Друковані засоби

До них належать таблиці, картки для складання таблиць, картини, роздавальний образотворчий матеріал.

Таблиці. Найбільш поширений, традиційний вид друкованих засобів, що реалізують зорову наочність. Забезпечують довготривале, не обмежене часом експонування мовного матеріалу. Дуже прості у використанні, дозволяють працювати в незатемнених приміщеннях.

Таблиця передбачає не просто зоровий показ матеріалу, але й його групування, систематизацію. Дидактична функція демонстраційних таблиць полягає в тому, що вони озброюють учня орієнтирами для застосування правил. Їх доцільніше використовувати для складних тем, які вивчають протягом тривалого часу.

Демонстраційні картки. Вони подають матеріал частинами, невеликими порціями, відображають одне і те саме явище багаторазово, полегшуючи запам'ятовування конкретного матеріалу.

Картини. Використовуються не для вивчення основ наук, а як засіб розвитку мовлення учнів. Корисні для вивчення різних жанрів творів і, передусім, для опанування основ опису. Вони стимулюють уяву учнів, використовуються для подальшого розвитку сюжету чи відновлення того, що відбувалось раніше.

Роздавальний образотворчий матеріал. Призначений для самостійної індивідуальної роботи, використовується на виконавчому етапі формування навичок. Специфічна особливість його – лексичний коментар на основі малюнка. Яскравість, добротність поліграфічного виконання малюнків – найважливіша вимога до роздавального образотворчого матеріалу.

Засоби слухової наочності

Компакт диски і аудіо касети. Головні засоби реалізації слухової наочності. Сфера їх використання – формування навичок літературної вимови, наголосу, інтонації, побудови усної вимови. За призначенням звуковий матеріал служить вихованню культури усної мови, розвитку зв’язного усного мовлення.Тому звукові посібники повинні полегшувати засвоєння складних в орфографічному відношенні слів, виділених в підручнику для запам’ятовування. З цієї метою бажано максимально використовувати дидактичний матеріал підручника, озвучувати тексти, вправи, пов’язані з формуванням навичок правильної вимови.

До звукових посібників доцільно включати додатковий матеріал. Скажімо вправи на наголос і вимову, виправдані віршові тексти. При доборі додаткового матеріалу необхідно врахувати лексичне співставлення використовуваних речень для інтонаційного аналізу. Не менш важливо знайти методично виправдану структуру звукозапису.

Складний мовний матеріал бажано згрупувати за спільними і відмінними ознаками. При використанні озвучених матеріалів на уроках мови використовують завдання, спрямовані на розвиток мовного слуху, запропонувавши учням виділити на слух слова з наголошеним і ненаголошеним префіксом, знайти, прочитати речення з певною інтонацією. Аудіо- записи доцільно використовувати при засвоєнні важких слів повторенням озвученого матеріалу; демонстраційними картками, транспарантами. При використанні звукозаписів важливим є створення психологічного настрою зацікавленості. Учням пояснюють, чому озвучено вправу, що може перешкодити при виразному читанні тексту. Вчитель свідомо формулює питання так, щоб учень зауважив труднощі в тексті. Діти уважно слухають текст, повторюють його. У належно підготовленому класі вчителі пропонують учням самим сформулювати завдання для прослуховування, що посилює інтерес до звукозапису. Заключний етап – виразне читання з дотриманням норм літературної вимови. Відповіді учнів корисно записувати на аудіо- касету, щоб вони змогли почути себе “з боку”.

На уроках розвитку зв’язного мовлення озвучують окремі фрагменти літературних творів, розширюючи уявлення учня про емоційне забарвлення тону, можливості інтонації. При цьому корисно передбачити пояснення диктора.

Нерідко з метою пояснення, закріплення матеріалу використовують навчальні радіопередачі.