В) виправдання, відновлення в правах неправильно звинувачених, зганьблених чи засуджених осіб
1. 1934 року внаслідок реорганізації відділи були фактично ліквідовані, і ВУАН стала асоціацією галузевих інститутів (36 структурних одиниць); її підпорядкували Раді Народних Комісарів УРСР. Відтоді на перше місце в діяльності ВУАН висунулися математика, техніка й природознавчі науки. Був значно поповнений склад академії новообраними дійсними членами і член-кореспондентами. У лютому 1936 ВУАН перейменували в АН УРСР. РНК УРСР затвердила новий статут АН УРСР, за яким вищим органом академії стали Загальні збори, основними осередками науково-дослідної роботи — її наукові інститути. Після перейменування Академія стала не національною, а територіальною науковою установою. Її знову поділено на три відділи: Суспільних Наук, Математично-Природничий і Технічний. Того ж року ліквідовано Всеукр. Асоціацію Марксо-Ленінських Інститутів, а її інститути передано до АН. Тоді ж із наркомосвіти передали у підпорядкування президії ВУАН інститути фізики, ботаніки, мікробіології та епідеміології, біохімії, геології, водного господарства, а також створено нові інститути: електрозварювання, гірничої механіки, хімічної технології, клінічної фізіології; раду з вивчення продуктивних сил УРСР, геофізичну обсерваторію. У 1935 ВУАН передано Дніпропетровський інститут фізичної хімії. 1938 року Другий відділ поділено на Фізико-Матем. і Біол. На 1939 р. АН УРСР мала такі відділи: Фізико-Хім. і Матем. Наук., Біол. Наук, Суспільних Наук (останній з інститутами економіки, історії України, археології, укр. літератури, мовознавства, укр. фолкльору). АН УРСР з 1940 р. Захопивши Волинь і Галичину в 1939 році, радянська влада ліквідувала Наукове Товариство ім. Шевченка і передала його майно АН УРСР. До її складу увійшли інститути історії України, економіки, української літератури і українського фольклору. У 1920-30-х роках в АН УРСР розвивалися всесвітньовідомі наукові школи Д.Граве (алгебра), М.Крилова (математична фізика), Л.Писаржевського (хімія), О.Динника (механіка і теорія пружності), О.Богомольця (експериментальна патологія), Є.Патона (електрозварювання), М.Федорова (гірнича механіка), М.Холодного і О.Фоміна (ботаніка), І.Шмальгаузена (зоологія) та ін. У 1938 до АН УРСР увійшов Харківський фізико-технічний інститут, який займав провідні позиції в розробці ряду напрямів ядерної фізики. Вперше в СРСР тут провели ядерну реакцію шляхом розщеплення ядра літію. В Інституті фізичної хімії 1934 одержано важку воду (О.Бродський). На поч. 1941 у складі АН УРСР існувало 26 інститутів. У них працювало 3092 співробітники, серед яких 60 академіків, 66 членів-кореспондентів, 164 доктори і 325 кандидатів наук. Інститути розміщувалися в Києві, Харкові, Дніпропетровську та Львові. 2. З початку 90‑х років у розвитку політичних процесів в Автономній Республіці Крим почали зростати негативні тенденції. У 1992–1994 рр. реально постало питання про вихід Криму із складу України та, а отже – про подальше існування цілісної незалежної держави. Загострювалася внутрішньополітична ситуація, накопичувалися проблеми облаштування кримських татар. На розвиток політичних процесів автономії негативно впливали зовнішні фактори, зокрема, російський. У 1995–1998 рр. деякі негативні тенденції вдалося подолати: визначений статус Криму як автономії у складі України, зменшився вплив сепаратистських сил. У середині 90‑х різноаспектна тематика кримського політичного дискурсу, як правило, традиційно актуалізувалася в періоди розгортання конфліктів та криз, рушієм яких слугували питання унормування взаємин між центром та автономією, боротьба за розподіл сфер політичного та економічного впливу й зокрема боротьба за вплив на загальну ситуацію в АР Крим криміногенних угруповань. Період новітньої кримської історії, відлік якого ведеться від часів набуття Україною незалежності та відновлення в Криму статусу автономії на початку 90‑х років, був позначений гострими проявами кримського сепаратизму. Своєю чергою, вплив офіційного Києва