Міста центрального підпорядкування 8 страница

Географічне положення - Індонезія знаходиться в Південно - Східній Азії на островах Малайського архіпелагу (Великі і Малі Зондські о-ви) і західній частині о. Нова Гвінея, які простяглися вздовж екватора. Крайні західну і східну точки країни розділяють приблизно 5150 км, а крайні північну і південну -1931 км.

Площа території - 1,9 млн кв. км

Адміністративний поділ - країна ділиться на 31 провінцію (province) і 2 особливі адміністративні округи - Джакарта і Джок’якарта.

Столиця - м. Джакарта - Jakarta - 9, 700 млн осіб р.

Населення - 242,500 млн осіб (2011 р.)

Великі міста - Сурабая (3000 тис. осіб), Бандунг (2500 тис. осіб), Семаранг (1700 тис. осіб), Медан (1600 тис. осіб), Палембанг (1300 тис. осіб), Уджунгпанданг (1100 тис.осіб), Банджармасін (700 тис. осіб). На островах Ява і Суматра (7% території країни) проживає 65% всього населення республіки.

Офіційна мова - індонезійська.

Релігія - близько 80% населення - мусульмани - сунніти, протестанти і католіки - 10%, є також ті, які сповідують буддизм, індуїзм, анімізм, конфуціанство та інш. вірування.

Грошова одиниця - індонезійська рупія = 100 сенам.

Ресурси

В Індонезії є багато, часто нерозвіданих, покладів корисних копалин, включаючи нафту, природний газ, олово, марганець, мідь, нікель, вугілля та боксити. Найбагатші поклади олова знаходяться на островах Банка, Сінґкеп та Беллітон. Нікелю — на Целебесі, Галмагері та Папуа. Поклади марганцю розташовані на центральній Яві, Суматрі, Калімнтані і Целебесі. Мідьзнаходиться переважно на Папуа. На островах Ріау, Банка, Сінґкеп та на Калімантані знайдені боксити, а вугілля на Суматрі. В Індонезії також є поклади заліза, сіри, золота та срібла, але на економіку вони мало впливають.

На межі ХХ-ХХІ ст. І. постачає на світовий ринок ряд важливих сировинних товарів, зокрема: нафту і природний газ (2/3 експортних прибутків), олово, нікелеві руди. Основа енергобалансу І. — нафта (бл. 80 %), а також природний газ (18,1 %). На кам'яне вугілля припадає всього 0,9 %, гідроенергію — 1,4 % ВВП.

[ред.] Сільське господарство

Стійкий мусонний клімат і рівний розподіл кількості опадів зробили можливим вирощування сільськогосподарських культур майже по всій території Індонезії. Однак, землі для посівів займають тільки одну десяту частину суші. На Яві більшість обробленої землі займають тераси для вирощування рису, здебільшого вздовж північних береговий та центральних рівнин. В сухішій східній частині Яви вирощують кукурудзу, маніоку, солодку картоплю, земляний горіх (арахіс), сою, тютюн та каву.

Розвиток на Суматрі та інших зовнішніх островах не такий інтенсивний і складається переважно з невеликих ферм. Проте, навколо Медану лежать великі плантації, які вирощують тютюн,каучукові дерева, пальмову олію, капок, чай та каву. Рис, кукурудзу та маніоку вирощують в основному у районі рідкого лісу на півночі та Палембангу на південному сході.

Худоби відносно мало — близько 15 млн кіз, 12 млн голів великої рогатої худоби і 10 млн свиней. Проте курей розводять дуже багато, у 2002 їх було понад мільярд. За підтримки Японії розвивається рибальство у великих масштабах.

[ред.] Промисловість

Заміщення імпорту та підтримка сільськогосподарського сектору довго були двома основними цілями індустріальної політики. Заміщення імпорту було застосоване для таких товарів як їжа,текстильні вироби, добрива і, в результаті цього широкомасштабна політика індустріалізації не розпочалася до кінця 80-х років ХХ ст. Через це промисловість зростала дуже повільно, і зараз оцінюється не більше ніж одна четверта частина ВВП.

