Проблема людини у філософії. Сутність людини.

 

Філософська антропологія (від. грец. – людина та розум, вчення,слово) – це розділ філософії, який вивчає сутність людини та фундаментальні засади її буття. Можна виділити коло головних проблем філософської антропології, якими, на наш погляд, є:

1) проблема сутності людини та її головних властивостей;

2) проблема тілесності людини та співвідношення душі і тіла;

3) проблема походження людини;

4) смисл існування людини та її«співжиття»з іншими людьми;

5) проблема особистості.

До проблем людини філософія зверталась фактично протягом всього її існування, починаючи від софістів і Сократа, однак як окрема філософська дисципліна, антропологія оформилась у працях Шелера, одного із учнів Гуссерля. Людина – «найдавніше з дивних див» – є об’єктом вивчення різних наук. Філософія на основі узагальнення досягнень, здобутих різними науковими дисциплінами, має своє специфічне бачення людини. Вона осмислює питання про природу буття, сутності людини. Так, з самого початку розвитку філософської думки сформувалося дві тенденції в рамках антропологічної думки: натуралістична та ідеалістична. Перша розглядає сутність людини як невідривний взаємозв’язок природного та соціального, віддаючи першість саме природній основі. Друга акцентує увагу на духовному вимірі людини. Ці тенденції та їх варіанти у поєднанні з питанням про призначення людини утворюють різноманітні концепції людини.

Враховуючи досягнення філософської думки та інших наук про людину, можна окреслити головні ознаки людини та рис, що відрізняють її від тварин.

Екзистенціальність. Людина є частиною природи, вона є біологічним організмом подібним до тварин, а отже, так само, як і тварина, як вся інша природа, вона існує, і це є першою її властивістю. Проте існування людини є чимось більшим, ніж існування природи. На думку Гайдеггера, статус людини дорівнює статусу самого буття, оскільки, як ми вже знаємо, саме від людини залежить буття, вона «відповідальна» за нього. Людина, вважає філософ, має перевагу перед усім іншим сущим, що вона «сама по собі» є «онтологічною», тобто володіє буттєвістю, і це друга важлива характеристика людини.

Діяльність. Всі інші властивості людини тією чи іншою мірою пов’язані з діяльністю, так, наприклад, в процесі діяльності людина створює нові речі або способи дії, тобто вона наділена ще однією відмінною від тварини властивістю, яка називається – творчістю.

Безумовно, діяльність виникає внаслідок біологічної недосконалості людини, однак пояснити її тільки цим неможливо. Людина, для прикладу, не може вживати сиру їжу, вона повинна її варити, проте ніяка недосконалість не змушує її знаходити сотні способів приготування звичайної картоплі. Справа в тому, що людина не тільки будує житло або варить їжу, але й робить це різними способами. Тварина, коли вона голодна і бачить траву, не вибирає чи пастися їй, чи приготувати цю траву у мікрохвильовій пічці, чи сходити поїсти її до ресторану.

Свобода. Вибирати спосіб задоволення потреби може тільки людина. Рослини володіють тільки так званим «чуттєвим поривом», здатністю реагувати на сприятливі та несприятливі умови, наприклад, повертатися до світла або тягтися до тепла. Тварина задовольняє потребу способом, який їй підказує «інстинкт», а людина сама придумує способи діяльності. Вона робить це за допомогою інтелекту – так вважав засновник філософської антропології Шелер. Інтелект – це якраз і є здатність продукувати і вибирати різні варіанти дій. Але, на думку філософа, навіть він не є визначальною характеристикою людини, бо інтелектом певною мірою володіють і тварини, хоча й не в таких розвинутих формах як людина. Властивістю, яка принципово відрізняє людину від світу тварин, предметів чи рослин, є здатність осягати сутність, про яку писав Гусерль, і на якій заснована вся феноменологія. Цю здатність здійснює не чуттєвість, не інстинкт і навіть не інтелект, а «дух».

Духовність. Тому ще однією важливою характеристикою людини є духовність, що в інтерпретації Шелера означає предметність сприйняття. Хоча людина і є відмінною від тварини істотою, але так само, як і активність тварини, її діяльність спрямована на задоволення потреб. Однак потреби людини фундаментально відрізняються від потреб тварини. Тварина задовольняє потребу за допомогою інстинкту, інстинкти ж людини максимально витіснені із свідомості, хоча вони продовжують впливати на неї, вимагаючи задоволення інстинктивних потреб. Завдяки тому, що свідомість чинить опір інстинктам, вони, як ми знаємо із філософії З. Фрейда, сублімуються, виражаючись у мистецтві, літературі, творчості, чим вибудовують зовсім інший рівень потреб – духовні потреби, яких немає у тварини. Гайдеґер вказує на те, що людина, на відміну від усього іншого сущого, існує не скільки в теперішній дійсності, стільки в можливості, проектуючи себе у майбутнє. Свобода – це можливість приймати рішення і діяти, свобода – це можливість вибору.

Людську діяльність характеризують ще дві важливі властивості обов’язок і відповідальність. Кант вважав, що свобода – це діяльність, акт, і вважав, що свобода – це відповідність волі обов’язку. А відповідальний вчинок, на думку відомого російського мислителя Миколи Бахтіна (1895-1975), є найважливішою характеристикою людського буття.

Отже, головними властивостями або, як інколи говорять, екзистенціалами людини є: буттєвість, інтелект, дух, вибір, свобода, творчість, відповідальність. А найфундаментальнішою властивістю – діяльність.

Тіло. Людина є істотою, яка наділена не тільки духовними якостями, про які йшлося вище, але й тілом. Постмодернізм переосмислює феномен тілесності в контексті його семіотизації, тобто намагання розглянути тіло, як знаково-символічну систему. Моріс Мерло-Понті (1908-1961) пише, що тіло є виразом існування людини так само, як мова є виразом думки. «Мова тіла» розповідає про людське існування, наше тіло, отже, є дзеркалом нашого буття.

 

2. Антропосоціогенез. Єдність природного,