Історичні організаційні форми навчання

У педагогічній літературі існують різні визначення «форми навчання» як категорії дидактики: як форма роботи, як засіб роботи, організації навчання.

Форма організації навчання – а) спосіб організації навчальної діяльності, який регулюється певним, завчасно визначним розпорядком, б) зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.

Існує понад тридцять конкретних форм навчання.

Загальноприйнятими формами організації навчальної роботи є колективна - урок у школі, лекція і семінарські заняття у вузі, екскурсії, факультативні заняття тощо та індивідуальна - самостійна робота, дипломні та курсові проекти тощо. Кожна із організаційних форм навчання має своєрідне співвідношення між ступенем самостійності пізнавальної діяльності учнів і ступенем керівництва навчальною діяльністю з боку викладача.

Вибір форм організації навчання зумовлюється завданнями освіти і виховання, особливостями змісту різних предметів та їх окремих розділів, конкретними цілями занять, складом, підготовкою і віковими можливостями учнів.

Організаційні форми навчання змінюються і розвиваються разом з суспільним розвитком. У різні періоди його розвитку навчальний процес організовувався неоднаково.

За первіснообщинного ладу навчання було практично-догматичним. Діти засвоювали виробничий і моральний досвід у процесі спільної праці і повсякденного спілкування з дорослими. У той час організація навчальної роботи з дітьми мало індивідуальну, потім індивідуально-групову форму.

Індивідуальне навчання. Полягає в тому, що учень виконує завдання індивідуально, користуючись допомогою вчителя (вивчення підручника). Воно ефективно, тому що враховує особливості розвитку дитини, індивідуалізує контроль за перебігом і наслідками навчальної роботи. Проте воно потребує значних матеріальних витрат, учня позбавлено можливості співпрацювати з однолітками. Ще у ХУ1ст. піддавалося критиці. Зараз знаходить використання у формі репетиторства і консультування.

Індивідуально-групова форма навчання. Полягає в тому, що учитель займається з групою дітей (10-15 чол.), навчальна робота мала індивідуальний характер, оскільки діти різного віку мали різну підготовку. Учитель по черзі опитував кожного учня, пояснював новий матеріал, давав індивідуальні завдання, а інші діти в цей час займались своїми справами. При такій організації навчання діти могли приходити на заняття в різний час. Подібна організація навчальної роботи існувала до того часу, поки навчання не набуло масового характеру, а обмежувалось лише виробленням найпростіших навичок читання, письма і рахування. Зараз використовують в малокомплектних сільських школах, де на уроці одночасно присутні учні різних класів.

Класно-урочна форма навчання. За феодального ладу розвиток виробництва і підвищення ролі духовного життя в суспільстві сприяли виникненню форм масового навчання дітей. Однією з перших було групове (колективне) навчання у братських школах Білорусії та України (ХУ1 ст.). Воно започаткувало класно-урочну форму навчальної роботи, теоретично обґрунтовану в працях Я.А.Коменського («Велика дидактика»). Як система, що забезпечує масовість навчання, за якої можна «усіх навчати всьому», вона існує понад три століття, домінуючи і тепер. Суть класно-урочної системи полягає в тому, що учнів одного віку розподіляють на класи, заняття з ними проводять поурочно за завчасно складеним розкладом. Усі учні працюють над одним матеріалом.

Формування класно-урочної системи навчання сприяло впровадженню в педагогіку таких понять, як навчальний рік, навчальний день, урок, перерва між заняттями, чверть, канікули. Її ефективність була настільки очевидною, що незабаром вона стала провідною у школах багатьох країн світу.

Белл-ланкастерська система взаємного навчання. У ХУІІІст. ідея Я.А.Коменського про можливість залучення кращих учнів до навчання інших була поширена у Західній Європі і дістала назву белл-ланкастерської системи взаємного навчання (1798р.). Назву вона одержала від прізвищ англійського священика А.Белла і вчителя Д.Ланкастера, котрі одночасно застосували її в Англії та Індії. Суть її полягає в тому, що за умови гострої нестачі вчителів один учитель навчав 200-300 учнів різного віку. До обіду вчитель займався з групою старших учнів, після обіду кращі учні займались із молодшими, передаючи їм одержані знання. Замість підручників широко застосовувались унаочнення, здебільшого саморобні таблиці. В Росії офіцери-декабристи в такий спосіб навчали грамоти своїх солдатів. Цю систему свого часу подекуди запроваджували у вітчизняній школі, вона виправдовувала себе там, де не вистачало вчителів. Але широкого поширення вона не набула, оскільки не забезпечувала необхідної підготовки дітей. Здебільшого застосовувалася в малокомплектних школах у селах, де вчитель навчав два-три класи одночасно.

Мангеймська форма вибіркового навчання. Виникла наприкінці Х1Хст. як спроба відмовитися від класно-урочної системи. Назву вона одержала від назви німецького міста Мангейм, де була вперше застосована доктором Й.-А.Зіккінгером (1858-1930). Суть її полягає в тому, що учнів залежно від їх здібностей та успішності розподіляли по класах на слабких, середніх і сильних. Відбір відбувався на основі спостережень, результатів психометричних обстежень, характеристик учителів та екзаменів. Елементи цієї системи збереглись в Австралії і США, де в школах створюються класи більш здібних і менш здібних учнів. Вона стала основою для створення шкіл різного типу в Англії, куди направляють учнів за результатами тестових іспитів після закінчення початкових класів.