За традицією, найрозвиненішими галузями промисловості в Індонезії були ті, що займалися обробкою сільськогосподарських ресурсів та корисних копалин. Зараз велику частину виробництва займають малі та середні приватні підприємства, більшість з яких виготовляють товари загального вжитку. Багато малих підприємств належать китайцям, які емігрували зі своєї батьківщини. Ці невеликі майстерні виробляють такі товари загального вжитку як меблі, побутові прилади, текстильні вироби та займаються друкарською справою. Основний центр приватної промисловості — західна Ява, хоча ця галузь також розвинута в Джакарті. З середини 80-х в Індонезії повільно, але стійко почали розвиватися великомасштабні та високотехнологічні підприємства, які виробляють телекомунікаційні, електронні товари та автомобілі.

Найбільшою галуззю промисловості, що переробляє імпортовані сировинні матеріали, є текстильна промисловість. Прядильні фабрики в більшості належать державі чи знаходяться в руках іноземних фірм, тоді як ткацькі та апретурні підприємства, які сконцентровані в Бандунзі, переважно невеликі та належать місцевим підприємцям.

Природні умови й ресурси. В геологічному сенсі Індонезія молодий, сейсмічно активний регіон, де продовжується процес горотворення. Тут більше 100 вулканів, відбуваються руйнівні землетруси, які нерідко супроводжуються цунамі. У 1883 р. тут вибухнув вулкан Кракатау. Це було найбільше за історію людства виверження.

Більше половини країни вкрито горами. Найвища точка Індонезії г. Джая (5029 м) знаходиться на острові Нова Гвінея.

Переважає екваторіальний та субекваторіальний клімат. Упродовж усього року середньомісячна температура коливається від +25 °С до +27 °С. За рік випадає від 2000 до 4000 мм опадів. Взимку та влітку два мусони (північно-західний і південно-східний).

Великих річок немає. Вони короткі, але повноводні. Майже 2/3 території вкрито вологими екваторіальними лісами. В них багато цінних видів дерев. Різноманітний і багатий тваринний світ, представлений слонами, носорогами, тиграми, мавпами.

Індонезія має значні запаси різноманітних корисних копалин. Є енергоносії - нафта та природний газ, кам'яне та буре вугілля. Розробляються родовища рудних корисних копалин - залізної та марганцевої руд, бокситів, міді, олова, урану, кобальту, торію, срібла та золота. Серед нерудних корисних копалин виділяються сірка, фосфорити, азбест, кухонна сіль.

73. Офіційна назва - Королівство Таїланд - Ratcha Anachak Thai.

Географічне положення - країна розташована в Південно-Східній Азії, в центральній частині Індокитайського півострова і північній частині півострова Малакка. Межує з М`янмою – на заході, з Лаосом – на півночі, з Камбоджею – на сході, з Малайзією – на півдні. Омивається водами Андаманського моря – на заході, Сіамської затоки Південно-Китайського моря – на сході та півдні. Загальна довжина берегової лінії близько 2400 км.

Площа території - 513,1 тис. кв. км.

Населення - 64.763 млн осіб (2005 р.).

Столиця - м. Бангкок (6,486 млн осіб).

