Нових елементів

- високим ступенем узагальнення нових та опорних знань;

- малою кількістю фактичного матеріалу, застосовують методи продуктивного характеру (діалогічний, евристичний та дослідницький), при використанні яких рівень пізна­вальної самостійності учнів значно зростав.

Якщо використання репродуктивних та продуктивних методів проблемно-розвиваючого навчання залежить від змісту навчального матеріалу, то при виборі способів викладання та навчального рівня проблемності викладач орієнтується на пізнавальні можливості учнів, наявність засобів навчання, рівень власної педагогічної майстерності.

При використанні методу проблемно-розвиваючого навчання відповідно до пізнавальної можливості учнів, їх готов­ності до роботи за цим методом враховують:

- попередню теоретичну та практичну (типові прогалини в знан­нях і вміннях) підготовку;

- підготовленість учнів до проблемно-пошукової діяльності (самостійність мислення, уміле виділення головного та істотного у матеріалі, що вивчається, вміння вести індивідуальний пошук);

- підготовку учнів до самостійної роботи (вміння планувати на­вчальну роботу, здійснювати її в належному темпі, використання са­моконтролю).

Вибір та застосування методу залежить від пізна­вальних можливостей учнів, які визначають рівень трудності проблемного завдання. Відомо, що не дуже легке і не дуже важке проблемне завдання не викличе в учнів пізнавальної мотивації до вирішення поставленої навчальної проблеми. У зв’язку з цим необ­хідно обрати такий метод навчання, який забезпечив би оптималь­ний рівень трудності проблемного завдання.

Рівень трудності навчальних завдань передбачає зіставлення нового матер­іалу з раніше вивченим та пізнавальними можливостями учнів. Інши­ми словами, труднощі – співвідношення між об­’єктивною мірою складності навчального завдання і пізнавальними можливостями учнів. Поняття «складність» складають об'єктивні властивості завдання (їх змістовий склад), а «трудність» – поняття суб'єктивне, крім складності навчального матеріалу охоплює і пізнавальні можливості учня.

Поняття «проблемність» і «рівень проблемності» навчальних завдань є суб'єктивними параметрами трудності засвоєння матеріалу. Проблемність пов'язана з результатом мисленої взаємодії суб’єкта (учня) з об’єктом (навчальним матеріалом) пізнання. Якщо ж проблемна си­туація – специфічний стан інтелектуального суб'єкта, значить учневі недостатньо знань та вмінь для вирішення проблеми. Рівень проблемності – ступінь невідповідності між знаннями, вміннями та розумовими здібностями учня і необхідними для вирі­шення навчальної проблеми.

Отже, рівень трудності проблемного завдання визначаєть­ся відношенням рівня його складності до рівня проблемності. Він виникає, коли навчальний матеріал, поданий викладачем за допомо­гою методу проблемно-розвиваючого навчання, не відповідає підго­товці учнів. Тому необхідно стежити, щоб завдання було в «діапазоні проблемності» учня, тоді він зможе у процесі напруженої розумової діяльності вирішити проблему і оволодіти новими знаннями.

Якщо учні мають істотні прогалини в опорних знаннях та вміннях, слабку підготовку до проблемно-пошукової діяльності і до само­стійної роботи, то необхідно використовувати показовий метод, орієнтований низький рівень трудності проблемного завдання, який потребує від учнів осмислення навчального матеріалу, мисленого співвідношення вивченого раніше матеріалу і нового, доведення гіпотези та перевірки правильності вирішення проблеми.

Коли учні мають незначні прогалини в опорних знаннях та вміннях, підготовлені до проблемно-пошукової діяльності й до самостійної роботи, слід використовувати діалогічний метод, орієн­тований середній рівеньтрудності проблемного завдання. Він потребує від учнів осмис­лення навчального матеріалу, виконання практичної роботи (спільної з викладачем), доведення гіпотези та самостійної перевірки правильності вирішення проблеми.