Дальтон-план. На початку ХХ ст. у США, Англії та деяких інших країнах Заходу виникли системи індивідуалізованого навчання, що мали своїм завданням підготовку активних, ініціативних, енергійних функціонерів. З цих систем навчання найбільш поширеним був дальтон-план, вперше застосований у 1903 р. в американському місті Дальтоні (штат Масачусетс) учителькою О.Паркхерст. Основа цієї системи ґрунтується на вимозі забезпечити кожного учня можливістю працювати індивідуально, за своїм темпом і самостійно. Загального плану (розкладу) занять не існувало, колективна робота проводилась протягом години, решту часу учні вивчали матеріал індивідуально, звітуючи про виконання кожної теми перед учителем відповідного предмета.

За відсутності уроків, навчальні класи були предметними «лабораторіями», кожен учень працював самостійно, виконував тижневі чи місячні завдання («підряди») відповідно до своїх індивідуальних можливостей, а вчителі консультували і контролювали їх. Елементи цієї системи знайшли застосування в заочному навчанні.

Бригадно-лабораторна форма навчання. У другій половині 20-х років ХХст. дальтон-план в дещо зміненому вигляді був використаний при організації бригадно-лабораторної форми навчання, яка поєднувала колективну роботу бригади (частини класу) з індивідуальною роботою учнів. Розподілені на невеликі групи-бригади (по 5-7 чол.), учні вчилися за побудованими в особливий спосіб підручниками («робочими книгами»), виконували спеціально складені вчителем денні, тижневі, місячні «робочі завдання» з кожного навчального предмету.

Ця система не виправдала себе, оскільки знижувала керівну роль учителя, не забезпечувала міцних знань, породжувала безвідповідальне ставлення до навчання. Але окремі елементи були корисними: групові завдання, при виконанні лабораторних і практичних робіт, самостійного опрацювання підручника, довідкової і допоміжної літератури.

План Трампа. У ХХст. в США виникла форма навчання план Трампа, розрахована на максимальну індивідуалізацію навчального процесу на основі широкого використання технічних засобів, поєднання індивідуального навчання з колективною роботою учнів. На думку її автора - американського педагога Д.Ллойда Трампа, у процесі навчання повинно відбуватися поєднання масових, групових та індивідуальних його форм.

Для цього 40% навчального часу учні проводять у великих групах (100-150 чол.) з використанням лекцій та різних технічних засобів, 20% – у малих групах (10-15 чол.) з обговоренням лекційного матеріалу, поглибленим вивченням окремих розділів, відпрацюванням вмінь та навичок, 40% – працюють індивідуально з використанням додаткової літератури та комп’ютерної техніки.

Комплексний метод навчання. Виник на початку ХХ ст., започаткований педагогами А.Фер’єр (Швейцарія), О.Декролі (Бельгія), О.Шульц (Німеччина). Суть його у об’єднанні навчального матеріалу навколо тем-комплексів. Комплексність порушувала предметність викладання, систематичність вивчення основ наук. У колишньому СРСР “комплекси” розцінювали як революційне перетворення навчального процесу всупереч догмам старої школи, вкладаючи в західні комплексні програми свій зміст. Наприклад, великого значення надавалося комплексним програмам “Праця”, “Природа”, “Суспільство”. Але ці спроби не дали очікуваного результату - міцних, систематизованих знань. Тому в 30-х рр. школа й педагогічна наука повернулися до класичної класно-урочної системи.

Класно-урочна система має ряд позитивних сторін: випливає із закономірностей процесу засвоєння навчального матеріалу (засвоєння нового матеріалу проходить малим обсягом, планомірно і послідовно, з чергуванням різних видів розумової і фізичної діяльності, завдяки тому, що декілька предметів вивчають паралельно й уроки чергуються). Вона забезпечує єдність системи навчання в масштабі всієї країни, що полегшує планування і складання програм з навчальних предметів. Її використання полегшує виховання в учнів почуття колективізму, дає змогу використовувати фронтальні форми роботи з усім класом.

Має вона й серйозні недоліки: орієнтацію у процесі навчання на середнього учня; необхідність залишати учнів на повторний курс, якщо вони не засвоїли один чи два предмети; відсутність можливостей в учнів достроково пройти програму; недостатньо ефективний індивідуальний підхід до учнів.

Класно-урочна система має в школах України такі організаційні ознаки:

- навчальний рік у загальноосвітньому навчальному закладі починається 1 вересня і закінчується не пізніше 1 липня наступного року;

- тривалість навчального року обумовлюється виконанням навчальних програм з усіх предметів, але не може бути меншого 175 робочих днів у загальноосвітньому навчальному закладі 1 ступеня (1 – 3(4) класи) та 190 робочих днів – 11-111 ступенів (5 – 11 (12) класи);

- комплектування класів відбувається в межах єдиного віку та чисельності, визначених Положенням про загальноосвітній навчальний заклад (не більше ніж 30 учнів);

- навчально-виховний процес здійснюється за різними формами: урок, лекція, лабораторно-практичне та семінарське заняття, диспут, навчально-виробнича екскурсія тощо;

- відвідування уроків школярами є обов’язковим;

- навчальний рік поділяється на чверті, півріччя, семестри, триместри між якими є канікули різної тривалості. Тривалість канікул протягом навчального року не може бути меншою 30 календарних днів1.

Нині серед різноманітності організаційних форм навчання, використовуваних у загальноосвітній школі (урок, екскурсія, семінар, практичне заняття, лабораторна робота, практикум, факультатив, домашня самостійна робота, екзамен, залік, консультація, інструктаж), урок є основним.