Ред.]Рослинність

За флористичним складом рослинність Європи відноситься до Голарктики. Завдяки стародавнім і сучасним материковим зв'язкам у флорі Європи є велика кількість сімейств, родів і видів, спільних з Азією, Африкою і Північною Америкою, і відносно невелика кількість ендеміків. На території Європи представлені такі типи рослинності: тундровий, тайговий, неморальний, що включає широколистяні і хвойно-широколистяні ліси і пов'язані з ними чагарникові і трав'яні угруповання; степовий, пустельний, субтропічний чагарниково-деревний. Найбільш поширені лісові типи рослинності, найменш - тундровий і пустельний. В арктичних, субарктичних і тайгових широтах розходження у зональних типах рослинності між районами з океанічним і помірно континентальним кліматом виражені слабко.

У більш низьких широтах вони виявляються чітко: в океанічних районах на південь від тайгових лісів представлені змішані хвойно-широколистяні ліси і широка смуга широколистяних лісів, які в субтропіках змінюються ксерофільними вічнозеленими і змішаними вічнозелено-листопадними лісами і чагарниками; а в помірно континентальних районах на південь від тайги простягаються вузькі смуги крислато-хвойних і широколистяних лісів, що змінюються в міру просування на південь та південний схід лісостепами, степами, напівпустелями і пустелями (на Південному березі Криму є елементи субтропічної рослинності). На території Європи природні ландшафти майже відсутні, вони замінені культурними ландшафтами. Найменших змін зазнали ландшафти і фауна тундри і гір. Знищення лісів почалося у Греції ще в V ст. до н.е., згодом набуло широкого розмаху в інших районах Південної і Середньої Європи. Систематичне знищення лісового покриву, що спричиняло порушення цілісності природних біотопів, призводило й до інших наслідків, згубних для природної фауни і флори. Арктичні тундри і пустелі поширені на Шпіцбергені, Землі Франца-Йосипа, Новій Землі. Рослинність представлена лишайниками і мохами, деякими видами трав (ломикаменю, герані та ін.) і чагарників (дріада, полярна верба й ін.). Значні площі складають не вкриті рослинністю кам'янисті поверхні - арктичних пустель. Типові тундри, розвинуті на північному материковому узбережжі і по берегах Нової Землі, мають велику видову насиченість і більш зімкнутий покрив. Виділяються: мохово-лишайникові тундри з домінуванням бурих і зелених мохів, ягелю та інших лишайників, з часткою деяких трав (крупка, вівсяниця, маки, ломикамені), чагарників (водяника, багна) і низькорослих чагарників (карликова береза, полярна і круглолистяна верба). У перезволожених зниженнях поверхні серед типових тундр украплені болота (переважно низинні). У горах Ісландії, Скандинавії, на Уралі поширені гірські тундри, що утворюють пояс рослинності на висоті більше 300-500 м на півночі і 1000-1100 м на півдні.

Тундрова рослинність на півдні змінюється лісотундрою, для якої характерне сполучення тундр, боліт і низьких рідкостійних лісів переважно з ялини у східних районах і берези і сосни - у західних. У цих лісах добре розвинуті мохово-лишайниковий і чагарниковий яруси (брусниця, чорниця, мучниця, водяника). У горах подібні ліси утворюють пояс рослинності на висоті від 300-400 м на півночі до 900-1000 м на півдні. В Ісландії березові рідколісся сполучаються з лугами і низинними болотами. Тундрова рослинність місцями використовується для випасу оленів. Тайгова рослинність утворює широку смугу, що простягається на південь приблизно до 57-58° сх. ш. Домінують хвойні ліси з перевагою на сході ялиці сибірської і модрини сибірської (у Передураллі і в північних районах зони аж до Скандинавії - сибірської кедрової сосни), на заході - ялини європейської і сосни звичайної. У вологих районах у надґрунтовому покриві цих лісів переважають мохи, чорниця, брусниця, вереск, кислиця, у сухих - лишайники.

Крім хвойних, нерідкі березняки й осичняки, що найчастіше з'являються на місці пожеж і вирубок; біля північних меж тайгових лісів у Феноскандії є і корінні березові ліси. З інших типів рослинності в тайговій зоні поширені заплавні і суходільні луги, верхівкові сфагнові болота з багном, морошкою, журавлиною, чорницею, трав'яні лісові болота. У Скандинавських горах і на Уралі тайгові ліси утворюють нижній пояс гірської рослинності.

Тайга - найбільш багата на рослинні ресурси; тайгові ліси дають деревину, що використовується у целюлозно-паперовій, хімічній і будівельній промисловості; у тайгових лісах ведуться промисли з метою видобутку хутра (білка, куниця, горностай, лисиця, заєць-біляк та інші), м'яса диких звірів і птахів (лось, рябчик, тетерев, глухар та інші), збирання плодів дикоростучих рослин (брусниця, чорниця, смородина, горобина, черемшина) і грибів; лугова рослинність тайги використовується для випасу головним чином великої рогатої худоби. Змішані крислато-хвойні ліси розташовані на південь від тайги, простягаються з півдня Скандинавії до Уралу; найбільшої ширини сягають у Прибалтиці, Білорусі і на заході України; на схід від м. Нижній Новгород смуга лісів сильно звужується. Ліси складаються як з тайгових, так і з широколистяних видів дерев (дуб, клен, липа). На піщаних ґрунтах великі масиви утворюють соснові ліси.

