Наочні методи навчання

До наочних методів навчання відносять: ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження.

Метод ілюстрування – оснащення ілюстраціями статичної (нерухомої) наочності, плакатів, рисунків, картин, карт, схем та ін.

Метод демонстрування – показ рухомих засобів наочності, приладів, дослідів, технічних установок та ін.

Передбачають показ учням різноманітних наочних об’єктів – реальних предметів (безпосередня наочність) і їх зображень (опосередкована наочність).

Наочність може бути споглядальною і дієвою. Споглядальна наочність полягає у тому, що учні під керівництвом учителя спостерігають, розглядають об’єкти в натурі або в зображеннях. Дійова наочність полягає в тому, що учні пізнають об’єкти, діючи: виготовляють (моделі, карти, діаграми, таблиці), спостерігають і перетворюють різні предмети й матеріали у процесі роботи в навчальних майстернях, кабінетах, лабораторіях тощо. Поєднуючи в собі споглядання з дією, наочність допомагає засвоювати знання глибше й повніше, ніж спостереження без праці.

Засоби наочності залежно від характеру відображення ними дійсності, можна поділити на такі види:

1. Натуральні об’єкти – рослини, тварини, знаряддя і продукти праці, мінерали, хімічні речовини та ін. Конкретності, повноти і багатства натуральних об’єктів не можуть замінити ніякі штучні зображення. Але використання на уроках не завжди практично здійсненне, не дає можливості проникнути в суть явищ і процесів, які вивчаються.

2. Зображальні (образно-опосередковані) засоби – навчальні картини, репродукції художніх картин, макети, муляжі та ін. Цінність їх, що вони в яскравій образній формі відображають складні предмети і явища. При використанні їх необхідно звертати увагу на внутрішню суть зображень, ставлячи за мету навчити учнів читати картину, бачити головне в ній (ідея, основний зміст). Так само слід спрямовувати сприймання учнів на найістотніші ознаки і особливості предметів, представлених у вигляді макетів, муляжів, скульптур (загальна структура предмету, основні його частини, взаємозалежність між ними).

3. Схематичні засоби – географічні, топографічні, історичні карти, схеми, малюнки, діаграми, графіки тощо. Вони відображають дійсність в умовних, символічних і графічних формах, схематично, але чітко показують кількість та просторові відношення між окремими елементами відображуваних явищ, зв’язки й залежності між різними сторонами об’єкту.

Зображальні та схематичні наочні посібники можуть бути площинними і об’ємними.

Окремі дидакти до наочності відносять звукотехнічні, екранні засоби навчання.

Методика і техніка демонстрування наочності й ілюстрування вимагає чіткої організації спостереження, визначення мети та ознак, предметів і явищ, що мають входити в сферу спостережень учнів. При демонструванні предметів у натурі та моделей особливу роль відіграє порівняння і зіставлення. Крім прийомів, що спонукають учнів до аналітичної роботи в процесі сприймання, важливо практикувати групування виявлених ознак. Демонструючи дослід, вчитель подає свої пояснювальні зауваження перед спостереженням кожного окремого моменту. Ефективним є демонстрування досліду учнями безпосередньо після вчителя або на наступному уроці. До прийомів демонстрування та ілюстрування відносять також художній словесний опис, прийоми драматизації, інсценізації літературних творів як силами учнів, так і за домопогою аудіо- відео засобів.

В процесі демонстрацій та ілюстрацій важливо використовувати роздатковий матеріал, коли ж об’єкт спостереження надто малий, застосовують мікроскоп або лупу.

Наочні методи вимагають від учителя суворого дотримання технічних прийомів і правил. Наприклад, об’єкт, що демонструється має розміщуватись так, щоб він був доступним усім учням, його слід заздалегідь підготувати, уважно розглянути, під час демонстрування не слід затуляти його своїм корпусом. Не варто перевантажувати урок наочними посібниками. Кожний об’єкт має з’являтися тоді, коли він потрібний.

Самостійне спостереження – безпосереднє споглядання та сприймання явищ дійсності. Активна і діяльна сутність людини вимагає, щоб учень здобував знання не тільки з книг, а й безпосередньо з життя, спостережень і дослідів. Це природні явища (погода, пори року, схід сонця тощо), поведінка тварин, функціонування механізмів. Спостереження проводять безпосередньо або з допомогою спеціальних приладів (мікроскопа, телескопа, термометра, барометра та ін.).

В умовах спостережень учень не втручається у явища, які він сприймає. Спостереження – це складна діяльність у єдності сприймань і мислення. Учень виступає в ролі експериментатора, він викликає процес, який хоче вивчити, втручається в нього, змінює, щоб краще пізнати його.

Спостереження і досліди в навчальному процесі можуть виконувати дві функції – демонстраційно-ілюстративну (є засобом закріплення раніше засвоєних знань, навичок і умінь) і дослідницьку (є засобом здобуття нових знань).

Самостійні спостереження і досліди учні можуть проводити на уроках і поза ними, у процесі гурткової роботи, або дома за завданням учителя. Вони можуть бути короткочасними і тривалими, фронтальними і індивідуальними. Тривалі спостереження вимагають систематичної фіксації фактів і висновків у щоденниках спостережень. Організація спостережень і дослідів передбачає такі основні етапи: вступний інструктаж вчителя; вивчення або повторення раніше вивчених знань, необхідних для проведення роботи; самостійні спостереження і досліди; висновки учнів; висновки вчителя (найчастіше у вигляді бесіди); колективні теоретичні узагальнення і оцінка виконаної роботи.