на процеси в автономії був вельми слабким. Недивно, що наступний етап конституювання взаємин, що хронологічно збігається з періодом діяльності Верховної Ради Криму, обраної 1994 року, охарактеризувався чіткими проявами конфронтації між центром і автономією та беззастережними виявами сепаратизму з боку владних кримських еліт. Упродовж 1995–1998 років тривав процес законодавчого узгодження статусу автономії в складі України. Тодішня стратегічна спрямованість кримських еліт на здобуття самостійності Криму зумовлювала й основні лейтмотиви діяльності ВР РК на початковому етапі. Цьому сприяли й зовнішні впливи з боку РФ стосовно статусу Криму. Однак, про остаточне розв’язання політичних проблем в Автономній Республіці Крим говорити поки що завчасно. Більше того, проведений аналіз доводить, що в автономії зберігається значний конфліктний потенціал. Це зумовлено такими чинниками: недостатністю правового регулювання відносин між Києвом і Сімферополем; недосконалістю механізму вирішення політичних конфліктів як на центральному, так і на регіональному рівні; міжбюджетним протистоянням між центром і автономією; загальною політичною нестабільністю в АРК; специфікою національних і релігійних проблем у Криму; низкою невирішених політико-правових і соціально-економічних проблем, пов’язаних з поверненням, облаштуванням та відновленням прав депортованих, зокрема, кримськотатарського народу; а також помітним впливом на ситуацію в Криму зовнішніх факторів, які охоплюють економічну, політичну, гуманітарну, інформаційну та воєнно-політичну сфери.
3.в) 4. 2-а) заборона вступати до середніх і вищих навчальних закладів вихідцям із кріпаків 1-б) відкриття Києво-Могилянської колегії 4-в) організація робітничих факультетів (робітфаків) 3-г) поділ гімназій на класичні та реальні 5-д) запровадження початкової (І–IV класи), неповної середньої (І–VІІ класи) та середньої (І–Х класи) школи 5.а)д) 6. г є в е д б а 7.а)г) 8. Катерина І перша Малоросійська колегія Петро І друга Малоросійська колегія Анна Іоанівна правління гетьманського уряду 9.г) 10.а) 11.в) 12.в) 1. Ідея написання історії Геологічного музею народилась після розробки нами сайту Національного науково-природничого музею (ННПМ) НАН України, оскільки однією з складових таких інтернет-сторінок є історія заснування закладу. Цікаво, що коротка інформація про створення ННПМ НАНУ на сайті є, однак вона формальна і малоінформативна щодо Геологічного музею. Зрозуміло, що вмістити в одну статтю всі досягнення та негаразди, які мали місце в історії музею, неможливо. Тому автор планує декілька публікацій. Представлена робота є першою з низки статей, присвячених головним подіям і видатним особистостям. У наступній публікації автор планує розповісти про досягнення співробітників у науково-музейній справі, які дозволили Геологічному музею стати провідним серед аналогічних закладів в Україні. У 2012 році геологічна спільнота відзначає 85-річчя з дня створення у Києві Геологічного музею при Укpaїнськiй академiї наук. Геологічний музей розпочався з колекцій Геологічного та Мінералогічного кабінетів [1], створених при Університеті св. Володимира ще в середині XIX сторіччя. Перші колекції були зібрані професорами С.Ф. Зеновичем, Е.К. Гофманом та А.Л. Андржейовським. У формуванні колекцій Мінералогічного та Геологічного кабінетів брали участь такі видатні вчені, як К.М. Феофілактов, П.Я. Армашевський, І.Ф. Шмальгаузен, П.М. Венюков, П.А. Тутковський, В.Ю. Тарасенко, М.І. Андрусов, П.М. Чирвінський, О.Д. Нацький, Л.