Значну площу займає рослинність широколистяних лісів, що охоплює всю територію (крім гір) Західної Європи від тайги і змішаних лісів на півночі до субтропіків на півдні (приблизно до 40° сх. ш.); на схід від Карпат смуга широколистяних лісів сильно звужується, майже виклинюючи у Передураллі, де південна їхня межа проходить на широті 53-54° сх. ш. Найбільш поширений у цих лісах дуб. У районах з океанічним кліматом черешковий, скельний (на сході доходить до р. Південний Буг) та інші види дуба утворюють або чисті насадження, або змішані з березою (Британські острови, Бельгія, Нідерланди), грабом звичайним, липою, буком європейським (переважно у Західній Європі). Чисті букові ліси відносяться до схилів пагорбів і нижнього поясу гір, де відносно тепла зима сполучається з високою вологістю повітря, але відсутнє перезволоження ґрунту. У південних районах, головним чином Франції, характерні ліси з каштана посівного (їстівного).

У підліску широколистяних лісів приатлантичних районів є вічнозелені види (падуб, самшит, характерна ліана - плющ). На убогих піщаних і щебенистих ґрунтах поширені верещатники, трав'яні і трав'яно-мохові болота, а на узбережжі Північного моря - засолені луги маршів. У міжгірних рівнинах (Чехія, Середньодунайська рівнина) ліси сильно остепнені, зустрічаються острови лугових степів. У районах помірно континентального клімату Східної Європи каштанові і букові ліси відсутні (крім гірських лісів Криму з буком східним). Крім дуба черешкового, тут звичайно ростуть липа, клен, ясен, в'яз, а в чагарниковому ярусі - ліщина, бересклети, жимолость. У горах рослинність у нижньому поясі представлена гірськими широколистяними і хвойними лісами, що піднімаються до висоти 1600-2100 м, вище - поясом субальпійських чагарників і лугів, що у найвищих горах змінюється альпійським луговим поясом. На великих площах лісова рослинність зведена для збільшення орних земель, розширення садів, а в південних районах і виноградників. При лісовідновлювальних роботах нерідко широколистяні (особливо бук) замінюються хвойними (сосна, ялина) або швидкоростучими листяними (тополя) породами. Луки субальпійського та альпійського поясів широко використовуються як літні пасовища. У помірно континентальних районах Європи на південь від широколистяних лісів простягаються лісостепи, у яких широколистяні ліси (переважно на вододілах) сполучаються з луговими степами, де багато вологолюбного різнотрав'я (перстачу, таволги, хрестовика, вітрогонки, шавлії, горицвіту). Ще далі на південь розвинуті типові степи з переважанням дернинно-злакових (українська і вузьколистяна ковила, ковила Лессінга, типчак). У найбільш сухих місцях південних типових степів на півдні України, у північному Криму, у Нижньому Поволжі представлені сухі (південні) степи з рідким покривом з ополонок, ковили, тирси, типчака, пирію. На крайньому південному сході Європи дуже розріджена рослинність полинових і солонцевих (сведа, біюргун) напівпустель і пустель.

Степова рослинність майже повністю знищена в результаті оранки чорноземних і каштанових ґрунтів, використовуваних для вирощування пшениці, кукурудзи, цукрового буряка, соняшника та інших культур. Природна рослинність збереглася майже виключно в заповідниках. Рослинність зон напівпустель і пустель використовується як пасовища, головним чином для овець. На рівнинах і в нижньому поясі гір субтропічних районів Європи поширені ксерофільні вічнозелені ліси і чагарники, пристосовані до перенесення сухого літнього періоду. Провідну роль у лісах відіграють кам'яний, кермесовий і корковий дуби, алепська, приморська й італійська сосни. Ліси світлі, з багатим чагарниковим підліском і трав'яним покривом, що майже повністю вигоряє влітку.

Найбільш поширені такі чагарникові формації: маквіс, що складається з суничного дерева, філиреї, мирта, ладанника, фісташки, благородного лавра, що здичавів, маслини: пальмітос - з єдиної в Європі дикоростучої пальми хамеропс; гарига з переважанням чагарникового кермесового дуба; томіллари - розріджені зарості сухих внутрішніх районів Піренейського півострова з тим'яну, лаванди й інших багатих на ефірні олії рослин. У гірських районах Середземномор'я вище поясу вічнозелених лісів і чагарників (з 300-400 м на півночі і 800-1000 м на півдні) виражений пояс листопадних широколистяних (дуб, бук, каштан) і хвойних лісів (ялина, ялиця, сосна, атлантичний кедр), над яким у найбільш високих горах представлений вузький пояс субальпійської і альпійської рослинності. Велика частина лісів і чагарників Середземномор'я зведена людиною або знищена частими тут пожежами. На їх місці ростуть пшениця, кукурудза, плантації цитрусових, маслинового дерева, коркового дуба, виноградники, сади, парки; на південному сході Піренейського півострова єдині в Європі плантації фінікової пальми. У зв'язку з випасом (кози, вівці) сильно змінилася і рослинність гір.