ ст.): Тексти і дослідження / АН УРСР. Ін-т філософії, Ін-т сусп. Наук; [редкол. В.І. Шинкарук та ін.] — К.: Наукова думка, 1988. — 568 с.

2. Сакович Калліст. Арістотелівські проблеми, або питання про природу людини / Калліст Сакович // Пам’ятки братських шкіл на Україні (кінець ХVІ – початок ХVІІ ст.): Тексти і дослідження / АН УРСР. Ін-т філософії, Ін-т сусп. наук; [редкол. В.І. Шинкарук та ін.] — К.: Наукова думка, 1988. — С. 337-442.

3. Транквіліон-Ставровецький К. Зерцало Богословії (Уривки) / Кирило Транквіліон-Ставровецький // Мозгова Н.Г., Федів Ю.О. Історія української філософії: навч. посіб. — К.: Україна, 2001. — С. 105-110.

4. Українські гуманісти епохи Відродження (Антологія): У 2 т. Упоряд., склав примітки та словник імен, назв, термінів В. Литвинов; перекл. з лат. В. Литвинов та ін. — К., 1995.