Рельєф місцевості.
За особливостями рельєфу Таїланд прийнято поділяти на п'ять географічних районів: Північне нагір'я, Центральна рівнина, Північно-Східне плато, Південний Схід і півострівний Південний район.
Північне нагір'я складається із субмеридіонально орієнтованих високих гірських хребтів, складених з вапняків. Особливо високі і важкодоступні хребти на північному заході, де знаходиться найвища точка країни, гора Інтханон (2600 м). Хребет Танентаунджі утворює вододіл між басейном р.Чаупхрая (Менам), що утворюється внаслідок злиття чотирьох річок (Пінг, Ванг, Йом і Нан), і басейном р.Салуїн (більша його частина тече територією М'янми). На сході цього району розкинулося величезне нагір'я Фіпаннам із середньою висотою 1100-1200 м. У напрямі на південь гори знижуються і поступаються місцем рівнинам.
Центральна рівнина займає обширну частину країни і простягається з півночі на південь на 400 км, а із заходу на схід на 200 км. Вона складається з алювіальних відкладень річок Чаупхрая, Мекхлонг, Бангпаконг та ін. Родюча дельта р.Чаупхрая є рисовою коморою Таїланду. Ця річка служить важливим водяним шляхом і у вологий сезон судноплавна до міста Накхонсаван. Русло Чаупхраї поглиблене до 8,5 м на ділянці від гирла до Бангкока, де збудовано морський порт, який може приймати великотоннажні судна.
Північно-Східне плато, або плато Корат, має хвилясту поверхню, середня висота якої 185 м, місцями горбисте і оточене низькими горами Донгпхраяфай на заході, Санкампхенг і Дангрек на півдні. Плато тягнеться із заходу на схід на 400 км і дренується річками басейну Мун, правої притоки Меконга; по самому Меконгу проходить кордон Таїланду і Лаосу. У вологий сезон велика кількість земель страждає від затоплення, а у сухий сезон - від нестачі вологи. Умови для розвитку землеробства несприятливі, і цей район вважають найбіднішим у країні. Місцеве населення здавна займається тваринництвом і відхожими промислами (сезонна міграція в межі Центральної рівнини).
Південно-Східний район відділений від іншої частини країни горами Санкампхенг на півночі і р.Бангпаконг на заході. Тут випадає велика кількість опадів, і у минулому були поширені густі вологі тропічні ліси.
Південний район займає перешийок Кра до кордону із Малайзією. Центральний гірський ланцюг (хребет Пхукет), що простягається у меридіанному напрямі, розділяє дві прибережні рівнини: вузьку, переривисту на заході і більш широку на сході. Місцева економіка базується на рибальстві і видобуванні корисних копалин.
Таїланд має у своєму розпорядженні багаті ресурси корисних копалин. Є промислові поклади олова, вольфраму, марганцю, сурми, заліза, цинку, свинцю, бурого вугілля, нафти, горючих сланців, природного газу, коштовного і напівкоштовного каміння, бариту, флюориту, кам'яної солі.

Клімат.
Клімат Таїланду тропічний. У Південному і Південно-Східному районах країни у режимі атмосферного зволоження сезонні коливання виявляються мало. На решті території завдяки впливу мусонів чітко виражені сухий і вологий сезони.

Атмосферні опади.
Центральна рівнина, Північ і Північний Схід отримують в середньому 1000-1100 мм опадів за рік, з них більш як 90% випадають у вологий сезон, що триває з травня по жовтень. На Півдні і Південному Сході середня річна норма опадів становить 2300-2500 мм, причому їх кількість від місяця до місяця істотно не змінюється.
Сухий сезон особливо відчутний на Північному Сході. На полях висохлий грунт закам'янів і розтріскується. Через пониження рівня підземних вод пересихають ставки, неглибокі озера, болота і канави. Деякі річки сильно міліють і стають непридатними для судноплавства, а іноді залишаються без стоку.
Мусонні дощі починаються у квітні-травні, і на початку червня земля зволожується настільки, що її можна обробляти і засівати. У липні зрошувальні канали наповнюються водою услід за річками, які на Центральній рівнині широко розливаються. В результаті землі у дельті р.Чаупхрая затоплюються майже повністю. Для захисту від водної стихії місцеве населення споруджує будинки на палях. Останніми роками через масштабне зведення лісів посилився несприятливий ефект від сезонних паводків і засух.

