Установіть відповідність між назвами періодів в історії України та висловлюваннями, що були характерними для них.

"післявоєнна відбудова" - "Зворотній бік буржуазного націоналізму - безрідний космополітизм, який проявляється в плазуванні перед буржуазною культурою і в низькопоклонстві перед іноземщиною"

"відлига" - "Той хто оволодіє кукурудзою, той зможе добитися піднесення у тваринництві. Той, хто займатиме щодо цієї культури консервативну позицію, буде викинутий життям з сідла"

"застій" - "Основою партійного підходу до розв'язання економічних проблем розвинутого соціалізму є незмінна вимога - все в ім'я людини, все для блага людини"

"перебудова" - "Прискорення, гласність та "очищення" соціалізму від негативних нашарувань минулого. Ось головні завдання. Так вимагає час і іншої альтернативи для нас немає"

8. Організація лікнепу, ліквідація університетів, проведення «українізації» були складовими політики:

а) Української Соціалістичної Радянської Республіки

9. Українська РСР стала членом Організації Об’єднаних Націй:

б) 1945 року

10. Радянська влада у 1920-х рр. НЕ відкривала в українських землях:в) коледжів

11. Друга світова війна розпочалася з нападу:

г) Німеччини на Польщу

12. За якими з перелічених законодавчих актів розвивається освіта в незалежній Україні? а) Національна доктрина розвитку освіти

д) Програма «Освіта — Україна ХХІ ст.»

 

39 варіант

1. Після набуття незалежності Україна, як і інші республіки колишнього СРСР, зіткнулась із проблемою обрання власної стратегії етнополітичного розвитку. На початку ХХ ст. більша частина Українських земель входила до складу Російської імперії. Національний гніт, русифікація, які були наслідком такого статусу Малоросії, посилилися під час I-й світової війни.

Перемога Лютневої революції в Петрограді дала можливість приступити до вирішення національного питання в Україні. Із створенням (17.03.1917 р.) та діяльністю Центральної Ради пов’язано відновлення української державності.

УЦР:

· започаткувала процес формування в Україні державної етнополітики

· визнавала факт поліетнічності українського суспільства і намагалася виробити чітку політику щодо врегулювання етнонаціональних процесів

· Суть її полягала в тому, щоб виробити право на суверенний розвиток не тільки українського народу але й національних меншин, що проживали на території України.

· В текстах I та II Універсалів (10 червня – 3 липня 1917 року), ЦР закликала українців творити автономний лад в Україні разом з іншими національностями української землі, “негайно прийти до згоди і порозуміння з демократією інших національностей”

· ЦР прийняла ухвалу: найбільш відповідним способом поповнення національного складу Центральної Ради визнати пропорційне представництво, за яким національним меншостям дається відповідне число депутатських місць у складі ЦР.

· Постанова “Про національно-персональну автономію”(визнавалося право великоруського, єврейського, польського та інших народів на національно-персональну автономію та забезпечення їм права і свободи самоврядування)

· закон “Про утворення єврейських рад і проведення виборів членів цих рад”

Гетьманська держава:

· міське населення значною мірою складалося з росіян, інших національних меншин. Тому, щоб уникати конфліктів, гетьманське міністерство освіти, за прикладом міністерств ЦР, вважало за доцільне заснувати нові українські гімназії, ніж українізувати російські

· вирішення національного питання стосовно українців, які проживають в Росії. Вже 7.05.1918 р. Рада Міністрів розглянула питання про необхідність приєднання Криму до Української Держави

Директорія:

· З приходом до влади Дирекції 18.12.1918 р. склалась суперечлива ситуація в галузі міжетнічних проблем. З одного боку було заборонено вживання російської мови, замінені російські вивіски на крамницях, з іншого, відновлена чинність закону про національно-персональну автономію.

· До затвердження національних міністерств тимчасово створено відділи у справах національних меншостей, розпочало роботу лише одне з них – з єврейських справ

· Політичні розбіжності серед керівних кіл національних меншин, національні погроми прирекли на невдачу наміри та ідеї Директорії щодо побудови незалежної держави

2.

Чорновіл:

Опозиціонерство стало для В. Чорновола невід'ємним атрибутом власної сутності, способом буття. Упродовж 60-80-х рр. він шукає способів самовираження через спротив. Потужним інтелектуальним струменем став рух шістдесятників. В цьому часовому діапазоні політичні переконання В.Чорновола вже відомі каральним органам. Так, 1963 р. він не був допущений до навчання в аспірантурі Київського педінституту, хоч і пройшов за конкурсом.

В.Чорновіл спершу мріяв про кар'єру науковця. Однак фактично до 1965 р. про кар'єру вченого вже було забуто. За протест проти репресій над українською інтелігенцією на прем'єрі фільму "Тіні забутих предків" у Києві був підданий обшукам, допитам і вигнаний з роботи.

В.Чорновіл формується як громадянський публіцист. В.Чорновіл пише резонансного "Відкритого листа Генеральному секретареві ЦК КПРС Горбачову М.С.", після якого відновлено видання "Українського вісника". У 1996 р. він був удостоєний Державної премії ім. Т.Шевченка за 1995 рік.

Кравчук:

Закінчив у 1958 р. Київський державний університет, у 1970 р. - Академію

суспільних наук при ЦК КПРС. Кандидат економічних наук.

У 1958-1960 рр. викладав у Чернівецькому фінансовому технікумі. У

1960-1967 рр. - консультант-методист Будинку політпросвіти, лектор,

помічник секретаря, завідувач відділу агітації та пропаганди

Чернівецького обкому КПУ. У 1967-1970 рр. - аспірант Академії суспільних

наук при ЦК КПРС. У 1970-1988 рр. - завідувач сектору, інспектор,

помічник секретаря ЦК, Перший заступник завідувача відділу, завідувач

відділу агітації та пропаганди ЦК КПУ. У 1988-1990 рр. - завідувач

ідеологічного відділу, секретар ЦК КПУ, у 1990 р. - другий секретар ЦК

КПУ. У 1989-1990 рр. - кандидат у члени Політбюро, у 1990-1991 рр. -

член Політбюро ЦК КПУ. У серпні 1991 року Кравчук залишив лави КПУ і балотувався на посаду

президента як безпартійний. У 1991-1994 рр. - Президент України. У 1993 р. Герой України (2001 р.). У листопаді 2004 позбавлений звання почесного доктора Києво-Могилянської Академії за "негромадянську позицію під час Помаранчевої революції".

Симоненко:

10.1974-12.75 — конструктор

1975-77 — інстр., зав. відділу,

З 1978 — Член КПУ.

09.1989-90 — секретар з ідеологічної роботи, з 1990 — 2-й секр, Донецького ОК КПУ.

12.1991-12.93 — заст. ген. дир., корпорація «Укрвуглемаш».

У 1993 обраний 1-м секретар Донецького ОК КПУ, на з'їзді КПУ у Донецьку 19 червня 1993, названому «відновлюваним», обраний 1-м секретар ЦК КПУ. Член Конституційної Комісії від ВР України (11.1994-96).

 

Народний депутат України 2,3,4,5,6-го скликань

1999 — Кандидат у Президенти України на виборах 1999 р.

2004 — Кандидат у Президенти України на виборах 2004 р.