АБАЙ КУНАНБАЕВ КАК ОСНОВОПОЛОЖНИК КАЗАХСКОЙ ПИСЬМЕННОЙ ЛИТЕРАТУРЫ

З відомих на наш час документів (зокрема) випливає висновок про свідому організацію керівництвом Радянської Росії винищення голодом саме українців. Голод організовувався на всіх їх етнічних землях, а не лише в межах УРСР. Організаційні дії та відкритий грабунок селян з застосуванням війська були розпочаті не пізніше 1920 року, з часу, коли Україна була, як зараз відверто пишуть, — «завоевана Красной армией в 1920». І першими організаторами і керівниками цих дій були В. Ульянов і Л. Бронштейн.

Таким чином, радянське керівництво ставило перед собою дві мети. По-перше, загнати селян у колгоспи і збільшити обсяги хлібозаготівель. По-друге, зламати класовий і національний рух опору, який на хвилях українізації набував обертів.

Початок репресій. «Закон про п'ять колосків»

7 серпня 1932 року з'явилася постанова ВЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відома під назваю «Закон про п'ять колосків». Розкрадання майна колгоспів каралося розстрілом, за «пом'якшуючих обставин» — позбавленням волі на строк не менше 10 років.

Рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) від 22 жовтня 1932 року в основних хлібозаготівельних регіонах створені Надзвичайні хлібозаготівельні комісії (НХК). В Україні комісію очолив голова Раднаркому СРСР В'ячеслав Молотов. Вже в листопаді 1932 року комісією Молотова було запроваджено систему спеціальних бригад з видобуття зерна («червоних валок»). Загалом, до таких бригад входило понад 110 тисяч добровольців, набраних з-поміж селян, які таким чином намагалися спастися від голодної смерті — вони одержували певний відсоток від вилученого зерна і харчів.

1 грудня Раднарком УРСР заборонив торгувати картоплею у районах, які не виконують зобов'язань по контрактації і перевірці наявних фондів картоплі у колгоспах. До цього переліку потрапили 12 районівЧернігівської, 4 — Київської і 4 — Харківської областей. 3 грудня у ряді районів заборонено торгувати м'ясом і тваринами. З 6 грудня ці райони, а також окремі села, почали заноситися на «чорні дошки». Згодом вони абсолютно ізолювалися від зовнішнього світу.

15 грудня ЦК КП(б)У затвердив список 82 районів, куди припинялася також поставка промислових товарів.Поряд з цим, Радянський Союз відхиляв можливість отримання голодуючими України будь-якої допомоги з-за кордону.

Після запровадження всіх цих заходів і обмежень, вже на початок 1933 року більшість селян України залишилися без їжі.

Варто зазначити, що обсяги конфіскованого органами ДПУ та міліції зерна були мізерними. Тобто зерно, виявлене при обшуках, які супроводжувалися конфіскацією всього незернового продовольства, становило зовсім маленьку частку в усьому обсязі заготівель. Люди ж, позбавлені будь-якого продовольства пухнули і помирали від голоду. Більшість померлих не хоронили — просто не було кому. В кращому разі трупи звозили в братські могили, куди часто потрапляли й живі люди. Доволі поширеним був канібалізм.

Навесні 1933 року селян привчали працювати в громадському господарстві шляхом організації харчувальних пунктів на польових станах. Для цього держава виділила частину раніше відібраного зерна. З метою налагодження життя у враженому голодомором селі були організовані надзвичайні органи компартійної диктатури — політвідділи МТС і радгоспів. З врожаєм 1933 року тиск на селян значно послабився.

 

АБАЙ КУНАНБАЕВ КАК ОСНОВОПОЛОЖНИК КАЗАХСКОЙ ПИСЬМЕННОЙ ЛИТЕРАТУРЫ

Кунанбаев (1845, Чингизские горы, ныне Семипалатинской области - 1904, там же), казахский поэт-просветитель, родоначальник новой письменной казахской литературы. Родился в семье крупного феодала Кунанбая Ускенбаева. Учился в медресе муллы Ахмет-Ризы в Семипалатинске и одновременно посещал русскую школу. Гуманистические воззрения поэтов и ученых Востока (Фирдоуси, Навои, Ибн-Сины и др.) оказали влияние на формирование мировоззрения Абая. Особенно велико влияние на Абая произведений русских классиков. Он переводил басни И.А.Крылова, стихи М.Ю.Лермонтова, отрывки из "Евгения Онегина" А.С.Пушкина. Абай призывал народ овладевать русской культурой. Стихи Абая, родившиеся в гуще трудовой жизни, звали к борьбе с гнетом, с невежеством. Он высмеивал старые обычаи родового аула, догмы ислама, протестовал против рабского положения женщины. В сатирических стихах "Наконец волостным я стал..." (1889), "Управитель начальству рад..." (1889), "Кулембаю" (1888) поэт выступал против социального зла. Непревзойденный мастер казахского стиха, Абай ввел новые стихотворные формы (шестистишья, восьмистишья); новаторский характер носят стихи, посвященные временам года: "Весна" (1890), "Лето" (1886), "Осень" (1889), "Зима" (1888), стихи о назначении поэзии. Сюжеты поэмы "Масгут" (1887), "Сказание об Азиме" построены по мотивам классической восточной литературы. В поэме "Искандер" Абай осуждает алчность завоевателя Александра Македонского, противопоставляя ему разум в лице Аристотеля. В прозаических "Назиданиях" затронуты исторические, педагогические и правовые темы. Некоторые свои лирические стихи Абай переложил на музыку. Жизнь Абая ярко обрисована в романе М.О. Ауэзова "Абай" (1958).

Аба́й (Ибраги́м) Кунанба́ев (1845-1904) — великий казахский поэт, писатель, общественный деятель, основоположник современной казахской письменной литературы, реформатор культуры в духе сближения с русской и европейской культурой на основе просвещённого либерального ислама. Абай Кунанбаев способствовал распространению русской культурой среди казахов. Он призывал: «Знать русский язык — значит открыть глаза на мир». Некоторое время Абай работал волостным управителем. Однако в скором времени, разочаровавшись в своей способности использовать должность на благо народа, оставил ее. Абай высмеивал некоторые обычаи родового аула, выступал против исламского догматизма, рабского положения женщины. Выступал против социального зла и невежества. Абай, как властитель дум, вызывал дикую зависть, бешеное озлобление врагов, проявившееся в самых коварных формах. Последние удары судьбы связаны со смертью его сыновей Абдрахмана и Магавьи. Подавленный Абай отверг лечение недуга и добровольно обрёк себя на смерть. Руководители движения Алаш-Орда воспринимали Абая как свою духовную предтечу, как духовного вождя возрождения казахской нации.