Температури.
Середні місячні температури повітря коливаються від 24°С у грудні до 30°С у квітні. Лише на крайній півночі країни взимку (листопад - лютий) температура знижується до +16°С.

Грунти.
Найбільш родючі алювіальні грунти на заплавинах Центральної рівнини. Щільні глинисті грунти дельти р.Чаупхрая, що мають малу водопроникність, добре утримують вологу на обвалованих рисових полях. За ними за продуктивністю йдують дрібнозернисті супісчані грунти, розвинені у північних долинах, зокрема у районі Чиангмая. На Північному Сході переважають малородючі грунти.

Рослинний і тваринний світ.
У минулому велику частину території Таїланду займали ліси, і ще у 1961 році їх частка становила 53% від загальної площі країни, тоді як у наш час вона не перевищує 20%. До 70% деревостою складають листопадні породи. У горах на півночі Таїланду і поблизу кордону із М'янмою переважають вологі мусонні змішані листопадні ліси, у яких ростуть тиковое дерево, ксилія рубанкоподібна, птерокарпус великоплодний та інші породи з твердою деревиною. Ці ліси перемежовуються з чагарниками бамбука. На відкритих схилах у північному Таїланді зустрічаються дубові ліси, на висоті більш як 1000 м над р.м., що змінюється сосновими лісами із сосни Меркуза і Хазі. Вологі вічнозелені широколисті мусонні ліси поширені у долині р.Мекхлонг на заході і у найбільш вологих місцях на південному сході. Сухі мусонні ліси зустрічаються на плато Корат, на Центральній рівнині, а також у високих горах на заході Таїланду. У цих лісах переважають низькорослі дерева, бамбук і колючі чагарники. На півдні і південному сході дуже поширені вічнозелені вологотропічні ліси. У них переважають диптерокарпові (янг, так'ян), хопея, анизоптера, салове дерево, пальми (арекова, сагова), зустрічаються бамбук, панданус. Широко поширені ліани. На морському узбережжі є мангрові чагарники, але інтродуційовані деревні породи, наприклад евкаліпти і акації, часто витісняють корінні рослини, які дуже постраждали від вирубок. Уряд Таїланду у 1989 році різко обмежив масштаби лісозаготівель, але темпи вирощування лісів скоротилися не набагато.
Полювання і втрата природних місць де водилися дикі тварини сприяли різкому скороченню їх чисельності у Таїланді. Однак у деяких віддалених районах і на територіях, що охороняються, ще водяться слони, тигри, леопарди (у тому числі дуже рідкісний димчатий леопард), білогрудий і малайський ведмеді, бики гаур і бантенг, азіатський буйвол, сероу, дуже рідкісна тварина чепрачний тапір. Численні мавпи (білорукі гібони, макаки, орангутани, лангури), олені мунтжак і замбар, малий і великий олені, антилопи та інші ссавці. У сільському господарстві широко використовуються приручені слони і буйволи. У Таїланді водиться кілька десятків видів змій, у тому числі отруйні. Надзвичайно різноманітна фауна птахів: багато водоплавних (чаплі, білі пелікани, качки), поширені фазанові, дикі кури, куріпки, папуги, павичі (також і зелений), хижі птахи та інші. Різноманітний світ комах, у тому числі більш як 600 видів метеликів.