А. Крижанівський та інші. Створення Мінералогічного кабінету поклало початок систематичним науковим дослідженням з геології, геоморфології, мінералогії та палеогеографії. У липні 1918 р. на першому засіданні комісії з метою розробки законопроекту про заснування у Києві Української академії наук, яке відбулося у Міністерстві народної освіти, обговорювались завдання й структура Української академії наук (ВУАН) [2]. Комісія, що працювала з 9 липня по 17 вересня 1918 p., підготувала 27 записок стосовно створення українських наукових установ. Так, у фізико-математичному відділі Академії наук планувалося створити: астрономічну обсерваторію, хімічну лабораторію, фізичний інститут, національний зоологічний музей, ботанічний сад, ботанічний музей та гербарій, геологічний та палеонтологічний музеї, мінералогічний та антропологічний музеї з інститутами, інститут експериментальної зоології, інститут експериментальної ботаніки, фізико-географічний інститут, біологічну станцію Азовського моря, інститут прикладної хімії, інститут прикладної механіки, інститут прикладної фізики, акліматизаційний сад, геодезичний інститут, інститут наукової експериментальної медицини та ветеринарії. У 1920 р. в Києві при Академії наук був створений Геологічний кабінет, до якого перейшли колекції Українського наукового товариства [3] та, частково, Мінералогічного кабінету Університету св. Володимира, а також колекції П.А. Тутковського, Ф.М. Полонського, М.І. Безбородька й В.І. Крокоса. Цікавим є той факт, що перша інвентарна книга музею датована 1920 роком. У 1927 році у Києві з’явився Національний геологічний музей як самостійний науковий заклад з відділами: геологія, мінералогія і петрографія, палеонтологія, корисні копалини. Саме цей рік вважається роком створення Геологічного музею. Першим директором закладу став академік П.А. Тутковський. Музей розміщався в будинку (вул. Володимирська, 55), зведеному за проектом архітектора П.Ф. Альошина [4]. До складу Геологічного музею ВУАН увійшов Геологічний кабінет разом зі своїми колекціями. За ініціативи Президії АН УРСР 26 червня 1931 р. (Постанова Президії ВУАН, протокол №17) було прийнято рішення об’єднати Геологічний кабінет, Геологічний музей (вул. Володимирська, 55) та Український науково-дослідний геологічний інститут (вул. Володимирська, 44), залишивши за ними їхні приміщення. Після смерті П.А. Тутковського, з 1930 р. і до середини 1937 р., Геологічний музей очолював доктор наук, професор Федір Михайлович Полонський. Згідно з планом розвитку у музеї повинно було функціонувати п’ять відділів, проте фактично працювало тільки чотири: 1) відділ загальної геології, який очолював академік В.В. Різниченко; 2) відділ мінералогії та петрографії – професор, доктор геолого-мінералогічних наук М.І. Безбородько; 3) відділ палеонтології – професор, доктор наук В.І. Крокос; 4) відділ корисних копалин – професор, доктор наук Х.М. Полонський. З 1930-го по 1939 р. поступово збагачуються фондові матеріали музею. Колекції поповнюються за рахунок надходжень від співробітників закладу та провідних спеціалістів Геологічного інституту. Це колекції Полонського Х.М., Новик К.И., Мельника М.Є., Крокоса В.І., Пимонової Н.В., Наливайка Л.К., Шульги П.Л., Юрка Ю.Ю., Петровського Е.П., Василенко П.І., Лучицького В.І., Лунгерсгаузена Л.Ф., Бурчак-Абрамовича Н.О., Безбородька М.І., Різниченка В.В. Колекції та зразки порід передають різні геологічні підприємства, шахти, окремі громадяни. Значні надходження музей отримав від геологічного та мінералогічного кабінетів Київського інституту народної освіти. У фондах Геологічного музею зберігається інформація про те, що велетенський скам’янілий стовбур кипариса, який досі прикрашає сходи Науково-природничого музею, привезли у 1934 р. з Поділля. Під керівництвом науково-художньої комісії, яка постійно діяла при музеї, створюється серія картин, які дотепер виставлені в залах. До складу цієї комісії входили В.І. Крокос, К.Й. Новик, М.Є. Мельник, П.Л. Шульга та видатний український художник І.С. Їжакевич [5]. Тяжкі випробування для співробітників Геологічного музею настали у 1936–1937 роках. Видатні діячі геологічної науки, академіки, доктори, професори підпали під так звану Пулковську справу6 і були репресовані. У 1938 р. Інститут геології, у підпорядкуванні якого знаходився Геологічний музей, переїхав у нове приміщення за адресою: вул. Леніна, 15 (зараз – вул. Богдана Хмельницького), і з серпня 1939 р. цей заклад носить назву Інститут геологічних наук АН УРСР.
петро1 гетьманський анна іоанівна друга колегія 9.г 10.г 11. в,г 12. в
|