Коли учні володіють достатнім обсягом знань та вмінь, мають добру підготовку до проблемно-пошукової діяльності й самостійної роботи, необхідно використовувати еври­стичний метод, орієнтований на високий рівень труд­ності проблемного завдання. Він потребує від учнів осмислення навчального матеріалу, активної участі в аналізі проблемної ситуації, висуненні припущень, самостійного доведення гіпотези та перевірки правильності вирішення проблеми.

Для учнів, які повністю володіють опорними знаннями та вміннями, підготовлені до проблемно-пошукової діяль­ності і самостійної роботи, необхідно застосовувати дослідницький метод, орієнтований на дужевисокий рівень трудності проблемного завдання, що потребує від них пошуку невідомого алгоритму, активної участі в аналізі проблемної си­туації, самостійного висунення припущень, доведення гіпотези та пе­ревірки правильності вирішення проблеми.

Вибір відповідного методу проблемно-розвиваючого навчання залежить і від рівня методичної підготовки викладача. Якщо він не вміє правильно співвіднести мету навчання зі змістом навчально­го матеріалу, з пізнавальними можливостями учнів, то обра­ний навмання метод призводить або до спрощення процесу навчання, або до завищення рівня проблемності. У першому випадку знижуються можливості пізнавальної самостійності учнів, в другому – у них не виникає пізнавальної мотивації.

Основні труднощі при плануванні та використанні методів проблемно-розвиваючого навчання пов'язані з розробкою дидактичного матеріалу (проблемних задач і зав­дань), з використанням засобів наочності, ТЗН.

Для того щоб проблемна ситуація була усвідом­лена учнями, дала поштовх до розумової діяльності і переросла в проблему, часто необхідно «побачити» її, тобто необхідна візуалізація проблемної ситуації. Особливо це акту­ально при вивченні природничих дисциплін (фізика, біологія та ін.), де порівняння та зіставлення багатьох суперечливих фактів і явищ потребує не тільки слухового, але й зорового сприйняття.

 

Методи проблемно-розвиваючого навчання	Способи створення проблемних ситуацій		Типи проблемної ситуації	Види екранно-звукових засобів навчання
Показового та Діалогічного викладання	Показ логіки рішення проблеми та постановка. проблемних запитань (при викладанні та по­ясненні нових понять)	І	Суперечність між раніше засвоєними знаннями та новими фактами	Відеофільми Кінофільми Діапозитиви
Евристичної бесіди	Постановка проблемних запитань і пізнавальних задач або експерименту (при частковому пояснен­ні нового матеріалу)	ІІ	Суперечність між раніше засвоєними знаннями та новими практичними умовами їх використання	Навчальні програми Транспаранти
Дослідницьких та програмованих завдань	Постановка проблемних завдань теоретичного або практичного характеру (при самостійному набу­ванні нових знань)	ІІІ	Суперечність між теоретич­но можливим (шляхом ви­рішення задачі і практичною нездійсненністю обраного способу	Навчальні програми Відеофільми
IV	Суперечність між практично досягнутим результатом виконання й відсутністю в учнів знань для його теоретичного обґрунтування	Навчальні програми Відеофільми

Рис.2. Взаємозв’язок методів проблемно-розвиваючого навчання, способів створення проблемних ситуацій і екранно-звукових засобів навчання

 

При створенні проблемних ситуацій часто вдаються до екранно-звукових засобів. Однак їх використання не вичерпує проблем інтенсифікації та оптимізації процесу проблемно-розвиваючого навчання. Тому при створенні проблемних ситуацій необхідно користуватись техн­ічними засобами навчання в комплексі.

Для створення проблемних ситуацій першого типу найкраще ви­користовувати навчальні відеофільми та діапозитиви, другого – нав­чальні програми і транспаранти, третього і четвертого – навчальні програми і навчальні відеофільми (див. рис. 2).

Це передбачає розробку і добір екран­но-звукових засобів з врахуванням дидактичних можливостей їх застосування для виконання окреслених функцій і не торкається рівня складності навчального завдання, яке пропонується для ство­рення проблемних ситуацій. У зв'язку з цим екранно-звукові засоби навчання мають орієнтуватися на оптимально необхідний рівень складності проблем­ного завдання.