Демографія
За оцінкою на 2004 р., в Таїланді проживає 64,87 млн. осіб. Чисельність населення країни протягом 1960–1990-х років збільшилась вдвічі. Однак якщо в 1960-ті роки темпи росту становили 3% на рік, то наприкінці 1980-х років вони знизилися приблизно вдвічі (народжуваність 2,5%, смертність 0,8%). Близько половини всього населення – особи молодші 30 років.
Середня по країні густота населення – 118 осіб на 1 кв. км. Чверть населення країни проживає у містах.
Етнічний склад населення. На частку народів, що розмовляють тайскими мовами, припадає близько 85% населення. Основне ядро утворюють таї, або сіамці (кхонтай, тай-нен) – народ з групи таї. До національних меншин належать китайці, лао, кхмери, мони, малайці та розселені переважно в горах карени, шан, акха, лісу, хмонг (мяо) та ін. Сіамці почали мігрувати на південь, до меж Таїланду, в VII ст. з території сучасної провінції Юньнань в Китаї. Вони потіснили і частково асимілювали монів, які заселяли землі правобережжя р.Чаупхрая, та кхмерів, що мешкали на її східному березі.
Другу за розмірами етнічну групу утворюють китайці. Їх предки прибули в країну за 1880–1930-ті рр. Хоча в 1930–1940-х роках ще відбувалися конфлікти на етнічному грунті, вони не набули характеру стійкого протистояння, тому зараз відмінності між китайцями та сіамцями в значній мірі стерлися.
Ще одну велику етнічну общину складають малайці. Релігійна відокремленість (багато малайців – мусульмани за віросповіданням), територіальна близькість Малайзії та історичні суперечки, пов'язані з проведенням кордону між Британською Малайєю та тогочасним Сіамом, все ще породжують сепаратистські настрої малайців, які мешкають на півдні, причому іноді справа доходить і до кровопролиття.

Мови.
Лінгвісти розходяться в думках з приводу походження тайської (кхонтай або сіамської) мови.(див. також ТАЙСЬКА МОВА.) Імовірно, що вона відноситься до тайсько-кадайської мовної групи, яка включає в себе також лаоську та шанську мови, але деякі фахівці зараховують її до сіно-тибетської групи. Виділяються три головні діалекти: центральний тайський, який поширений у Бангкогу, виконує функції офіційної літературної мови та вивчається в державних школах; тайсько-юаньський, поширений на півночі країни та місцями відомий під назвою кхаммуанг; тайсько-лаоський, яким користуються жителі північно-східного і південно-східного Таїланду. У тайській мові підвищення й зниження тону слугують для розрізнення значення, а словниковий фонд складається переважно з односкладових слів, хоча чимало багатоскладових слів запозичено з інших мов – кхмерської, палі та санскриту.
Карени та інші гірські народи розмовляють різними діалектами, які зараховують до тибето-бірманських та мон-кхмерських мов. Малайці використовують яванську мову, яка має арабську писемність і є близькою до малайської. Китайці активно користуються кількома південними китайськими діалектами, особливо теочу, а також мандарин.

Релігія.
Буддизм південної школи тхеравада є фактично державним і найбільш поширеним віросповіданням серед таї. У Бангкоку знаходиться штаб-квартира Всесвітнього братства буддистів – найбільшої міжнародної буддійської організації. У Таїланді діють дві буддійські чернечі секти – Маханікай (найчисельніша) і Тхаммаютнікай (більш сувора). Як і в інших країнах, буддизм у Таїланді увібрав у себе безліч ритуальних звичаїв та обрядів з інших релігій – анімістичних, індуїзму, конфуціанства і даосизму. 94% населення Таїланду – буддисти, близько 4% – мусульмани, є також і індуїсти, християни, сикхи, анімісти й атеїсти.

