Схоластика (основні проблеми філософського вчення Фоми Аквінського).

Схоластика - це тип релігійної філософії, для якого характерне принципове панування теології над усіма іншими формами пізнання, знання. Фома Аквінський: віра і розум не тільки відрізняються один від одного, але разом з тим і утворюють єдність, гармонійно існують. Рухаючись до істини, розум може вступити у суперечність з догматами віри. Фома стверджував, що суперечність між двома положеннями завжди означає, що одне з них хибне. Фома описує Бога як першопричину і кінцеву мету сущого, як "чисту форму", "чисту актуальність" або буття.

Основні поняття вчення Аквінського - поняття дійсності і можливості. Кожна річ є поєднанням "матерії і "форми". Нижчий рівень буттєвості - неорганічні стихії й мінерали, форма яких виступає лише їх зовнішньою визначеністю. Другий рівень - рослини - речі, які визначаються формою з внутрішньою доцільністю. Третій рівень - тварини, тут форма є діючою причиною. На четвертому рівні форма постає як дух, розумна душа - найвище із створеного. Філософ вважав, що всезагальне, або універсали, існують: "до речей" у розумі Бога; у "речах" як ті самі ідеї, що отримали матеріалізацію, "після речей" у роздумі людей як результат абстракції. Метою діяльності людини, за Аквінським, - є пізнання. Досягнення щастя - результат діяльності не стільки волі, скільки розуму. Фома виділяє дві здатності пізнання речей, які притаманні людині - це почуття та інтелект. Пізнання починається з чуттєвого досвіду, коли під дією зовнішніх об'єктів у людини виникають чуттєві образи. З них інтелект абстрагує "умосяжний образ" речі, яка пізнається, і осягає таким чином її сутність. Істину Фома визначав як відповідність інтелекту і речі. Людського індивіда Фома Аквінський вважає як особистісну єдність душі і життєтворного нею тіла. Душа нематеріальна, самодостатня і само суща, або субстанціальна. Державна влада походить від Бога, форма правління в кожному окремому випадку повинна узгоджуватись з обставинами. Фома Аквінський надавав перевагу монархії. Влада правителя повинна підкорятися вищій духовній владі.

1. Доказ від руху (кінетичне), виходить із того, що речі перебувають у русі, а все що рухається приводиться в рух чимсь іншим, тому що рух є перехід можливості в акт. Те, хто актуалізує потенцію, є форма, якесь буття в акті. Отже, у поняття руху входить те, що рухається й те, що рухає. Тому, якби якесь буття, що приводить щось у рух, саме було наведено в рух, те це було б зовсім чимсь іншим, а це інше у свою чергу приводилося в рух третім і т.д. Однак ланцюг двигунів не може бути нескінченної, і тому ми повинні дійти до першої причини руху, що ніким не рухається і яка все рухає. Такою причиною повинна бути чиста форма, чистий акт, яким і є Бог

Видно, що кінетичний доказ заснований на двох передумовах: 1. Усяке буття, що перебуває в русі, повинне бути наведене в рух за допомогою іншого буття, що є його двигуном. 2. Ланцюг двигунів не може бути нескінченної. Можна бачити, що жодна із цих передумов не є наслідком законів фізики або механіки

2. Доказ від виробляючої причини говорить, що в матеріальному світі існує певний причинний порядок, що бере свій початок від першої причини. т.е. Бога. Неможливо. міркує Фома, щоб щось було власною виробляючою причиною, оскільки воно існувало б раніше себе, а це безглуздо. А тому що не існує нескінченного ланцюга діючих причин, то необхідно покласти деяку первинну виробляючу причину, а саме Бога

3. Доказ від необхідності й випадковості виходить із того, що в природі й суспільстві існують одиничні речі, які виникають і знищуються або можуть існувати або не існувати. Інакше кажучи, ці речі не є чимсь необхідним, а, отже, мають випадковий характер. Неможливо представити, щоб подібного роду речі існували завжди, тому що те, що може існувати, часом реально не існує. Як явища випадкові, вони вимагають наявності необхідної причини, існування якої випливає з її сутності. Ця причина і є Бог. Зараз ми можемо затверджувати, що цей доказ суперечить законом збереження матерії. Одиничні речі як конкретні форми матерії зникаю, піддаються трансформації, але матерія при цьому нікуди не зникає

4. Доказ від ступеня досконалості виходить із передумови, що в речах проявляються різні ступені досконалості у формі буття, добра, краси. Але про різні ступені досконалості можна говорити, на думку Фоми, лише в порівнянні із чимсь самим прекрасним, прекрасніше чого не існує, тобто Сбогом.

5. У доказі від божественного керівництва миром говориться про те, що у світі як розумних, так і нерозумних істот, а так само в речах і явищах спостерігається доцільність діяльності й поводження. Аквинат уважає, що це відбувається не випадково й хтось повинен цілеспрямовано керувати миром: “Отже, є розумну істоту, що думає ціль для всього, що відбувається в природі, і його ми йменуємо Богом”. Мені здається, що Фома зводить тут закономірність до доцільності, не враховуючи можливість існування об’єктивних законів, керуючих природою