Основні теоретичні концепції походження суспільства.

Поняття «суспільство» визначається специфікою типу зв'язків індивідів у єдине ціле. Основними типами таких зв'язків вважаються: 1) духовні (Августин, Ф.Аквінський); 2) конвенціональні (філософи ХУІІ-ХУІІІ ст., матеріальні, які основані на взаємодії людей, зокрема К. Маркс).

Соціальна філософія як теоретично сформована система філософ­ських поглядів, яка пов'язана з існуванням і розвитком суспільства, виникла у 20-40-х роках XIX ст. Але її проблематика починає формуватися ще з античності. Наприклад, у «Державі» Платона вчення про суспі­льство розроблено в тісному зв'язку з теорією ідей. В епоху Середньо­віччя суспільство розглядалося як «град земний» (на відміну від «граду Божого»). У Новий час Т. Гоббс і Дж. Локк розробляють концепцію сус­пільного договору і, відповідно, договірну концепцію держави. В епоху Просвітництва Ж.-Ж. Руссо висуває концепцію нового суспільного договору. Позитивізм (О. Конт, Г. Спенсер) з його орієнтацією на наукове знання сприяли виділенню з філософії специфічної науки про суспільство – соціології. «Філософія життя» і феноменологія привели до становлення соціології повсякденності, яка вивчає процес життя в суспільстві.

Філософський підхід «від природи до суспільства»становить основу натуралістичних концепцій суспільства. У них підкреслюється особлива, детермінуюча, специфіка суспільства, роль географічних (клімату, ресурсів корисних копалин, флори і фауни) і демографічних (населення) факторів, біології людини, що розглядається з позицій да­рвінізму і генетики. Багато натуралістичних концепцій сьогодні ста­новлять хіба що історичний інтерес. Розглянемо та згадаємо деякі з них.

1. Соціобіологія або соціологічний натуралізм (соціально-біологіч­ний напрямок) має на меті благородне завдання синтезу природних і суспільних наук. Шляхи реалізації цього завдання пов'язуються із ви­вченням еволюційно-генетичнихпередумов поведінки людини. Вважа­ється, що гени і культура еволюціонують разом, тобто спостерігається генно-культурна еволюція. Соціобіологи дивляться на суспільство очи­ма біологів, вони хочуть побачити в соціальному біологічне. Але соціа­льне не є біологічним. Представники цієї течії розглядають спільноту живих істот з точки зору її функціонування, як соціальне тіло та діючий організм: спадковість, відбір, адаптація, боротьба за існування є осно­вними категоріями цього способу мислення, що зближає соціологію та біологію. Ще з античних часів (Платон, Аристотель, Ф. Аквінський, Ж. Боден) використовували порівняння суспільства з органічним світом.

2. В основу психологізму (соціопсихологізму)покладено переконан­ня, що в суспільному житті люди володіють лише тими властивостями, які випливають із законів природи людини і можуть бути до них зведені. Соціопсихологія конструює суспільство за образом і подобою індивіда, а сам індивід розглядається ізольовано від суспільних умов (наприклад, матеріального виробництва). До того ж психологія тісно пов'язує фе­номени, які вона вивчає, з філософією організму. Тому вона, як правило, шукає детермінанту психологічного у фізіологічному. Вважають, що вся соціальна дійсність психічно обумовлена і тому може бути зрозумілою лише з середини, з психіки.

3. Інстинктивізм, насамперед фрейдизм, виявився найбільш впли­вовим напрямом соціопсихології, значення якого і в наші дні велике. Він вбачає витоки соціального в інстинктах людини. Кількість ін­стинктів, як зазначають дослідники, складає від кількох до 15 тис. Для З. Фрейда головним є інстинкт життя – Ероста інстинкт смерті – Танатос. За Фрейдом, боротьба цих інстинктів на фоні гіперсексуальності людини знаходяться в основі соціального буття. Релігія, мораль, соціальні почуття покликані послабити занадто інстинктивну агресив­ність людей. Соціально і морально несприятливі імпульси витісняються в несвідоме, звідки вони знову і знову прориваються, руйнуючи систему норм і заборон цивілізації, в «над Я».

4. П ровіденціалізм, представники якого акцентували увагу на значенні прояву волі, ролі Бога. Ці ідеї набули широкого поширення в епоху Середньовіччя (Августин Блаженний) та залишилися філософ­ською основою багатьох напрямків – томізм, неотомізм. Наприклад, Гегель, хоч і з застереженнями, але допускав, що Боже провидіння, керує світовими подіями.

5. Цивілізаційна теорія (або культурологічна) є антитезою форма­ційній (М.Данилевський, О. Шпенглер, А. Тойнбі). М.Данилевський вперше розглянув проблему цивілізації як про­блему множинності цивілізацій. Людське суспільство він розглядає як низку автономних, послідовних і співіснуючих соціальних організмів, які називає культурно-історичними типами, і лише на етапі зрілості -цивілізаціями (єгипетська, китайська, індійська, іранська, європейська, грецька, римська та ін.).