Міста.
Найбільше місто країни – Бангкок. У його метропольський ареал входять, крім самої столиці, розташованої на східному березі р.Чаупхрая, місто Тхонбурі на її західному березі та декілька приміських районів. У 1995 р. тут проживало 6547 тис. осіб, або понад 60% міського населення країни. Надбільш бурхливе зростання переживає з кінця 1980-х років місто Чонбурі, центр чорної металургії та цукрової промисловості, розташований на узбережжі Сіамської затоки недалеко від столиці.
Чіангмай, який поступається за чисельністю населення лише Бангкока, – центр політичного, економічного і культурного життя Північного Таїланду. Він є адміністративним центром однойменної провінції і в минулому був столицею давньго тайського королівства.
Накхонратчасіма, відомий також під назвою Корат, – найбільший економічний та адміністративний центр сходу країни, важливий вузол залізничних і автомобільних доріг. Інший торговельний центр, який успішно розвивається на сході – Убонратчатхані.
На півдні Таїланду, недалеко від кордону з Малайзією, виділяється місто Хатьяй. Воно розташоване на залізничній магістралі Бангкок – Сінгапур і слугує перевалочним пунктом для продукції місцевих каучукових плантацій, що експортується до Малайзії.
Побутові аспекти.
Харчовий раціон жителів Таїланду складається з рису та риби з добавлянням приправ з креветок, перцю та овочів і доповнюється фруктами. Місцева кухня має значні порайонні відмінності, але в ній звичайно присутні каррі (гостра індійська приправа) та лапша.
Житло таїландців відповідає умовам тропічного клімату. Конструкція будинків на палях забезпечує захист від прямих сонячних променів та від дощу. У минулому конструкції зводилися з дерев'яного бруса та бамбука, а дахи покривалися пальмовим листям. Тепер, особливо в містах, у будівництві застосовуються сучасні бетонні конструкції, а в будинках є водопровід та електрика.
Завдяки розвиткові охорони здоров'я вдалося продовжити середню тривалість життя та зменшити дитячу смертність, за мірками країн, що розвиваються, знаходиться на порівняно низькому рівні. З кінця 1980-х років серйозну загрозу для здоров'я населення становить СНІД.

 

74. агальна площа: 331,04 тис. км2
Населення: 83,1 млн. чол.
Столиця: Ханой - 1,2 млн. чол.
Державний устрій: парламентська республіка
Глава держави: президент
Законодавчий орган: однопалатне Національні збори
Адміністративно-територіальний поділ: 59 провінцій і 5 муніципалітетів
Офіційна мова: вєтнамська
Грошова одиниця: донг

Демографія

Середня щільність населення: 251 чол./км2
Міське населення: 25,7
Віковий склад населення: молодше 15 років - 33,4%; 15-65 років - 61,3%; старше 65 років - 5, З
Природний приріст населення: 15,4%
Тривалість життя чоловіків - 66,9 року; жінок - 71,6 року

Економіка Аграрна країна c швидко розвивається промисловістю ВВП: 45,8 млрд. дол ВВП на душу населення: 550 дол ВВП на душу населення по ППС: 2700 дол Зайнятість працездатного населення: сільське господарство -63%, промисловість і сфера послуг - 37% Склад ВВП: сільське господарство - 24,3%, промисловість -36,6%; сфера послуг - 39,1%

В'єтнам - тропічна країна, витягнута вздовж східного та південного узбережжя півострова Індокитай, в основному гориста. Рівнини, що займають дельти двох найбільших річок (Меконгу на півдні і Хонгха на півночі), де зосереджені основні масиви родючих земель, складають чверть території. Вузькою смугою вздовж Південно-Китайського моря тягнеться низовина. Гори c глибоким ерозійним розчленуванням (найвища точка країни - м. Фаншіпан, 3143 м), частими землетрусами. Клімат субекваторіальний, мусонний c посушливій взимку і повсюдно жарким, дуже вологим літом. Звичайні тайфуни і повені. Країна покрита густою мережею річок та каналів, озер і ставків. Природна рослинність представлена ще не зведеними тропічними лісами в горах (40% території), рідколіссям і саванами на місці зведених лісів, бамбуком вздовж річок і мангровими заростями на болотах вздовж узбережжя.

Промисловість. Провідні галузі - паливно-енергетична і гірничодобувна. Видобувають нафту, кам'яне вугілля, залізну руду, хроміти, олово, вольфрам,
хроміти, золото, срібло. З морської води випарюють сіль. На річці Та велика ГЕС "Хоабінь". Діють підприємства чорної і кольорової металургії, машинобудування, хімічної галузі (гумова, фармацевтична промисловість), з виробництва будматеріалів, харчової, легкої, лісової промисловості. Традиційні ремесла: різьба по дереву і слонової кістки, плетіння, шовкоткацтво, гончарство, бронзове лиття.

Сільське господарство та рибальство

Країна повністю забезпечує себе продовольством. Основні культури: рис (вирощується близько 1500 сортів, за обсягом - провідне місце у світі), цукровий очерет, чай, кава (одне з перших місць у світі), гевея, фрукти, a також кукурудза, маніок, олійні, бавовна, рицина, джут, шовковиця. Розводять велику рогату худобу (як тяглову силу), свиней, птицю, шовковичного шовкопряда. Збір шемака, кардамону, бадьяна, кориці, бензоіл, камеди, каніфолі. Рибальство (в прибережних
водах і на рисових полях): лов риби, ракоподібних та збір водоростей.

Транспорт

Довжина залізниць 2,6 тис. км, автошляхів - 93 тис. км. Розвинене внутрішнє судноплавство.
Зовнішня торгівля Експорт: нафта, кам'яне вугілля, рис (4-e місце з експорту), швейні вироби, каучук, цукор, риба та ін морепродукти, деревина, бамбук, чай, кава, вироби художніх промислів. Імпорт: машини й устаткування, споживчі товари. Головні зовнішньоторговельні партнери: Японія, Сінгапур, Республіка Корея, Австралія, Німеччина, Китай, США, Великобританія.

Туризм

Останнє десятиліття туризм широко розвивається. Приїжджаючим (близько 1,5 млн. чоловік на рік) надається можливість морського відпочинку, відвідування мальовничих куточків природи та численних пам'ятників різних релігій (храмів, пагод, мечетей, соборів).

Клімат субекваторіальний, вологий, мусонний. У січні середня температура на півночі становить + 15 ° С (на півдні +26 ° С), в липні +28 ° С. На навітряних схилах гір Чионгшон випадає до 3500 мм опадів, в решті районів - 1700-2100 мм, на плато Дарлак - 1400 мм. Вологість південно-західний мусон дме з травня по жовтень. На північ і в центр з липня по листопад часто приходять руйнівні таісру-ни. У горах на кордоні з Китаєм взимку випадає сніг. Найбільші річки: Красна (Хонгха) і Меконг на півдні. Під час південно-західного мусону часті повені. У низинних районах для відводу води побудована широка мережа каналів та іригаційні системи.

У горах і в дельті Меконгу ростуть вологі вічнозелені тропічні ліси, на півночі - листопадні, на плоскогір'ях - тропічні листопадні лісу (дуб, бук, каштан, сосна) і високотравні савани (результат вирубки лісів), уздовж морських узбереж - пальми, мангрові лісу. Якщо в 1943 р. ліси займали 44% території, то зараз - 28%. Під час в'єтнамської війни було знищено 16% рослинного покриву. У лісах зустрічаються цінні дерева: залізне, червоне, банг-Ланг, камфорне; повсюдно зростає бамбук. На низинних ділянках переважають рисові поля. Орні поля складають 20% території країни, пасовища - бл. 1%. Живуть слони, тигри, пантери. Тапіри і носороги майже винищені. Є 13 національних парків, в т. ч. на о. Катба (вічнозелений тропічний ліс, печери, мавпи), Кукфи-онг (мавпи, птаха), Бакхма (водоспади, птахи, тигри, мавпи); Кат-Тьен (мавпи, слони, тигри, птиці) і Йок-Дон (слони).

 

75. Австралия и океания

К моменту проникновения европейцев в Австралию и Океанию население этой части света придерживалось различных местных культов. В Австралии и Океании жило большое число народов и племен, заметно различавшихся между собой как по уровню своего социально-экономического развития, так и по хозяйственно-культурным особенностям. В силу этого традиционные верования австралийских и океанийских народов отличались довольно большим разнообразием.

Для австралийцев-аборигенов был особенно характерен тотемизм — одна из наиболее ранних форм религии. Широкое распространение среди коренного населения Австралии получила и вера в магию. Существовали также вера в духов и душу, фетишистские представления. Более высокие формы верований, например вера в великих богов природы, у аборигенов Австралии фактически еще не возникли. Правда, у некоторых племен юго-восточной части материка, выделявшихся среди других австралийских групп сравнительно высоким уровнем общественного и хозяйственного развития, уже начали появляться какие-то зачатки веры в верховное существо, однако для большей части Австралии такие верования не были характерны.

О верованиях коренного населения Тасмании, значительно отличавшегося от австралийцев по культуре и расовому облику, известно очень мало. Дело в том, что тасманийцы были полностью истреблены колонизаторами еще во второй половине XIX в., и свидетельств об их культуре почти не осталось. В связи с этим мнения о материальной и духовной культуре коренных жителей Тасмании довольно противоречивы. Есть основания предполагать, что верования населения Тасмании во многом напоминали религиозные представления аборигенов соседнего материка.

У аборигенов Новой Гвинеи — папуасов - господствовали такие верования, как тотемизм, вера в магию, культ предков.

Население Меланезии стояло по уровню своего общественно-экономического развития значительно выше жителей Папуасии, Австралии и тем более Тасмании. Наиболее характерным традиционным верованием коренного населения Меланезии была вера в некую безличную силу мана. Мана, согласно этим представлениям, присуща разным предметам и явлениям природы, отдельным могущественным людям, их душам (после смерти), а также всевозможным духам. Были распространены также культ природы и культ предков, разные магические верования. Более высоких форм религии у меланезийцев еще не существовало. Они не знали ни великих богов, ни храмов, ни жрецов.

В Микронезии наиболее распространенными верованиями были культ природы и почитание умерших. Вопросами культа ведали жрецы.

Более развитые формы религии можно было наблюдать у полинезийцев. Верования Полинезии отражали формирование классового общества в этой историко-культурной области Океании. Сословно-кастовому строю, характерному для полинезийцев, соответствовала иерархия в пантеоне божеств. Среди божеств выделялись четыре верховных бога природы — Тане, Ту, Рон-го и Тангароа. К пантеону божеств присоединялись и души умерших знатных людей. Весьма развиты были у полинезийцев космогонические представления, мифологические предания.

Характерная для Меланезии вера в безличную силу мана существовала и в Полинезии. Наибольшей мана обладали, по представлениям местного населения, вожди, которые широко пользовались связанным с мана правом табу — наложением запрета на любую вещь, представляющую для них тот или иной интерес.

С вождями была тесно связана каста жрецов, пользовавшаяся в Полинезии очень большим влиянием. Жрецы служили в марае — святилищах, где хранились идолы и другие предметы культа. Здесь же обычно хоронили вождей. Культовые обряды носили довольно сложный характер и на некоторых островах сопровождались человеческими жертвоприношениями.

Традиционные верования в большей части Австралии и Океании были постепенно вытеснены христианством, которое стало распространяться вслед за проникновением колонизаторов. Раньше всего миссионерская работа была начата на Марианских островах. Уже во второй половине XVII в. на отдельные острова этого архипелага прибыли католические миссионеры, сопровождаемые испанскими солдатами. Проповедники, принадлежавшие к ордену иезуитов, начали бесцеремонно вмешиваться в жизнь коренных жителей, предпринимали неоднократные попытки насильственного крещения их детей. Когда же островитяне стали оказывать сопротивление назойливым "гостям", иезуиты использовали прибывших с ними солдат для беспощадной расправы с местными жителями. Кровавая бойня привела к почти полному истреблению взрослого мужского населения Марианских островов.